Ймовірно, до підручників історії України назавжди увійде блискуча операція першого дня четвертого воєнного літа — зухвала, багатоходова атака, яку вже встигли охрестити “Павутиною”. Удар, що паралізував стратегічну авіацію Росії, став точним, холодним хірургічним втручанням у серце військової машини Кремля.
Розплата на крилі дрона: як Україна вивела з гри третину стратегічної авіації Росії
Карма в дії: 1 червня російські стратегічні бомбардувальники, що несли смерть українським містам, самі стали мішенню. Ту-95 і Ту-22М, які ще недавно злітали, аби запускати ракети по українських житлових кварталах, сьогодні падають з неба — пошкоджені, знищені, перетворені на металобрухт. Те, що вони несли, до них і повернулося. Загальні втрати оцінили у 7 мільярдів доларів. Тобто майже третина стратегічної авіації РФ, у тому числі ядерні носії, випала з гри.
Атака застала російське командування зненацька: дрони запускалися з фур, що роками стояли під боком у охоронців та силовиків. “Павутина” стала троянським конем XXI століття: звичайні вантажівки, під дахами яких ховалися смертоносні дрони, спокійно стояли біля периметрів військових баз, поки не настала година Х. Навіть проросійські військові блогери, зазвичай лояльні до Міноборони РФ, порівняли цю операцію з російським Перл-Харбором.
Спецоперацію готували півтора року, а керував нею особисто президент Зеленський. FPV-дрони, що стартували з пересувних кабін, переобладнаних у пускові платформи, вилетіли одночасно з чотирьох точок: від Іркутська до Мурманська, подолавши глибину тилу на тисячі кілометрів.
Отже, Україна знищила понад третину всіх російських стратегічних бомбардувальників. Це не просто втрати техніки, а удар по здатності країни-агресора вести ракетну війну. Більшість знищених літаків уже давно не виробляються, що робить збитки невідновлюваними.
Зеленський назвав результат “блискучим” і наголосив: це найбільш далекобійна операція українських сил, підготовлена за 18 місяців. Дрони були підведені до цілей на відстань понад 4 000 км: це в рази перевищує можливості звичайної зброї.
Серед ударених баз — Іркутськ у Сибіру, де розміщено надзвукові ракетоносці Ту-22М. Звідти неодноразово запускали ракети по мирних містах України. Тепер ці бази палають: відео з соцмереж показують, як дрони злітають із фур, а російські літаки горять просто на стоянках.
Стратегічна авіація РФ: втрата ключового елементу ядерного стримування
Стратегічні бомбардувальники Ту-95 і Ту-160 є невід’ємною частиною ядерної тріади Росії, поряд з міжконтинентальними балістичними ракетами та підводними човнами з ядерними боєголовками. Вони призначені для доставки ядерних боєприпасів на великі відстані та стратегічного стримування. Знищення понад третини стратегічної авіації Росії серйозно підриває її здатність здійснювати масовані ракетні удари та демонструвати ядерну потугу.
Більшість знищених літаків були вироблені ще за радянських часів, і Росія вже давно не виробляє нових зразків у значних кількостях. Відновлення таких втрат ускладнюється санкціями, обмеженим доступом до сучасних технологій та дефіцитом кваліфікованих кадрів. Навіть якщо Росія спробує відновити виробництво, це займе роки, а можливо, і десятиліття, що робить ці втрати практично невідновлюваними в короткостроковій перспективі.
Атаки були здійснені на авіабази, розташовані в глибокому тилу Росії, включаючи Іркутськ, Мурманськ, Рязань та Іваново. Очевидно, що навіть віддалені регіони більше не є безпечними від українських ударів. Росія, ймовірно, буде змушена перемістити залишки стратегічної авіації ще далі в тил, що ускладнить логістику та зменшить оперативні можливості.
Операція “Павутина” не лише завдала фізичної шкоди, але й мала потужний психологічний ефект. Вона продемонструвала здатність України проводити складні та ефективні операції в глибокому тилу ворога, що підриває моральний дух рашистів.
“Троянський кінь” на колесах
Вражає уяву простота та витонченість цього військового замислу — без зайвого пафосу, без ракет, без проривів лінії фронту. FPV-дрони були доставлені до російських авіабаз не повітрям, а колесами. Українські спецслужби встановили десятки дронів у дерев’яних кабінах, які завантажили на вантажівки — звичайні фури, що не викликали жодної підозри на фоні російської буденності. Коли настав час, дахи кабін відкрилися, і смертоносні дрони злетіли на злітно-посадкові смуги російських баз. Саме так виглядає сучасна інтерпретація троянського коня, тільки замість грецьких воїнів у нутрощах везли електронний рій смерті.
