Підконтрольні державі підприємства у стані колапсу: від потужної діяльності до економічного баласту
Економічна ефективність підприємств, у яких частка державної власності зараз перевищує 50%, тривалий час не розглядалася представниками влади як пріоритетне. Попри масштабну присутність таких суб’єктів у структурі економіки, їхня результативність, фінансова звітність, управлінські моделі й вплив на державний бюджет також не були предметом системного парламентського аналізу. Однак проблеми накопичувались у непублічному режимі у вигляді розбіжностей у звітності, фінансових дефіцитів і показників, які фіксувалися формально, але не ставали підставою для парламентського розгляду чи управлінського реагування. Лише зараз це питання отримало публічне висвітлення з боку представників парламенту, однак це ще не означає, що його вирішення стало частиною державної економічної політики. Окрім констатації фактів, що саме зроблено парламентом і урядом, аби змінити цю ситуацію? Які структурні рішення ухвалені? Яку відповідальність понесли ті, хто десятиліттями доводив ці підприємства до коматозного стану?
Що показав аналіз річного звіту Фонду державного майна
Глава парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев звернув увагу на економічний стан підприємств, які мають державну частку понад 50%. За його словами, рівень збитковості у державному секторі майже вдвічі перевищує загальноукраїнський показник. Водночас майже 72,1% підконтрольних державі суб’єктів господарювання або не працюють, або взагалі є підприємствами-фантомами.
Дані про ці процеси містяться у звіті Рахункової палати, яка проаналізувала річний звіт Фонду державного майна України (ФДМУ) за 2024 рік у частині, яка впливає на виконання державного бюджету. Цей документ містить як зафіксовані позитивні результати, так і серйозні недоліки у сфері управління державним майном. Серед результатів, які оцінено як позитивні, насамперед відзначено надходження від приватизації. План виконано на 247%, а загальна сума коштів, яка надійшли до Дербюджету, становить майже 10 мільярдів гривень.
З цієї суми 6,45 мільярда гривень отримано від великої приватизації, ще 3,49 мільярда — від малої. Аудитори звертають увагу на те, що у процесі реалізації об’єктів вартість продажу значно перевищувала стартову: у середньому на 41% у випадку великої приватизації та на 168% — у випадку малої. Крім цього, від продажу санкційних активів Фонд перерахував до бюджету ще 809,7 мільйона гривень.
Поряд з цими показниками зафіксовано також низку суттєвих проблем. Насамперед, звіт Фонду не містить належного аналізу ключових проблем у сфері управління державним майном, не пояснює причин їх виникнення і не містить даних про використання бюджетних коштів. Відсутність цих розділів ускладнює оцінку ефективності діяльності Фонду й суттєво знижує інформативність звітного документа, який формально має демонструвати, як реалізується державна політика у сфері управління власністю.
Окрему увагу слід звернути на ситуацію з санкційними активами. Фонд не забезпечив належного ведення бухгалтерського обліку цих активів, а тому неможливо визначити їхню фактичну вартість, поточний стан, ефективність управління чи подальші перспективи реалізації. Це створює ризик недооцінки або втрати державного майна, що перебуває під контролем ФДМУ, і унеможливлює формування обґрунтованої бюджетної політики у цій частині.
На основі проведеного аналізу Рахункова палата сформулювала низку конкретних рекомендацій. Зокрема, Фонду запропоновано посилити контроль за діяльністю підприємств, а також за своєчасним поверненням державного майна після завершення строків оренди. Рекомендовано забезпечити повноцінний бухгалтерський облік санкційних активів, включно з актуальною оцінкою їх вартості. Окремим напрямом у рекомендаціях виділено необхідність удосконалення методики планування та підвищення результативності підприємств, що перебувають в управлінні Фонду. Рахункова палата також рекомендує ініціювати перегляд положень постанови Кабінету Міністрів № 634 — зокрема в частині визначення обґрунтованих обсягів пільг для орендарів державного майна.
Крім того, Фонду державного майна рекомендовано переглянути підходи до складання річних звітів, забезпечивши надання повнішої інформації про використання бюджетних коштів, стан повернення державного майна після оренди та управління санкційними активами.
