У кабінетах Міністерства освіти і науки з року в рік повторюють зручну заспокійливу мантру: «завдання НМТ повністю відповідають шкільній програмі», однак з початком основної сесії тестування 2026 року ця ілюзія вкотре розбивається об сувору реальність українських родин. Те, що на папері виглядає як стандартний зріз знань, на практиці перетворилося на справжню проблему. Самостійна підготовка до іспиту на високий бал стала міфом, оскільки знекровлена роками дистанційного навчання та стресу школа більше не здатна забезпечити конкурентоспроможний рівень. При цьому держава фактично переклала свій обов’язок на плечі батьків, перетворивши безкоштовну середню освіту на платний квиток до університету, де успіх абітурієнта вимірюється не його старанністю, а бюджетом, який родина здатна витратити на приватних репетиторів.
Іспит на витривалість: чому НМТ дедалі менше вимірює знання
Масштабна екзаменаційна кампанія поточного року, яка охоплює понад 355 тисяч зареєстрованих абітурієнтів, чудово висвітлює глибокі системні протиріччя в українській моделі оцінювання знань. Формат Національного мультипредметного тесту (НМТ), розбитий на два ключові етапи — основну сесію, що стартувала 20 травня й триватиме до 25 червня, та додаткову, заплановану на період з 17 по 24 липня, — позиціонувався як безальтернативний інструмент забезпечення рівного доступу до вищої освіти. Проте жорстка структура тесту, яка складається з чотирьох блоків, де тріада обов’язкових дисциплін незмінно представлена українською мовою, математикою та історією України, дедалі очевидніше демонструє зворотний ефект. Замість об’єктивного зрізу знань академічного базису, фінальний іспит перетворюється на виснажливе випробування.
Критичне накопичення щорічних технічних та змістовних казусів у тестових завданнях з ключових предметів суттєво руйнує саму ідею незалежного оцінювання. Наявність некоректних формулювань чи суперечливих відповідей у тестах змушує батьків шукати альтернативні шляхи підготовки, інвестуючи значні ресурси у приватний сектор освітніх послуг. Наявне НМТ зміщує фокус із безпосередніх інтелектуальних здобутків учня на фінансову витривалість батьківського гаманця та рівень стресостійкості всієї родини, що актуалізує питання про необхідність негайної ревізії якості самого тестового контенту.
Звісно навряд чи хтось може назвати іспити приємним проведенням часу, це завжди був той ще атракціон для нервової системи. В усі роки процес підготовки та здачі був хвилюючим, клопітким і виснажливим. Однак раніше, якщо ти був старанним учнем, слухав вчителів, зубрив конспекти й сумлінно виконував всі завдання, то просто приходив і впевнено демонстрував те, чому тебе навчили у школі. Тобто існував логічний зв’язок між твоєю щоденною працею в класі та фінальним результатом.
Зараз все це перетворилося у справній квест на виживання, де шкільна програма й реальні вимоги тестування існують у паралельних всесвітах. Бути просто «хорошим учнем» сьогодні вже недостатньо, оскільки можна мати високі оцінки в школі, але повністю провалитися на НМТ. Адже сучасні тести вимагають не глибокого розуміння предмету, а вміння розгадувати хитромудрі пастки у формулюваннях та вгадувати, що саме мав на увазі автор запитання.
Крім того, сам процес здачі втратив будь-яку людяність. Замість живої дискусії чи можливості продемонструвати логіку випускники отримали бланки, камери спостереження та атмосферу колонії суворого режиму, де один випадковий хрестик не в тій клітинці, поставлений через стрес чи неуважність, може перекреслити роки старанного навчання. Сучасна система перевіряє не те, чому навчили вчителі, а здатність функціонувати в умовах шаленого психологічного навантаження та вміння бездумно підлаштовуватися під алгоритми. І ця підміна понять вже не тільки розчаровує, а відверто дратує.
