Українське суспільство сподівалося, що зміна влади у Вашингтоні принесе завершення війни або принаймні створить умови для припинення вогню. Багато хто очікував, що Дональд Трамп, повернувшись до Білого дому, запропонує нову формулу миру або знайде спільну мову з Путіним. Однак перші місяці нової адміністрації засвідчили протилежне: замість рішень світ отримав розгубленість, дипломатичну некомпетентність і відчутне потурання російській риториці.
Аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень Андреас Умланд, аналізуючи дії США та перспективи завершення війни, згадав оцінку, яку ще на початку XIX століття сформулював німецький військовий теоретик Карл фон Клаузевіц:
«Завойовник завжди миролюбний; він вважав би за краще спокійно вторгнутися в нашу державу».
Ця фраза, за словами Умланда, зберігає актуальність у контексті більшості військових агресій.
Він вважає, що після початку російсько-української війни в 2014 році більшість європейських політиків, дипломатів і коментаторів фактично проігнорували цю фундаментальну тезу. Натомість до 2022 року вони спиралися на хибне припущення: якщо Кремль публічно заявляє про мирні наміри щодо України, то з ним можна і потрібно вести переговори, аби пом’якшити агресивність і змусити Росію знизити рівень напруги.
Умланд наголосив, що це припущення ігнорувало факт, який проявився вже в 2014 році: Путін просто обрав на той момент ненасильницький спосіб заволодіти Україною. Йдеться про використання агентурного впливу, колаборантів і приховане вторгнення обмеженими силами замість повномасштабної окупації.
Аналітик підкреслив, що тоді війна не приносила Кремлю політичної вигоди. Путін вважав за доцільне не запускати десятки тисяч солдатів, а діяти точково, підриваючи державність України зсередини. Але за останні три роки, зазначив Умланд, роль воєнного вторгнення змінилася. Він заявив, що нині сама війна виконує функцію стабілізації російської політичної системи, яка дедалі більше спирається на радикальну ідеологію, мілітаризовану економіку та мобілізоване суспільство.
Водночас Умланд констатував, що у Європі значна частина політичного класу втратила ілюзії щодо Путіна. Але у Вашингтоні ситуація зворотна. Він звернув увагу, що до січня 2025 року у США переважало реалістичне бачення російської стратегії, проте після приходу до влади нової адміністрації його змінив ескапізм.
Умланд вважає, що рівень політичної наївності, моральної байдужості та дипломатичного дилетантизму, який демонструє команда Трампа протягом перших чотирьох місяців, справляє гнітюче враження. За його словами, навіть порівняно з першою каденцією Трампа, нинішні заяви та дії викликають здивування і занепокоєння в європейських столицях.
Аналітик не виключає, що серед причин — не лише стратегічна недалекоглядність, а й певна симпатія Трампа та його оточення до Путіна. Він зазначив, що чотири місяці американської «човникової дипломатії» та спроб відігравати роль посередника завершилися мізерними результатами. Двогодинна розмова між Трампом і Путіним, яка відбулася минулого тижня, також не принесла нічого конкретного.
Умланд констатував, що жодного реального прориву не сталося: лише обмін військовополоненими, інтенсивні тристоронні консультації та прямі контакти між президентами США і РФ. Водночас, зауважив аналітик, Путін одразу після телефонної розмови дав чітко зрозуміти: припинення вогню наразі неможливе.
Він звернув увагу на два моменти в заявах Путіна. По-перше, використання терміна «меморандум» у контексті можливої угоди між Росією та Україною. Умланд підкреслив, що цей термін не випадковий: він є прямим відсиланням до Будапештського меморандуму 1994 року, коли Росія, США й Велика Британія гарантували Україні безпеку в обмін на відмову від ядерної зброї. Москва, за словами аналітика, відверто порушила і букву, і дух цієї угоди — і тепер цинічно пропонує ще один «меморандум».
По-друге, Путін зазначив, що навіть у разі досягнення домовленостей припинення вогню буде лише тимчасовим. На думку Умланда, це — фактичне зізнання: нинішня структура російської економіки, воєнного виробництва і мобілізації не дозволяє Кремлю зупинити війну. Вона стала основою режиму.
Аналітик поставив логічне питання: що робити з мільйонами людей, мобілізованих у війні? З підприємствами, які масово випускають зброю? З інформаційною машиною ненависті, яка пронизує російські школи, телебачення, культуру? Він підкреслив, що Росія не може різко припинити воєнні дії — для цього потрібен радикальний злам.
Умланд вважає, що такий злам може статися лише в результаті військової поразки. Він нагадав приклади з історії: поразка у Кримській війні 1854–1856 років відкрила шлях до реформ Олександра ІІ, програна Росією війна з Японією у 1904–1905 роках привела до парламентських поступок, а вихід з Афганістану у 1989 році став одним із каталізаторів перебудови.
Умланд зазначив, що російський імперіалізм не можна нейтралізувати переговорами, компромісами чи поступками. Такі дії лише зміцнюють агресивну позицію Кремля. Він підкреслив, що тільки глибока поразка на полі бою здатна змінити парадигму.
На завершення аналітик заявив, що одного дня війна таки завершиться, і російські злочини в Україні припиняться. Але для цього російське суспільство має усвідомити, що війна не веде до перемоги, а лише до внутрішньої катастрофи, втрат і поразки. І тільки тоді Кремль буде змушений згорнути свою експансіоністську політику.
