Розірвання шлюбу завжди було складним кроком, який передбачав не лише емоційне рішення двох людей, а й тривалий формальний процес з відвідинами РАЦСу, збором документів та обов’язковою особистою присутністю. З 2026 року в Україні цей сценарій докорінно зміниться: подружжя без неповнолітніх дітей зможе оформити розлучення онлайн через застосунок «Дія», витративши на це мінімум часу. Здавалося б, така цифровізація позбавляє людей зайвої бюрократії, проте водночас вона різко знижує «поріг серйозності», перетворюючи одну з найважливіших подій у житті на технічну операцію. Саме тут і виникають питання: чи стане швидкий електронний розрив сімейних відносин інструментом полегшення? Які ризики і наслідки він несе?
Сім’я в Україні між традицією і сучасністю: історичний вимір та цифри сьогодення
Упродовж століть українська сім’я залишалася не лише приватним простором для двох людей, а й найважливішою складовою суспільного життя. Через родину завжди відбувалася передача цінностей, формування традицій, соціалізація дітей та організація господарської діяльності. На відміну від індустріальних європейських країн, де вже в XIX столітті набувала поширення модель «нуклеарної» сім’ї, яка складалася з неодружених батьків та їх дітей, в українському суспільстві довгий час зберігалася традиція розширеної родини з кількома поколіннями під одним дахом, у якій старші члени мали авторитет, а молодші — обов’язки. Шлюб у такій системі розглядався не тільки як індивідуальний вибір, а як частина суспільного порядку, що забезпечував єдність громади, тому випадки розлучень були надзвичайно рідкісними та вважалися суспільно неприйнятними.
Зміни, які приніс радянський період, докорінно трансформували традиційну модель української родини, адже з одного боку, влада декларувала рівність чоловіка і жінки та надавала право на юридично спрощене розлучення, а з іншого — системно підпорядковувала інститут сім’ї завданням колективізації та ідеологічної мобілізації. При цьому релігійний вимір шлюбу, який раніше був беззаперечною підставою його стабільності, поступово нівелювався. Однак в ті часи інститут шлюбу розглядався як пріоритетна соціальна цінність, і розлучення було проблематичним не лише з юридичного боку, а й через тиск партійних органів та трудового колективу, які прагнули будь-якою ціною зберегти сім’ю як «осередок соціалістичного суспільства».
У незалежній Україні ставлення до розлучень стало значно простішим, адже зник тиск партійних органів і колективу, а подружжя дедалі частіше сприймає розрив шлюбу не як соціальну трагедію, а як особисте рішення.
Сучасні статистичні дані демонструють, що інститут шлюбу в Україні перебуває в кризовому стані, адже кількість розлучень практично зрівнялася з кількістю шлюбів. За даними Міністерства юстиції, у 2024 році було укладено 150,2 тисячі шлюбів, тоді як кількість розлучень сягнула 141,8 тисячі. Такий показник став сумним рекордом і виявив, що співвідношення між створенням і розпадом родинних союзів наблизилося до критичної позначки один до одного, тоді як у попередні десятиліття на два шлюби припадало приблизно одне чи півтора розлучення.
У порівнянні з 2023 роком кількість шлюбів зменшилася на 19,3% (на 38,8 тисячі), а кількість розлучень зросла на 42,2% (на 10,1 тисячі). У другому півріччі 2024 року динаміка показників стала трохи кращою: кількість зареєстрованих шлюбів збільшилася на 6,4% — до 77,44 тисячі, тоді як кількість розлучень зросла на 20,1% — до 18,71 тисячі. Якщо в середньому по Україні на одне розлучення минулого року припадало 4,4 шлюбу, то найвищим цей показник був у Рівненській та Закарпатській областях — 8,1 та 7,2 раза відповідно, а найменшим — у Тернопільській, Харківській, Черкаській, Вінницькій та Хмельницькій областях, де він становив від 3,3 до 3,6 раза.
