Сукупний валовий продукт українських громад в Європі практично дорівнює ВВП України за 2024 рік: Олексій Кущ

Українські біженці, які після 2022 року опинилися в країнах Європейського Союзу, не лише інтегрувалися в локальні економіки, а й сформували нову, масштабну спільноту зі своїм внутрішнім споживчим ринком. Цей ринок, за оцінками економістів, вже дорівнює за обсягами внутрішньому ринку України, що не лише змінює структуру попиту в країнах ЄС, а й суттєво впливає на українську економіку. Одночасно з тим, як мільйони українців за кордоном адаптуються до життя в нових умовах, в самій Україні зменшується чисельність населення, що обмежує споживання, внутрішню динаміку виробництва й змушує бізнес переосмислювати орієнтацію виключно на вітчизняного споживача.

На думку економіста Олексія Куща, вимушена міграція українців за кордон під час повномасштабної війни породила нове історичне явище — «розсіяне європейське українство». Як наголосив аналітик, це явище є унікальним за масштабом і структурою, і саме його вплив на подальший розвиток України, за його словами, потребує глибокого аналізу. Він підкреслив, що головне питання полягає в тому, яким чином ця громада може бути не лише гуманітарним чи моральним ресурсом, а й реальною економічною силою, здатною брати участь у фінансуванні, відбудові та модернізації країни. Як вважає Кущ, саме з цією метою необхідно чітко визначити механізми залучення потенціалу «розсіяного українства» у стратегічні економічні процеси післявоєнної трансформації України.

Олексій Кущ зазначив, що за даними європейської статистики, кількість українців за кордоном під час повномасштабної війни досягла 4,3 мільйона осіб. Водночас він наголосив, що це не повна цифра. Як пояснив аналітик, частина українців перебуває в Європі нелегально, частина не зареєструвалась як отримувачі соціальної допомоги в країнах перебування, а отже, ці групи не перебувають на радарах статистичного обліку Євросоюзу. Як зазначив Кущ, за різними оцінками, в ЄС може перебувати приблизно 5 мільйонів українців. При цьому структура цієї громади виглядає так: 45% — це жінки, 32% — діти, 23% — чоловіки. Як додав аналітик, можна припустити, що серед неврахованих груп біженців чоловіків суттєво більше.

Кущ зауважив, що частина українських біженців працевлаштована — таких близько 1,6 мільйона осіб, тобто трохи більше 37%. Водночас він підкреслив, що якщо визначати такий показник, як подушовий валовий продукт, фактор працевлаштування не є визначальним. Як пояснив експерт, зазвичай подушовий ВВП визначається як результат ділення загальної чисельності населення на показник валового продукту. При цьому, за словами Куща, у зазначеній формулі під чисельністю населення розуміють всіх жителів країни — і пенсіонерів, і дітей, і безробітних, і працюючих. Він підкреслив, що це пов’язано з тим, що в формуванні валового продукту бере участь усе населення, переважно через процес споживання, адже споживають усі соціальні групи.

Також аналітик зауважив, що кількість зайнятих в європейській економіці українців постійно зростає: в перший рік війни таких було не більш як 10%. При цьому він додав, що діти дорослішають і теж включаються в групу економічно активного населення. Кущ вважає, що якщо війна не завершиться незабаром, кількість зайнятих на роботі українців в ЄС перевищить 50%. Він нагадав – за оцінками Національного банку України, у 2025 році кількість біженців з України в ЄС може зрости ще на 500 тисяч осіб, зокрема, у січні цього року було зафіксовано 25,5 тисячі таких людей.

Аналітик наголосив, що потрапляючи в іншу економічну систему координат, більш ефективну та капіталізовану, українці «раптом» починають отримувати на порядок більші доходи, ніж на Батьківщині: це і соціальні виплати, і заробітна плата, і підприємницький дохід. Водночас більші й витрати.Крім того, у рамках іншої економічної матриці відбувається миттєва конвергенція подушового валового продукту українців із середньоєвропейським: переїжджаючи з країни з подушовим ВВП у 5 тисяч доларів у країну з таким показником на рівні, наприклад, 40 тисяч доларів, українець, можливо, не завжди стає багатшим, але точно стає більш капіталізованим і як соціальний клас, і як робітничий, і як підприємницький.

Далі Кущ повідомив, що ВВП України торік становив 188 мільярдів доларів. За чисельності населення на рівні 30 мільйонів осіб (приблизна оцінка), це передбачає показник подушового ВВП на рівні 6,3 тисячі доларів. Він уточнив, що у 2021 році, за чисельності населення на рівні 40 мільйонів осіб і ВВП у 200 мільярдів доларів, цей показник був меншим — 5 тисяч доларів.