Школа фактично розписалася в своєму безсиллі, адже без репетиторів, які натаскують дитину на специфічні формати й тестові зразки, пробитися на омріяне бюджетне навчання в університеті стало практично нереально. Втім, така ситуація виникла, звісно не на пустому місці. Постійні повітряні тривоги, вимкнення електроенергії та хронічний дефіцит безпекових умов звели значну частину шкільних занять до формального викладання матеріалу «для галочки». У межах урізаної дистанційної програми педагог фізично встигає озвучити лише базові теоретичні тези, тоді як Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) закладає у фінальні тести вимоги глибокої деталізації та аналітичного синтезу. Як наслідок, звичайний шкільний урок не здатний навчити підлітка специфічним алгоритмам швидкісного тестування, обходу винятків із правил чи особливостям комп’ютерного формату, що радикально відрізняються від традиційної контрольної роботи в класі.
Ситуацію суттєво загострюють екстремальні умови, за яких підлітки змушені демонструвати максимальну інтелектуальну концентрацію після безсонних ночей під обстрілами, в умовах постійного психологічного тиску та інфраструктурного колапсу. Додатковим чинником батьківського та педагогічного обурення є деструктивна методологія самого оцінювання, зокрема в блоці історії України, де замість перевірки критичного мислення від абітурієнтів вимагають механічне зазубрювання сотень дат, портретів історичних діячів та архітектурних пам’яток.
Фахівці-предметники відверто визнають повну неспроможність сучасної школи підготувати учня до такого марафону в межах стандартної сітки годин. Наприклад, базові три уроки математики на тиждень у непрофільних класах є катастрофічно недостатніми для опанування завдань із параметрами, тригонометрією чи стереометрією, які пересічний учень без сторонньої допомоги розв’язати не здатний. Схожа ситуація спостерігається і в історичному блоці, де колосальний обсяг візуального хаосу вимагає зовнішнього структурування.
Цей дисонанс змушує шкільних вчителів перенаправляти випускників до приватного сектору, оскільки в переповнених класах з 30 учнів педагог фізично позбавлений можливості індивідуально відпрацьовувати накопичені роками дефіцити знань. Існує й зворотний соціоекономічний бік проблеми, коли ринок репетиторства тримається на тих самих шкільних вчителях, які через низькі державні зарплати не мають мотивації детально розжовувати складні теми на безкоштовних уроках, натомість видають максимум зусиль під час платних індивідуальних занять.
Водночас сформувався психологічний ефект пасивності й серед самих підлітків, які на звичайних заняттях ігнорують матеріал, покладаючись на те, що батьківські інвестиції в репетитора гарантовано забезпечать автоматичне «вливання» знань у голову учня перед іспитом. Самі освітяни одностайно констатують, що успішне складання чотиригодинного адаптивного тесту виключно за рахунок відвідування школи в нинішніх реаліях перетворилося на утопію, яка вимагає або виснажливої самопідготовки по кілька годин на день, або залучення платних фахівців.
Офіційна статистика УЦОЯО безапеляційно підтверджує цей діагноз, фіксуючи щорічний провал близько 40 тисяч абітурієнтів, які взагалі опиняються за бортом вступної кампанії через неподолання мінімального порогу. При цьому головним чинником дискваліфікації виступає математичний блок, де фіксується тотальний колапс: від 11,5% до 11,9% учасників (понад 14 тисяч вступників за одну сесію) неспроможні набрати навіть 5 тестових балів із 32 можливих, що відповідає елементарному рівню 5-7 класу. Критичні показники демонструє й природничий сегмент, де через тривалу відсутність практичних лабораторних робіт на дистанційці фізику провалюють 10,5% вступників, а хімію — близько 6%. Сфера іноземних мов демонструє відсів на рівні 2,8% для англійської та до 4,5% для французької та іспанської мов.
Натомість відносно оптимістичні цифри в інших блоках мають виключно штучний, маніпулятивний характер. Так, показник відсіву в 0,3–0,4% з української мови досягається виключно за рахунок заниження порогового балу до абсурдного мінімуму, а мінімальний поріг з історії України, який не долають лише 0,15–0,16% учасників, легко вгадується методом випадкового комп’ютерного тестування. Проте реальний конкурентний бал для вступу на бюджетні місця (від 170 і вище) без системного зазубрювання та репетиторського супроводу залишається недосяжним. Загальну деградацію системи підтверджує стрімке скорочення кількості максимальних результатів. Так, якщо у 2022 році 200-бальників було понад 6,5 тисяч, то в наступних кампаніях цей показник упав до 2,4 тисяч, що ілюструє неспроможність випускників бездоганно виконувати тести в умовах різкої зміни предметних блоків.