Держмайно під ФДМУ в стані системної кризи
Звіт Рахункової палати зафіксував системні проблеми, пов’язані з обліком, аналітикою, звітністю та інструментами контролю. З урахуванням того, що мова йде про об’єкти, які залишаються у сфері державного управління, відсутність цих компонентів унеможливлює не лише ефективне планування, а й базову прозорість процесів. Однак постають питання: чому вже багато років всі порушення і недоліки у нас тільки фіксуються з боку представників парламенту та контролюючих органів? Де реальні дії щодо їх виправлення? Хто поніс покарання за ці порушення та чому вони були допущені?
Звіт відкривав площину, в якій за тривалі роки не відбулося жодного зрушення в цій сфері. Зараз понад 70% підприємств, які перебувають під контролем держави, або фактично не працюють, або існують лише формально, як «підприємства-фантоми». При цьому кількість непрацюючих підприємств лише впродовж 2018-2023 років зросла вчетверо. Якщо у 2018 році їх було 422, то у 2023 році стало 1 736.
Станом на зараз 2 916 підконтрольних державі суб’єктів господарювання лише 813 (27,9%) реально здійснюють діяльність і подають звітність про свою роботу — серед них 690 державних підприємств та 123 господарські товариства. Проте більшість з них, а саме 1 815 (62,2%), взагалі не працюють: це 1 623 державних підприємства та 192 господарські товариства. Ще 288 суб’єктів (9,9%) — 258 державних підприємств і 30 господарських товариств — не надали жодних даних про свій стан, що ставить їх у категорію так званих «підприємств-фантомів». Таким чином, майже три чверті (72,1%) усіх державних активів не беруть участі в економічному обороті або перебувають у статусі невідомості, який зберігається роками, а іноді й десятиліттями.
Показово, що з усієї кількості таких суб’єктів 2 827 (96,9%) не є великими підприємствами і не мають жодного стратегічного значення. Це означає, що держава утримує величезний масив дрібних і малоефективних структур, більшість із яких не працює або існує лише формально, але продовжує залишатися в її власності без чіткої мети та плану подальшого використання. Однак взагалі ця ситуація свідчить про провал системи управління: державні органи або свідомо закривають очі на їхню бездіяльність, або не здатні ефективно контролювати та розвивати власні активи.
Для держави це означає мільярди заморожених у непрацюючих активах, які не генерують прибутку й не створюють робочих місць. Це також постійні витрати на утримання апарату управління, бухгалтерії, охорони й приміщень, які не приносять економічного ефекту. Держава, по суті, тягне на собі баласт у вигляді компаній, які давно втратили сенс існування, але залишаються у реєстрах, блокуючи ресурси, які могли б працювати в реальному секторі економіки або бути приватизованими з користю для бюджету. Це ще й живильне середовище для тіньових схем: на «мертвих» підприємствах зручно приховувати оборудки, списувати майно й ухилятися від відповідальності.
На цьому тлі тривожно виглядає ще одна цифра зі звіту: лише 7% підприємств з державною часткою понад 50% перерахували дивіденди до бюджету, при цьому загальна сума склала лише мізерні 182 мільйони гривень. Для системи, яка оперує десятками тисяч об’єктів нерухомості й сотнями діючих юридичних осіб, таких рівень доходу є маркером того, що фінансова ефективність державного сектору економіки поступово наближується до нуля. Але навіть на цьому рівні державні органи не намагаються перезапустити систему управління: керівники зберігають свої посади і повноваження, аудит залишається формальністю, а практики контролю не змінюються.
Водночас за 2024 рік заборгованість із зарплати на таких підприємствах зросла ще на 14% і досягла 685,5 млн грн. Це означає, що сотні працівників місяцями працюють без оплати або залишаються без роботи, а керівники підприємств не знаходять способів ні погасити борги, ні стабілізувати фінансові потоки.
