Особисті кошти чи спільна власність: як продаж нерухомості, набутої до шлюбу, впливає на поділ майна подружжя

Продаж квартири, будинку чи земельної ділянки, які належали одному з подружжя, часто сприймається як проста життєва ситуація. Втім, після придбання нового майна вже під час шлюбу звичайна угода може перетворитися на одну з найскладніших категорій сімейних спорів. У подружжя виникає закономірне питання: якщо для покупки використали кошти від продажу особистого майна, чи означає це, що й нове майно також залишиться особистою власністю? Як свідчить судова практика, відповідь є далеко не завжди очевидною.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», до яких звернулася наша редакція, прокоментували, як у таких спорах визначається правовий статус майна, чому судова практика з цього питання залишається неоднозначною та яке значення для її подальшого формування матиме рішення Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У багатьох випадках, коли до нас звертаються з питанням поділу майна подружжя, з’ясовується, що придбане у шлюбі майно з’явилося не за рахунок сімейних коштів, а після продажу особистого майна чоловіка або дружини. Йдеться про майно, яке належало одному з подружжя ще до шлюбу, було подароване, отримане у спадок під час шлюбу, набуте шляхом приватизації або мало інший статус особистої приватної власності. У таких спорах і виникає головне питання: чи все майно, придбане у шлюбі, автоматично є спільним, якщо для його купівлі могли бути використані кошти від продажу особистого майна одного з подружжя. При цьому той з подружжя, чиє особисте майно фактично було спрямоване на нову покупку, зазвичай наполягає, що не все придбане у шлюбі має вважатися спільною сумісною власністю. Водночас інший з подружжя, навпаки, часто заперечує такий підхід, особливо якщо між продажем особистого майна і купівлею нового минули не дні, а тижні чи місяці.

Для досвідчених адвокатів поділ майна в такому випадку також не є простим завданням, оскільки результат значною мірою залежить від конкретних обставин справи, наявних доказів і строків, на які посилаються сторони. Більше того, нещодавно подібна справа змусила замислитися навіть суддів Верховного Суду.

Наведемо конкретний приклад. На розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду була передана справа № 758/17900/21. Відмітимо, що на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду справа передається тоді, коли вона містить складну правову проблему і для удосконалення судової практики потрібен розгляд розширеним складом, або коли колегія вважає за необхідне відступити від уже існуючого висновку щодо застосування норми права.

На перший погляд, сама цивільна справа не виглядала надто складною. Позивач та відповідач перебували в шлюбі з 1994 року. За час шлюбу вони придбали трикімнатну квартиру, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 29 вересня 2003 року. Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив здійснити поділ квартири як об’єкта права спільної сумісної власності подружжя, а саме визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири, а за відповідачкою — право власності на іншу 1/2 частину квартири.

Водночас згідно з договором купівлі-продажу від 29 вересня 2003 року відповідачка продала іншу квартиру, яка на момент продажу належала їй та ще трьом родичам у рівних частках. Продаж цієї квартири було здійснено за 268 500 грн. За продаж приватизованої квартири відповідачка отримала 67 125 грн, що дорівнює 1/4 її частки у спільному майні. Того ж самого дня, 29 вересня 2003 року, відповідачка уклала договір купівлі-продажу іншої квартири, яка і стала предметом спору та була придбана за ціною 12 200 грн.

Суд першої інстанції позов задовольнив і поділив квартиру навпіл між подружжям. Апеляційний суд залишив це рішення без змін, після чого справа дійшла до Верховного Суду. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій були мотивовані тим, що всі кошти, які існують у сім’ї під час шлюбу, за відсутності належних і допустимих доказів того, що вони належать одному з подружжя на праві особистої приватної власності, є спільними сумісними коштами подружжя. Відповідно, майно, придбане за рахунок таких коштів, є спільною сумісною власністю подружжя. У матеріалах справи, на думку судів, були відсутні належні та допустимі докази того, що грошові кошти, за рахунок яких була придбана спірна квартира, є особистою власністю відповідачки.