Попри очевидну аргументованість критики щодо форми та змісту завдань, які дезорієнтують абітурієнтів замість перевірки їхнього реального потенціалу, позиція профільного Міністерства освіти і науки демонструє повну відірваність від реальності. Очільник МОН Оксен Лісовий публічно транслює надмірний оптимізм, стверджуючи, що тести не є надто складними. Апелюючи до того, що середній результат коливається в межах від 134 до 155 балів, міністр називає загальний рівень складання НМТ достатньо якісним та високим для вступу до будь-якого вітчизняного закладу вищої освіти. Таке ігнорування системних збоїв та глибинного розриву між можливостями звичайної школи й вимогами екзаменаторів лише консервує проблему, перекладаючи фінансовий та ментальний тягар освітніх прорахунків держави безпосередньо на самих учнів та їх батьків.
Математика не винна: чому проблема НМТ значно глибша
Однак спроби міністра МОН подати нинішній формат національного мультипредметного тесту як «нескладний» та «оптимальний» мають вигляд відвертого небажання дивитися в очі реальності. Коли систему, що перебуває в глибокій кризі, намагаються виправдати заспокійливими заявами, звісно, це ніяк не вирішує проблему. Якщо задуматися над самим форматом сучасних тестів та умов їх проведення, то стає цілком очевидним, що нинішня модель працює не на відбір найкращих, а на виснаження та селекцію за принципом вдалого географічного розміщення.
Позиція Лісового викликає багато питань і виглядає сумнівною, бо складність тесту не можна визначати на основі загального враження, окремих прикладів чи внутрішніх спроб «перевірити» завдання. У професійному вимірі вона встановлюється лише після завершення тестування, коли є реальні результати учасників і проведено психометричний аналіз. До цього можна говорити про формат іспиту, кількість завдань, теми, час виконання чи правила оцінювання. Втім, твердження про те, що тест є легким або нескладним, без відкритої методики аналізу виглядає скоріше адміністративною оцінкою, ніж фаховим висновком.
Крім того, окремим питанням є система переведення балів НМТ у шкалу 100–200. Якщо результати визначаються за заздалегідь встановленими таблицями без належного наукового пояснення, то говорити про реальну складність тесту ще проблематичніше. Будь-яка оцінка складності має сенс лише у порівнянні: з попередніми роками, ЗНО, міжнародними вимірюваннями або результатами інших когорт випускників. Без такого контексту слова про «нескладність» залишаються лише суб’єктивною позицією.
Проблема полягає ще й у тому, що подібні заяви посадовців можуть створювати хибне враження, ніби з якістю освіти немає серйозних труднощів. Вони також можуть знецінювати зусилля учнів, учителів, батьків і репетиторів, які вкладають багато часу та сил у підготовку до НМТ. Тест може бути визнаний легким чи складним тільки після професійного аналізу даних. Все інше — це лише припущення, і дивно, що їх озвучує міністр освіти.
Слід зазначити, що у Верховній Раді розглядається питання щодо зміни формату НМТ у 2027 році: кількість предметів хочуть скоротити з чотирьох до трьох. Відповідно до законопроєкту, обов’язковими для складання мають залишитися українська мова та історія України, натомість математику пропонують зробити предметом на вибір вступника. Ініціатива передбачає нову формулу вступного іспиту для майбутніх бакалаврів — 2+1: два обов’язкові предмети, українська мова та історія України, і ще один предмет на вибір вступника.