На відео в Telegram-каналах видно, як дрони стартують з даху вантажівки — і за кілька секунд над горизонтом спалахують палаючі Ту-95. Губернатор Іркутської області визнав, що атака дійсно відбулась біля бази в селищі Середньому, хоч і традиційно приховав масштаби.
Війна дронів справді виходить на новий рівень: тепер це не просто дистанційно керовані апарати, а максимально розумні та самостійні машини, здатні діяти без людини. Ці дрони не потребують постійного керування. Вони самі знаходили ціль, адаптувались до перешкод і атакували без зв’язку з оператором. Це не іграшки, якими бавляться на полігоні, а автономні бойові системи, що ухвалюють рішення самостійно. Умови потужної радіоелектронної боротьби більше не гарантують захист, бо ці дрони навчені думати, літати й знищувати самостійно.
Україна не просто обійшла російську ППО, вона зламала саму її філософію. Поки російські генерали готувалися збивати “Байрактари”, з вантажівок на задньому дворі злітали маленькі, розумні FPV-дрони, запрограмовані як цифрові снайпери.
Операція “Павутина” стала сигналом: класична армія без інновацій — мішень. Це початок нової епохи, де безпілотні рої, замасковані під інвентарні будки, можуть вирішувати долі військових кампаній. Це більше не війна сталевих арматур — це війна алгоритмів, сенсорів, логістики й сміливості мислення. І саме Україна, що бореться за виживання, а не імперське марення, диктує правила нової гри.
Б’ємо по “святому” — хто сказав, що війна має бути зручна для агресора?
Коли українські безпілотники прилетіли на аеродроми в глибині Росії, на сотні кілометрів від кордону, світ затамував подих: невже Київ наважився? Вразив стратегічні об’єкти? Без оголошення війни? А як же міжнародне право?
Так, наважився. І зробив це законно. Бо коли тобі бомблять міста, вбивають дітей, викрадають людей і шантажують Європу ядерною загрозою, — у тебе є не просто право, а обов’язок бити у відповідь. Навіть якщо ця відповідь летить углиб території держави-терориста.
Так, українські дрони дістали базу стратегічної авіації в Енгельсі, ту саму, звідки злітали ракетоносці, що обстрілювали Київ, Харків і Дніпро. І це лише один із прикладів.
Міжнародне право не вимагає від жертви війни чемно мовчати. Навпаки, стаття 51 Статуту ООН дає державі право на самооборону у разі збройного нападу, а російська агресія задокументована не лише фактами, а й резолюцією Генасамблеї ООН від 2 березня 2022 року. 141 країна визнала, що Росія вчинила збройну агресію проти України. То які можуть бути юридичні претензії до Києва, якщо удари здійснюються виключно по військових цілях: базах, нафтосховищах, штабах або логістичних вузлах?
У НАТО вже давно дають чіткий сигнал: право України завдавати ударів по території РФ є легітимним, якщо йдеться про військові об’єкти. Це не “ескалація”, а нормальна відповідь на постійну агресію. З тією лише різницею, що українські удари точкові й обережні, тоді як Росія б’є по житлових масивах.
Після атаки на аеродром у Курську, де знищено військові вертольоти, російські пропагандисти волали про “тероризм”. Але хто тут справжній терорист: той, хто бомбить Запоріжжя, чи той, хто знищує засіб для цього?
Сучасне міжнародне право давно визнає факт: війна — це не обов’язково оголошення з трибуни. Якщо летять ракети, значить, іде війна. І жертва має право не сидіти на місці, а нищити загрозу там, де вона народжується: на базах у Рязані, Саратові чи на околицях Санкт-Петербурга.
Коли світові медіа повідомили про серію атак по військових цілях, у тому числі на базу Оленєгорськ, де базуються носії крилатих ракет, Захід не стривожився. Навпаки. Британський міністр оборони Грант Шеппс заявив: Україна має повне право вражати військові об’єкти на території Росії, особливо якщо звідти ведуться атаки.
Отже, глибокі рейди без оголошення війни — не правопорушення, а норма сучасної війни, коли одна держава хоче знищити іншу, то жертва має відповісти швидко, точно й без зайвих формальностей.
…Це війна не за процедурою, а за виживання. І в цій війні немає місця розчуленим трактуванням закону на користь агресора. Є лише закон сили, яку жертва має повне право застосовувати для захисту свого народу.
Тетяна Вікторова