Аналізуючи багаторічну динаміку, можна побачити, що ще у 2021 році в Україні було зареєстровано 214,01 тисячі шлюбів і 29,59 тисячі розлучень. У 2022 році, попри початок повномасштабної війни, кількість шлюбів навіть зросла до 222,89 тисячі, тоді як розлучень стало менше — 17,89 тисячі. Такий несподіваний ефект пояснюється тим, що війна певний час зміцнила відчуття єдності й підштовхнула пари до формалізації стосунків. Проте вже у 2023 році ситуація різко змінилася: кількість шлюбів почала зменшуватися, а кількість розлучень зростати, і ця тенденція досягла свого піка у 2024 році, коли показники фактично зрівнялися.
Дані за перше півріччя 2025 року підтверджують, що проблема не вирішується, а лише поглиблюється. За цей період українці розірвали щонайменше 38 671 шлюб у судах. Дніпропетровська область стала абсолютним лідером — тут розлучилося 5 188 пар, що становить 13% від загального показника по країні. Разом з Одеською, Харківською, Київською областями та столицею ці п’ять регіонів забезпечили 45% всіх судових розлучень в Україні. У західних областях рівень розлучень традиційно значно нижчий: у Закарпатській області за цей час розглянуто лише 777 справ, а у Волинській — 829.
Не менш промовистими є цифри, які стосуються розлучень у відділах РАЦС. За пів року 2025 року таких випадків зафіксовано 12,6 тисячі, і знову ж таки лідирують найбільші міста та промислові області. У Києві було зареєстровано 1 780 розлучень, у Дніпропетровській області — 1 252, у Харківській — 889. Для порівняння, у Закарпатській області їхня кількість становила лише 171, у Чернівецькій — 239, у Тернопільській — 247.
Такий дисбаланс між регіонами свідчить як про демографічні, так і культурні відмінності: там, де індустріалізація й урбанізація підсилюють соціальну напругу, розлучення поширеніші, тоді як у західних громадах стійкіші традиції утримують сімейні зв’язки навіть за складних обставин.
Отже, отримані дані у своїй сукупності дозволяють говорити про глибоку кризу інституту сім’ї в Україні. Якщо в історичній перспективі сім’я була головним захистом і опорою, то нинішня статистика показує, що дедалі частіше вона не витримує навантаження воєнних, економічних та психологічних обставин.
Онлайн-розлучення: цифровізація сімейного права в Україні та міжнародний досвід
Ухвалене Кабінетом Міністрів рішення щодо запровадження у 2026 році можливості подання заяви на розірвання шлюбу через застосунок «Дія», про яке 8 жовтня повідомило Міністерство цифрової трансформації України, стало одним з найобговорюваніших нововведень у сфері цифрових сервісів. Воно зачіпає не лише технічний аспект надання державних послуг, а й одну з найбільш чутливих сфер суспільного життя.
Згідно з новими правилами, спільну заяву зможуть подати подружжя, в якого немає неповнолітніх дітей і яке не має майнових чи юридичних суперечок, що знімає потребу відвідувати відділи РАЦСу або звертатися до суду. Така процедура фактично спрощує розлучення до кількох цифрових дій, виконаних у смартфоні, й логічно вписується в загальну політику держави щодо цифровізації адміністративних процесів.
Подібна практика вже застосовується за кордоном, хоча її форми та ступінь цифрової реалізації різняться залежно від законодавства та технічних можливостей конкретних держав. Найближчим аналогом для України є естонська модель, яка з грудня 2024 року дозволяє подавати заяву на розлучення онлайн через портал e-divorce. Система автоматично підтягує дані з державних реєстрів, обидва партнери підтверджують свою згоду в електронній формі, а у більшості випадків остаточне рішення закріплюється під час однієї особистої зустрічі з державним службовцем.
Таким чином, Естонія стала однією з перших країн, яка офіційно перевела розлучення у цифровий формат, залишивши водночас певний баланс між онлайн-операціями та необхідністю фізичного підтвердження.