Після цього Кущ запропонував оцінити аналогічний показник українських громад у ЄС. Він надав таблицю з даними про чисельність українських біженців у країнах ЄС, подушовий ВВП цих країн та розрахований сукупний ВПГ — валовий продукт громади — українців у кожній із них. Як зазначив експерт, найбільший ВПГ українців у Німеччині — майже 52 мільярди доларів. Він пояснив це тим, що в Німеччині перебуває більш як мільйон українських біженців, а подушовий валовий продукт у цій країні становить 44 тисячі доларів. На другому місці — ВПГ українців у Польщі — майже 17 мільярдів доларів. За рахунок надвисокого подушового валового продукту в Ірландії, ВПГ українців у цій країні перевищує 10 мільярдів доларів.

Кущ наголосив, що сукупно за групою країн, наведених у таблиці, ВПГ українців у ЄС становить 130 мільярдів доларів. Проте він підкреслив, що це не всі країни і не всі обліковані біженці з України. Тому, як додав аналітик, решту ВПГ у контексті мільйона необлікованих українських біженців він розрахував за середнім подушовим валовим продуктом ЄС у 44,6 тисячі доларів. Це становить ВПГ у розмірі приблизно 45 мільярдів доларів. Відтак, як підсумував експерт, орієнтовний ВПГ українських біженців у ЄС становить 175 мільярдів доларів.

Аналітик звернув увагу на те, що це майже дорівнює ВВП України за 2024 рік — 188 мільярдів доларів. При цьому, як підкреслив експерт, в Україні проживають 28–30 мільйонів осіб, просто це населення працює і отримує соціальні виплати за стандартами менш заможної економіки. Він вважає, що цей промовистий факт свідчить про те, що в найближчій перспективі українська громада в екзилі на території ЄС за купівельною спроможністю дорівнюватиме внутрішньому українському споживчому ринку.

Як наслідок, Олексій Кущ прогнозує, що значна частина українських виробників рано чи пізно таки розпочне освоювати цей новий ринок. Той, хто зробить це раніше, в підсумку переможе своїх конкурентів. Він навів приклад, що передусім будуть розвиватися логістика та транспорт, зокрема система поштових відправлень, яка обслуговує горизонтальні зв’язки між українцями, що залишилися вдома, і тими, хто поїхав до ЄС.

На другому етапі, як прогнозує експерт, розпочнеться задоволення попиту українських громад у ЄС на певні українські продукти та навіть ліки. А також, як додав він, попиту на культурні проєкти — книжки для дітей, підручники для самоосвіти за кордоном, концерти та спектаклі українських митців.

Кущ також вважає, що в Україні може виникнути цілий прошарок туристичної медицини, зокрема, стоматології, планових хірургічних операцій, аналізів, профілактики тощо, але націленої не на іноземців, а на українців, які опинилися за кордоном. Як уточнив аналітик, умовно кажучи, працювати в ЄС, а лікувати зуби вдома.

Водночас він поставив питання: як інтегрувати потенціал розсіяного українства і спрямувати його на розвиток України у такий спосіб, щоб це було не просто предметом гуманітарної чи меценатської підтримки, а й стало вигідно громадам українців у європейському екзилі?

На думку Куща, для цього необхідно запускати максимально зручні, прості та дистанційні проєкти «народного фінансування». Він уточнив, що робити це слід на платформі максимального спектра фінансових інструментів: акцій, у тому числі привілейованих, облігацій, сертифікатів пайових венчурних фондів, проєктних криптовалют у вигляді запуску проєктів ICO — Initial coin offering, тобто «первинна пропозиція монет» як форма залучення інвестицій у нові технологічні проєкти та стартапи у вигляді емісії та продажу інвесторам нових криптовалют.

Експерт наголосив, що як проєкти необхідно розглядати максимальний портфель стратегічних природних ресурсів, економічних активів та інфраструктурних об’єктів. Він назвав серед них видобування корисних копалин, українські порти, залізницю, логістику, енергетику, зокрема атомну, газотранспортну систему та підземні сховища газу. Умовно кажучи, на екрані смартфону має бути з десяток «іконок» із назвами проєктів, куди розсіяне українство зможе в один клік інвестувати від ста до тисяч євро і більше. Водночас він визнав, що у цій моделі є один якір: усі ці ресурси та активи або управляються українськими олігархічними фінансово-промисловими групами, або їх хочуть після війни взяти під контроль міжнародні транснаціональні корпорації.

Як підсумував Кущ, залишається відкритим одне з найважливіших питань — як зробити розсіяне українство та українство на Батьківщині хоча б міноритарними акціонерами національного надбання. На його думку, це один з найважливіших ребусів розвитку країни після війни.