Також суди встановили, що згідно з договором купівлі-продажу від 29 вересня 2003 року квартира на момент продажу належала в рівних частках чотирьом особам. Водночас доводи відповідачки про те, що грошові кошти, отримані від продажу квартири, є особистою власністю сім’ї відповідачки, а тому спірна квартира була придбана за особисті кошти сім’ї відповідачки, набуті до укладення шлюбу між позивачем та відповідачкою, суди не прийняли до уваги. Вони виходили з того, що договір купівлі-продажу було укладено в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а в договорі купівлі-продажу спірної квартири покупцем квартири зазначена саме відповідачка. Жодних умов про те, що спірна квартира купується для потреб іншої сім’ї, окрім подружжя відповідачки та позивача, договір не містить.

Водночас відповідачка не погоджувалася з таким підходом і наполягала, що спірна квартира не повинна вважатися спільною сумісною власністю подружжя. На її думку, позивач не брав участі в укладенні договору купівлі-продажу цієї квартири, не подавав жодних заяв чи документів про згоду на її придбання, а також не підтверджував, що для купівлі використовуються спільні кошти подружжя. Тобто відповідачка фактично доводила, що без підтвердженої згоди іншого з подружжя саме по собі придбання майна під час шлюбу ще не означає автоматичного виникнення спільної сумісної власності.

У касаційній скарзі відповідачка продовжувала наполягати, що вона є єдиною власницею спірної квартири. На підтвердження своєї позиції вона посилалася на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, який, на її думку, суди попередніх інстанцій не врахували.

Прийнявши справу до розгляду, Верховний Суд звернув увагу на важливу проблему: у практиці Касаційного суду вже сформувалися різні підходи до того, який правовий режим має майно, придбане у шлюбі в той самий день, коли один з подружжя продав своє особисте майно. Як не дивно, ці підходи виявилися не просто різними, а фактично протилежними.

За одним підходом, якщо один з подружжя продає своє особисте майно за готівкові кошти і в той самий день купує інше майно, це може свідчити, що отримані від продажу особисті кошти були використані для нової покупки. У такому випадку придбане майно може визнаватися особистою приватною власністю того з подружжя, хто продав своє майно. Такий підхід, зокрема, міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 534/1728/20. У цій справі суд встановив, що спірна квартира була придбана за кошти, які відповідачка отримала того ж дня від продажу належної їй частки іншої квартири. Оскільки ця частка належала їй на праві приватної власності, суд погодився з тим, що нова квартира є її особистою приватною власністю.

Схожу логіку Верховний Суд застосував і в постанові від 20 березня 2019 року у справі №761/23429/16-ц. У ній суд зазначив, що якщо один з подружжя вклав у придбання майна кошти або майно, які належали йому особисто до шлюбу, були подаровані, успадковані чи мали інший статус роздільного майна, такі вкладення мають враховуватися при визначенні часток подружжя. У цій справі було встановлено, що вартість проданої частки у нерухомості повністю покривала вартість придбаної квартири, а обидва договори були укладені в один день. Саме тому суди дійшли висновку, що спірна квартира була придбана за кошти від продажу особистого майна.

Водночас у практиці Верховного Суду існує й інший підхід. За ним факт того, що особисте майно було продане, а інше майно придбане в той самий день, ще не доводить, що саме ці кошти були використані для купівлі нового об’єкта. Тобто збіг дат сам по собі не є безумовною підставою для визнання майна особистою приватною власністю. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 754/2265/17. У цій справі суд вказав, що позивач не надав належних і допустимих доказів того, що кошти від продажу частки квартири, яка належала його батькові після приватизації, були використані саме для придбання спірної квартири. Тому факт укладення двох договорів в один день не був визнаний достатнім доказом походження коштів.