Не менш показовим є й досвід Нідерландів та канадської Британської Колумбії, де функціонує платформа Rechtwijzer (MyLawBC), яка дозволяє подружжю проводити значну частину процедур дистанційно. Там акцент зроблено на онлайн-інструментах для медіації, консультацій і підготовки документів, тоді як фінальне юридичне рішення залишається за судовою інстанцією. У США та Великій Британії також існують сервіси, які допомагають готувати пакети документів для розірвання шлюбу через інтернет, однак обов’язковою умовою залишається судовий контроль. Тобто онлайн-послуга там радше прискорює і спрощує підготовчий етап, ніж замінює весь процес.
Порівняння цих практик показує, що більшість країн, навіть маючи розвинені цифрові сервіси, залишають елементи очної перевірки або юридичного підтвердження, аби зберегти вагомість рішення про розлучення. Україна ж планує зробити цей крок у максимально спрощеній формі, відкривши можливість оформити розлучення повністю онлайн без жодної фізичної присутності. Така модель стане унікальною серед пострадянських і навіть багатьох європейських держав, адже фактично створить прецедент цифрового розриву шлюбу як звичайної адміністративної дії.
Наслідки та ризики онлайн-розлучень
Запровадження в Україні можливості розірвання шлюбу через застосунок «Дія» з 2026 року демонструє загальну тенденцію до цифровізації державних послуг, яка сприймається суспільством як очевидний крок уперед у боротьбі з бюрократією, але водночас має негативні наслідки і ризики від такої надмірної простоти в надзвичайно чутливій сфері.
Найперший ризик пов’язаний з тим, що якщо процедура розлучення стає максимально швидкою й доступною в один клік, то вразливішим стає сам процес ухвалення рішення. У традиційній процедурі подружжя мусило не лише написати заяву, але й особисто відвідати РАЦС, витратити час, підготувати документи — все це давало можливість людині кілька разів зважити своє рішення, залишаючи час для сумнівів чи примирення.
У випадку з онлайн-розлученням бар’єри практично зникають. Це означає, що один з партнерів може психологічно чи емоційно тиснути на іншого з вимогою підписати спільну заяву просто «щоб не тягнути далі». І навіть якщо в глибині душі людина не готова до остаточного розриву, формально вона може погодитися, адже відмова виглядатиме як додатковий конфлікт. Такі імпульсивні або вимушені згоди становлять загрозу справедливості й добровільності процедури.
Крім того, онлайн-сервіс, навіть найдосконаліший, не застрахований від збоїв. Якщо система «Дії» або державний реєстр допустить технічну помилку — наприклад, неправильну дату чи місце розірвання шлюбу, дублювання заяви, збій при підтвердженні особи, — це може створити серйозні юридичні колізії. Уявімо ситуацію: пара вважає себе офіційно розлученою, а в реєстрі з певних причин цей статус не відображається. У майбутньому це може вплинути на поділ майна, оформлення спадщини чи навіть повторний шлюб, а також створить хаос у судових справах. Будь-яка неточність у таких чутливих питаннях здатна завдати значно більше проблем, ніж класична бюрократія. У сфері сімейного права будь-яка неточність здатна мати багаторічні наслідки, які не виправляються простим повторним поданням документів.
У цифровому середовищі також неможливо відкинути загрозу шахрайства та несанкціонованого доступу до персональних даних, адже навіть найсучасніші інструменти захисту не гарантують абсолютної безпеки. Кібератаки на державні системи в Україні вже стали реальністю, і уявити ситуацію, коли шахраї отримають доступ до сервісів «Дії», цілком можливо. У таких випадках розлучення може бути оформлене без відома одного з партнерів, і навіть якщо воно буде скасоване згодом, сам факт такої можливості руйнує довіру до правової системи.
Витік інформації про розлучення або недбале адміністрування державних баз створює ще одну небезпеку, оскільки йдеться про надзвичайно чутливу сферу приватного життя. Зараз дані про шлюб чи розлучення зберігаються в реєстрах актів цивільного стану, і доступ до них мають працівники РАЦСів та судів. Проте ці дані здебільшого залишаються в паперових архівах або в закритих відомчих системах, які не інтегровані в один публічний цифровий простір. Це знижує ризик масового витоку: щоб отримати інформацію, треба фізично звертатися до органу, а отже — залишати слід.
