Експертна думка

Ціна освітніх втрат під час війни: експерт про критичні проблеми сучасної України

Війна в Україні перетворила кризу освіти на одну з найбільших загроз для майбутнього покоління. Проблеми, що зародилися ще за часів пандемії COVID-19, значно поглибилися через тривалі бойові дії та масштабні руйнування. Мільйони дітей опинилися у ситуації, коли освіта стала не тільки недоступною фізично, але й значно ускладненою через руйнування шкіл, відсутність безпечних місць для навчання та тривалі перебої в освітньому процесі.
Сьогодні понад 1,9 мільйона українських дітей навчаються дистанційно або за змішаною формою, причому багато хто з них не відвідував школу фізично вже кілька років. У деяких випадках учні молодших класів взагалі жодного разу не сиділи за партами. Російська агресія продовжує нищити освітню інфраструктуру: понад 3800 закладів освіти пошкоджено, з яких близько 400 повністю зруйновано. Кожна сьома школа в Україні постраждала від війни, а сотні закладів знаходяться на окупованих територіях.
За даними ЮНІСЕФ, 5,3 мільйона українських дітей стикаються з відсутністю доступу до освіти, з яких 3,6 мільйона безпосередньо постраждали через руйнування шкіл. Це ставить під сумнів не лише їхню академічну успішність, але й розвиток критично важливих соціальних навичок, які формуються в процесі колективного навчання. У цих умовах освіта в Україні потребує негайної уваги, інноваційних рішень і системної підтримки.
Керівниця відділу освітніх програм та аналітики благодійного фонду savED Анастасія Онатій аналізує надзвичайно важливу тему — освітні втрати, які стали однією з найбільш невидимих, але критичних проблем сучасної України. Вона підкреслює, що наслідки тривалої війни впливають на якість освіти набагато глибше, ніж це здається на перший погляд. Освітні втрати — це не лише про оцінки, це про майбутнє країни, про можливість її відбудови та розвитку через кілька десятиліть.
Уявлення пересічних громадян про освіту під час війни часто обмежується фізичними руйнуваннями шкіл, нестачею укриттів чи масовою міграцією вчителів і учнів за кордон. Проте Анастасія звертає увагу на менш очевидну сторону проблеми: що відбувається із самим процесом навчання? Як діти, які залишаються в Україні, опановують знання та розвивають навички у складних умовах постійного стресу, перебоїв електропостачання і сирен повітряної тривоги?
Вона наводить конкретні приклади: Оксана з Новогригорівки, яка з початку пандемії майже не була у школі і досі не розуміє тему відсотків; Іван з Ізюма, який через відсутність кваліфікованих викладачів англійської не може будувати речення в Present Continuous; Олег, що три роки спілкується з однокласниками лише через екран ноутбука і не має навичок виступу перед аудиторією. Ці випадки — не винятки, а ілюстрація масштабних і системних освітніх втрат, що накопичувалися ще з часів пандемії, а з початком повномасштабного вторгнення стали ще глибшими.
Освітні втрати, за словами Онатій, мають дві основні складові: академічну та соціальну. Академічна складова — це незасвоєні знання, які є базовими для подальшого навчання. Наприклад, Оксана, яка не опанувала відсотки, стикається з труднощами у хімії, фізиці та інших предметах. Соціальна складова включає навички взаємодії, які формуються через спільну діяльність у класі: робота в групах, уміння домовлятися, виступи перед аудиторією. Ці вміння є ключовими для сучасного світу, адже саме вони визначають конкурентоздатність молодих людей на ринку праці.
Анастасія наголошує, що втрати в обох цих сферах матимуть довготривалі наслідки. Через 7-10 років нинішні школярі стануть працівниками, які в офісах і на виробництвах відчуватимуть наслідки недоотриманих знань і навичок. Водночас ця проблема не є унікальною для України: ще під час пандемії COVID-19 у дослідженнях OECD і Світового банку було змодельовано, як освітні втрати впливають на економіку. Недостатня кваліфікація робочої сили призводить до зниження доходів, нестачі капіталу і, зрештою, падіння ВВП. Наприклад, світова економіка втратила 11 трильйонів доларів через освітні наслідки пандемії. Україна також не залишається осторонь. Згідно з цьогорічним звітом Світового банку, нинішні школярі втрачають близько 5,5 мільярда доларів протягом свого трудового життя через недоотриману освіту в умовах війни. І доки конфлікт триває, ці втрати тільки зростатимуть.
На думку експерта, результати освітніх досліджень, зокрема PISA-2022, підтверджують цю тривожну динаміку. Українські учні відстають у математиці, читанні та природничих науках не лише від своїх європейських однолітків, але й у межах країни — діти з сільської місцевості мають набагато гірші результати, ніж їхні ровесники з міст. Ситуація ускладнюється також втратою доступу до якісного навчання: 63% вчителів визнають, що успішність учнів погіршилася. Самі діти також усвідомлюють проблему: у прифронтових регіонах 43% учнів зазначають, що їхні знання та навички стали гіршими з 2022 року.