Складання чотирьох предметів за один день протягом чотирьох годин є експериментом над психікою та фізіологією вступників, який не має аналогів у цивілізованому світі. Людський мозок просто не здатний ефективно працювати в режимі максимальної концентрації такий тривалий час, та ще й блискавично перемикатися з абсолютно різних знакових систем. Абітурієнт має спочатку аналізувати мовні структури, потім миттєво переходити до абстрактного математичного мислення, далі згадувати історичні факти, а наприкінці — демонструвати знання з профільного предмету. При цьому на відпочинок дається всього 20 хвилин. У результаті на третьому та четвертому предметах тест оцінює вже не реальний рівень знань, а банальну фізичну витривалість та здатність організму протистояти втомі.
Ситуацію катастрофічно погіршує технічний та безпековий хаос. Тест став логістичним кошмаром. Постійні збої екзаменаційної платформи, коли система просто зависає від навантаження, самі по собі є теж серйозним стресовим фактором. А коли до цього додаються повітряні тривоги, іспит перетворюється на знущання. Діти змушені годинами сидіти в укриттях, втрачаючи концентрацію та запал, а потім повертатися до комп’ютерів і намагатися згадати, на чому вони зупинилися. Психологічний стан підлітка після тригодинного очікування в підвалі та під час безперервного чотирьохгодинного марафону — це два абсолютно різні стани. Як наслідок, підсумковий бал стає результатом лотереї, де комусь пощастило скласти тест без тривог та збоїв, а хтось через зовнішні обставини втратив можливість показати свій реальний рівень.
Цей чинник автоматично поглиблює освітній розрив, який за роки війни став критичним. Навряд чи можна стверджувати про «легкість» тесту, коли для випускника престижного ліцею у відносно спокійному обласному центрі, який мав стабільний інтернет, світло та доступ до вчителів, цей тест справді можна було здати. Водночас для дитини з прифронтового селища, яка три роки навчалася в напівзруйнованій школі виключно онлайн, часто під обстрілами та в умовах постійних блекаутів, цей іспит перетворюється на глуху стіну. Замість того, щоб компенсувати ці втрати знань та нерівність умов, держава просто ігнорує їх на етапі контролю.
Найбільш тривожним симптомом цієї кризи є реакція МОН на незадоволення результатами. Замість того, щоб вдосконалювати форму та зміст іспиту, шукати гнучкі підходи, з’являється ініціатива взагалі прибрати математику з переліку обов’язкових предметів і повернутися до схеми «два обов’язкових і один на вибір». Посадовці пояснюють це нібито турботою про збереження молоді в українській системі освіти, мовляв, занадто складні умови вступу підштовхують родини до виїзду за кордон. Однак це є очевидною підміною понять, адже молодь виїжджає не через математику, а безпекові ризики та відсутність життєвих перспектив. Спроба втримати абітурієнтів шляхом зниження вимог перетворюється на шлях до деградації вищої освіти як такої.
Суспільство абсолютно справедливо сприйняло цю ідею як капітуляцію перед інтелектуальним розвитком майбутнього покоління. Математика не має сприйматися як надокучливі формули, адже вона розвиває базове логічне мислення, аналітичні здібності та вміння працювати з інформацією. Скасувати її — означає свідомо погодитися на зниження загального інтелектуального рівня нації.
Вихід з цієї ситуації лежить у площині фахового моделювання, а не тотального спрощення. Замість виключення предмета, держава мала б залучити експертів і створити багаторівневу систему тестування, як це працює в більшості розвинених країн. Потрібно розробити кілька рівнів: базовий рівень математичної грамотності для гуманітаріїв, який перевіряє елементарну логіку та практичні навички, середній рівень для професій, де математика є допоміжним інструментом, наприклад, для економістів чи біологів, а також профільний, поглиблений рівень для майбутніх інженерів, IT-фахівців та науковців.
Така диференціація зняла б зайву напругу з абітурієнтів, зберегла б якість відбору на технічні спеціальності та забезпечила б справедливість оцінювання. Натомість ми бачимо спробу вирішити складну комплексну проблему найпростішим і найгіршим способом, знищивши критерій вимогливості. Якщо найближчим часом не відбудеться переходу від імітації реформ до фахового перегляду методології оцінювання, українська освіта остаточно втратить конкурентоспроможність, позбавивши державу інтелектуального фундаменту, необхідного для повоєнного відновлення та виживання у високотехнологічному світі.