Не менш показовою є й ситуація з орендою державного майна. Середня вартість оренди квадратного метра впала на третину, що свідчить або про знецінення державних активів, або про небажання ринку працювати з державою на ринкових умовах. При цьому борг орендарів перед Держбюджетом становить 409,3 млн грн, і майже 15% з нього є безнадійною заборгованістю, яку вже ніхто не поверне. Це прямі втрати Держбюджету, які в умовах дефіциту коштів виглядають як відверта безгосподарність.
Найбільш промовистим показником є фінансовий результат: сукупні збитки підприємств, які перебувають в управлінні ФДМУ, у 2024 році досягли критичних 6,45 млрд грн, при цьому прибуток приносять лише 15% від загальної кількості. Така сума відображає глибоку системну проблему — ці активи не лише не генерують прибутку, а й постійно витрачають державні ресурси. Фактично йдеться про підтримання збиткових структур коштом платників податків без чіткої та реалістичної стратегії їхнього відновлення чи приватизації. Це свідчить як про неефективність управлінських рішень, так і вбудовану в саму модель управління державною власністю логіку, яка призводить до поступового знецінення активів і систематичних втрат для Дербюджету.
Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України запевняє, що потужно працює над Політикою державної власності. При цьому більше не намагається утримати все — залишити під контролем планується лише стратегічні активи, які безпосередньо впливають на енергетичну незалежність, обороноздатність, розвиток космічної галузі, стабільність банківської системи та управління критичними природними монополіями чи ресурсами. Окремо зберігаються й ті інструменти, які забезпечують доступ громадян до послуг поза ринковою логікою, наприклад суспільне мовлення. Все інше підлягатиме жорсткому відбору, і саме цей процес впроваджується.
За останні два роки до Фонду держмайна передано понад 1 200 підприємств. Там проводять поглиблений тріаж, розкладаючи їх по трьох «кошиках»: приватизація, ліквідація або подальше управління. Логіка проста — або актив починає працювати і заробляти, або він має зникнути з балансу, щоб не тягнути ресурси. При цьому стратегічні підприємства, які залишаються, перетворюються на акціонерні товариства чи ТОВ, де ключові рішення ухвалюватимуть під контролем наглядових рад, а роботу рад перевірятиме орган управління. Водночас слід зазначити, що наглядові ради відсутні у 1 406 суб’єктів господарювання (48,2%), підпорядкованих 72 органам державної влади.
ФДМУ та органи місцевого самоврядування паралельно продають державні та комунальні підприємства в межах малої та великої приватизації. У першому випадку перелік затверджує сам Фонд, у другому — Кабмін за його поданням. Та навіть за такої схеми втрата активів триває стихійно: за останнє десятиліття понад 1,4 тисячі комунальних підприємств збанкрутували, а пік цього процесу припав на 2021 рік, коли з ринку зникли одразу 378 структур.
Якщо згадати історію створення ФДМУ, стає очевидним, наскільки далеко він відійшов від своєї початкової мети. Первинна ідея полягала не в масовому розпродажі держмайна, а в перетворенні державних підприємств на акціонерні товариства чи інші форми власності з демонополізацією виробництва. В документах також згадувалися «інші форми власності», але без пояснень. Все це подавали під гаслами про «владу трудових колективів» та «робочу демократію». Проте сьогодні ці обіцянки залишилися порожньою риторикою, а процес фактично перетворився на системне скорочення державного сектору економіки з акцентом на ліквідацію та приватизацію, часто без чіткого бачення, що і кому в підсумку дістанеться.
Отже, більшість підприємств, у яких частка державної власності перевищує 50%, перебувають у стані тривалої економічної деградації. Значна частина з них або не веде господарської діяльності, або існує лише формально, зберігаючись у балансах без чіткої мети використання. Рівень збитковості цих структур перевищує середній по економіці, а управлінські рішення обмежуються лише фіксацією проблем без дієвих кроків для їхнього усунення та жодної відповідальності. Це свідчить про глибоко неефективну модель управління, яка призвела до масштабних втрат надходжень до Держбюджету та поглиблення занепаду державного сектору, фактично виводячи значну частину цих підприємств з економічного обігу.