Анастасія вважає, що вплив війни на освіту не обмежується лише короткостроковими втратами. Якщо не вжити системних заходів, наслідки відчуватимуться десятиліттями, впливаючи на конкурентоспроможність країни, доступ до міжнародної освіти та інтеграцію українських випускників у глобальний професійний простір.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Указ Путіна про збільшення армії передбачає мобілізаційні заходи на окупованих територіях України: Ігор Тишкевич

Анастасія Онатій наголошує, що перший крок до подолання освітніх втрат полягає в усвідомленні цієї проблеми всіма учасниками освітнього процесу — учителями, батьками та самими учнями. За її словами, той факт, що 98% українських педагогів визнають наявність академічних прогалин у знаннях дітей, створює основу для роботи в цьому напрямку. Однак цього недостатньо, адже самостійні зусилля вчителів і батьків, які організовують консультації чи надають додаткові матеріали, лише частково вирішують проблему.

Експерт зазначає, що благодійні ініціативи стали важливим ресурсом для подолання освітніх втрат. Такі проєкти фінансують додаткові години роботи для вчителів, забезпечують методичну підтримку, розробляють матеріали для надолуження знань і створюють інтерактивні платформи для індивідуальної допомоги учням. Вона наголошує, що ці програми дають дітям реальну можливість повернути втрачені знання, але водночас їм бракує системного підходу на національному рівні.

На думку Онатій, батьки й учителі мають активно долучатися до будь-яких доступних освітніх активностей, які спрямовані на подолання прогалин. Водночас важливо знати, як знайти такі можливості та як переконатися, що вони відповідають потребам учнів.

Говорячи про існуючі рішення, вона наводить приклад програм, організованих фондом savED. Ці програми реалізуються у форматі так званих освітніх “Вуликів” — обладнаних локацій у школах, комунальних приміщеннях або укриттях, де тьютори працюють із дітьми різного віку. У 2024 році ці курси пройшли понад 25 тисяч учнів, і 84% з них показали відчутний прогрес у навчанні.

Анастасія звертає увагу на те, що діагностичне тестування, проведене в межах програм, дозволяє виявляти спільні проблеми серед учнів незалежно від регіону. Наприклад, найбільші втрати знань демонструють п’ятикласники, які не засвоїли ключові теми в початковій школі. З української мови поширеною проблемою є розуміння прочитаного тексту, а з математики в учнів 7-9 класів прогалини простежуються ще з програми 4-5 класів.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Скільки поліцейських зараз на фронті, права ТЦК без їх залучення: розповідає Ігор Клименко

На думку експерта, такі курси ефективні саме завдяки системному аналізу прогресу та індивідуальному підходу до кожного учня. Однак для масштабного вирішення цієї проблеми необхідно створити національну систему підтримки, яка забезпечить доступність подібних програм для всіх українських учнів незалежно від їхнього місця проживання.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі статті

Кнопка "Повернутися до початку