Запровадження онлайн-розлучень через «Дію» змінює ситуацію, адже всі дані про сімейний стан миттєво потрапляють у централізовану електронну базу, до якої мають доступ численні державні служби, а технічно — потенційно й сторонні особи у разі хакерських атак або вразливостей системи. Якщо зараз ризик витоку локалізований, то в умовах цифровізації він може стати масовим і системним, оскільки достатньо одного прориву у кіберзахисті, щоб зловмисники отримали масив даних про сотні тисяч людей.
У невеликих громадах відомості про сімейні конфлікти поширюються миттєво, і людина, яка переживає кризу у стосунках, може отримати додатковий удар у вигляді суспільного осуду чи дискримінації. Порушення конфіденційності у цьому випадку здатне спричинити психологічну травму не меншу, ніж саме розлучення.
Не менш важливими є й соціальні наслідки, які можуть проявитися не відразу, а через кілька років. Якщо процедура стане надто легкою, то кількість розлучень, яка і без того в Україні майже зрівнялася з кількістю шлюбів, може зрости ще більше. Це означатиме збільшення кількості неповних сімей, зростання навантаження на соціальні служби та психологічні центри, а головне — послаблення сімейної солідарності, яка для українців історично завжди була одним із найважливіших ресурсів виживання у кризові часи.
Коли говоримо про легкість розірвання шлюбу, то варто виходити не лише з індивідуальних прав людини, а й з того, як це впливає на суспільство загалом, зокрема на демографічний процес, який в Україні вже перебуває у вкрай критичному стані. Демографічна криза в нашій державі загострилася ще до повномасштабної війни через поєднання низької народжуваності, високої смертності та масової міграції, а з 2022 року ситуація стала ще драматичнішою. Тепер, коли кількість розлучень майже зрівнялася з кількістю шлюбів, кожен додатковий фактор, який полегшує розрив подружжя, безпосередньо впливатиме на те, що сімей ставатиме менше, а отже — зменшуватиметься потенціал для народження дітей.
У традиційній українській культурі сім’я завжди була не лише простором спільного життя, а й основним осередком відтворення поколінь. Там, де шлюб тримався навіть попри конфлікти, залишалася більша ймовірність, що в родині з’являться діти, які забезпечували продовженням роду й громади. Якщо ж розлучення стає надто простим і швидким, багато пар припинятимуть стосунки ще до того, як наважаться створити дітей, а це безпосередньо відображатиметься на рівні народжуваності. Соціологічні дослідження вказують, що у суспільствах з високим рівнем розлучень завжди спостерігається нижча народжуваність, адже сімейна нестабільність не створює умов для довгострокового планування.
Посилання на європейський досвід щодо онлайн-розлучень та взагалі сімейних цінностей виглядають оманливо, оскільки в багатьох країнах Західної Європи вони давно втратили ту вагу, яку традиційно мають в Україні. Там шлюб часто розглядається як шлюбний контракт, який можна розірвати без особливих моральних вагань, тоді як для українців родина історично була не лише формою співжиття, а й культурною основою, символом зв’язку поколінь і спільної відповідальності. Орієнтація на практики суспільств, де сімейні зв’язки поступово замінюються індивідуалістичними моделями, не враховує специфіки нашої культури й може лише прискорити руйнування соціальних підвалин.
В українських умовах ця тенденція особливо небезпечна, оскільки війна вже призвела до різкого зменшення населення через втрати на фронті, вимушену міграцію та скорочення кількості новонароджених. Додаткове спрощення процедури розлучення лише посилить цей процес, створюючи ще більший розрив між числом укладених і розірваних шлюбів.
Рішення про запровадження онлайн-розлучень в Україні виглядає як крок у напрямі модернізації, але насправді ставить перед суспільством виклик набагато глибший, ніж просто цифровізація державних послуг. Якщо технічна зручність перетворює одну з найважливіших подій у житті на швидку адміністративну операцію, то ми ризикуємо отримати суспільство, де сім’я перестає бути фундаментом, а стає тимчасовою угодою. У країні, де війна й економічні потрясіння вже підірвали стабільність мільйонів родин, цей ризик може виявитися найбільш болючим.