Подібний підхід Верховний Суд висловив і в постанові від 10 квітня 2025 року у справі №686/10668/23. У цій справі квартира була придбана під час шлюбу і за згодою іншого з подружжя, а договір не містив застереження, що вона купується як особисте майно за особисті кошти. Хоча того ж дня позивач продав земельну ділянку, отриману в дар, суди дійшли висновку, що цього недостатньо для доведення особистого статусу квартири. У результаті спірне майно було визнано спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, в цій справі Верховний Суд наголосив, що заявник не надав достатніх і допустимих доказів того, що для придбання спірної квартири були використані кошти, отримані від продажу його особистого майна — земельної ділянки. Самої лише послідовності правочинів, навіть якщо продаж земельної ділянки і купівля квартири відбулися в один день та в одному місці, суд визнав недостатньо для підтвердження особистого походження коштів.

Є у практиці Верховного Суду і третій підхід. Він стосується ситуацій, коли один з подружжя продає своє особисте майно, а в той самий день купується інший об’єкт, але при цьому інший з подружжя надає згоду на придбання майна за спільні кошти. За таких обставин суди можуть виходити з того, що нове майно набувається у спільну сумісну власність подружжя.

У цьому питанні показовою є постанова Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі №357/9482/21. У цій справі позивач наполягав, що квартира, придбана під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя і має бути поділена порівну. Відповідачка заперечувала проти цього та зазначала, що квартира була куплена за кошти, отримані нею від продажу іншої квартири, яка належала їй на праві особистої приватної власності.

Суди встановили, що відповідачка справді отримала квартиру у дар ще 25 червня 2001 року, а 04 жовтня 2013 року продала її за договором купівлі-продажу. Того ж дня вона придбала іншу квартиру. Водночас важливою обставиною стало те, що чоловік відповідачки надав нотаріально посвідчену згоду на купівлю цієї квартири. У заяві було зазначено, що кошти, які витрачаються на придбання нерухомості, є спільною сумісною власністю подружжя, а придбана квартира також буде об’єктом їхньої спільної сумісної власності.

Отже, ця заява фактично змінила правову оцінку ситуації. Попри те, що відповідачка в той самий день продала своє особисте майно, у документах було прямо зафіксовано інше: квартира купується за спільні кошти подружжя і в інтересах сім’ї. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що презумпція спільної сумісної власності не була спростована, а Верховний Суд погодився з таким підходом.

Як бачимо, навіть в справах з дуже схожими обставинами судова практика не є однозначною. Продаж особистого майна і купівля нового об’єкта в один і той самий день можуть по-різному оцінюватися судами залежно від доказів, змісту договорів, наявності або відсутності згоди іншого з подружжя та формулювань у документах. Тому справа, з якої ми почали розмову, є важливою: її ще має розглянути Верховний Суд, і надалі вона може вплинути на формування підходу у подібних спорах.

Водночас варто пам’ятати, що на практиці продаж особистого майна і купівля нового не завжди відбуваються в один день. Між цими подіями може минути кілька днів, тиждень, два тижні, місяць або навіть роки. У таких випадках довести зв’язок між проданим особистим майном і придбаним у шлюбі об’єктом стає ще складніше. Остаточне рішення суду залежатиме від конкретних обставин справи, наявних доказів, поточної судової практики та того, наскільки грамотно сторона зможе обґрунтувати свою позицію.

Радимо не покладатися лише на те, що продаж особистого майна та придбання нового відбулися в один день або за рахунок одних і тих самих коштів. Якщо ви маєте намір зберегти за новим майном статус особистої приватної власності, варто завчасно подбати про належне документальне підтвердження походження коштів, зміст укладених договорів та інших доказів, які безпосередньо підтверджують зв’язок між продажем і купівлею. У разі виникнення спору сукупність доказів і конкретні обставини справи можуть стати вирішальними, адже навіть сучасна практика Верховного Суду ще не виробила єдиного підходу до вирішення таких справ.