Почався дванадцятий раунд війни: Олександр Кочетков про теперішній стан протистояння між Україною та Росією
Повномасштабна війна, яка триває четвертий рік, дедалі більше набуває ознак боротьби на виснаження, в якій сторони прагнуть не стільки здобути рішучу перемогу, скільки втриматися на полі бою, зберігаючи сили для наступного етапу. Політичний аналітик Олександр Кочетков порівнює теперішній стан протистояння між Україною та Росією з дванадцятим раундом боксерського поєдинку, коли обидва суперники вже майже вичерпали енергію, проте мусять продовжувати боротьбу, щоб не пропустити вирішального удару. У такій ситуації, зазначає він, Україні необхідно зосередитися на утриманні позицій і збереженні військової стійкості, адже жодна зі сторін наразі не має достатніх ресурсів для остаточного прориву.
Аналітик вважає, що події останніх тижнів, зокрема зустріч між Дональдом Трампом і китайським лідером Сі Цзіньпіном, підтвердили, що війна триватиме щонайменше до весни наступного року. За словами Кочеткова, переговори двох політиків мали скоріше символічний характер і не призвели до жодних практичних результатів. Їхня зустріч, яку він описує як установчу, мала на меті визначити теми, з яких можливо знайти спільну мову, і ті, де компроміс наразі є недосяжним. Українське питання, попри складність, залишилося серед тем для подальшого обговорення, що, на його думку, можна вважати певним позитивом, адже це свідчить про збереження інтересу до ситуації з боку ключових світових гравців.
Разом з тим експерт наголошує, що знайти рішення буде вкрай складно. Він пояснює, що Китай не має стратегічної зацікавленості у безумовній підтримці Росії, оскільки у разі її поразки отримає вигоду у вигляді послаблення свого північного сусіда та можливості мирним шляхом розширити економічний і політичний вплив на території російського Далекого Сходу. Однак китайський лідер прагне виступити у ролі офіційного миротворця, здатного вплинути на завершення війни. Такий статус дозволив би Китаю суттєво підвищити власний міжнародний авторитет і створити образ держави, без участі якої неможливо вирішити глобальні конфлікти.
Аналітик підкреслює, що реалізація цього задуму можлива лише у тому випадку, якщо Сполучені Штати публічно визнають роль Пекіна як співучасника мирного врегулювання. Водночас Трамп не схильний до поділу впливу, особливо у ситуаціях, де йдеться про міжнародний престиж або можливість отримати політичні дивіденди. У цьому аспекті позиції Вашингтона і Пекіна залишаються протилежними.
Окрім того, Кочетков зауважує, що Китай розглядає війну в Україні у контексті власних геополітичних інтересів, зокрема питання Тайваню. Сі Цзіньпін прагне використати українську кризу як предмет обміну — погодившись сприяти деескалації війни в обмін на поступки Заходу щодо Тайваню. Проте для США така пропозиція є абсолютно неприйнятною, адже у випадку встановлення китайського контролю над островом Пекін отримав би потужний технологічний і економічний ресурс, що зробило б його конкурентом глобального масштабу.
“Тим часом у недоімперії дійсно створили зброю, яка не має аналогів у світі і навіть у Всесвіті. Ії особисто винайшов путін. Це — тотальна ФІЛОЛОГІЧНА зброя. Вона не має матеріального втілення. Бо обов’язково суперечить фундаментальній науці і елементарній логіці. Засіб використання — розповідь по ТВ с виразом обличчя, буцімто не встиг добігти до заповітної валізи. Найкращій варіант — аматорський театр двох пристарілих маразматиків герасимова і путіна, коли один верзе дурню по сценарію проспиртованого медведєва, а другий киває, як китайський бовванчик.
Руйнівна сила філологічної зброї полягає у максимального використання страшних слів, від яких мізки пересічних європейців та американців мають розлітатися на друзки. Наприклад, лякаючого слова «ядерний». Тому міфічний «Буревісник» — це ракета з ЯДЕРНОЮ боєголовкою і ЯДЕРНИМ двигуном. Так само міфічний «Посейдон» — ЯДЕРНА торпеда з ЯДЕРНОЮ бойовою частиною, яка породжує РАДІОАКТИВНЕ цунамі. І так далі.
Якщо серйозно, то чекіст путін бреше частіше, ніж дихає. Але раніш він брехав про щось, що дійсно існує, хоча і зі значно гіршими характеристиками, як от «Орєшник». А коли він вдається до навіювання про «ховраха, якого ніхто не бачить, а він там є», то це свідчить, що ситуація у Кремля зовсім не така безхмарна, як намагаються створити враження. Тому й реакція на путінські лякалки у світі вже не така полохлива, як на початку війни”, – вважає Кочетков.
Кочетков доходить висновку, що після зустрічі Трампа і Сі Цзіньпіна ситуація для України не зазнала помітних змін. Міжнародна політика зосереджується не на припиненні бойових дій, а на пошуку вигідних балансів впливу між провідними державами. В таких умовах, наголошує експерт, українській армії доведеться витримати цей “дванадцятий раунд”, тобто продовжувати боротьбу попри втому, нестачу ресурсів і невизначеність. За його словами, саме найближчі місяці — до квітня наступного року — стануть вирішальними для збереження обороноздатності країни і визначення того, у якому форматі світ говоритиме про закінчення війни.
Олександр Кочетков також зазначає, що у російському політичному просторі дедалі активніше формується своєрідна концепція “філологічної зброї”, яку він описує як особливий інструмент пропаганди, заснований не на реальній силі чи технологічних досягненнях, а на словесних маніпуляціях і страхах. За його словами, ця зброя не має матеріального втілення, оскільки ґрунтується на суперечностях, вигаданих термінах і свідомому перекручуванні фактів, що слугує для підтримання ілюзії могутності та залякування зовнішнього світу.
Він зауважує, що така тактика полягає у створенні враження про існування “унікальної” зброї, здатної знищити цілі континенти, при цьому всі твердження підкріплюються емоційною подачею через державні медіа. Російські лідери, на його думку, розігрують роль публічного спектаклю, де заяви про “непереможні розробки” супроводжуються демонстративною серйозністю, яка покликана справляти враження на аудиторію. Метою такої риторики є не інформування, а психологічний тиск — насамперед на західні суспільства, чия реакція на слово “ядерний” залишається одним із головних об’єктів російської інформаційної гри.
На думку експерта, подібні заяви не мають під собою реальної технічної основи. Якщо раніше російська влада хоча б намагалася прикривати пропаганду згадками про існуючі види озброєння, то тепер, як він вважає, мова йде про вигадані або перебільшені проєкти — “Буревісник”, “Посейдон” чи інші міфічні системи, які існують радше у вигляді страхітливих образів, ніж реальних розробок. Така риторика, зазначає аналітик, свідчить про дедалі глибшу кризу всередині російського політичного режиму, який намагається компенсувати слабкість фактичних результатів демонстрацією словесної сили.
Кочетков вважає, що світова спільнота вже навчилася розпізнавати характер цієї пропаганди, і тому реакція на подібні заяви стає стриманішою. Якщо на початку війни подібні погрози сприймалися як потенційна небезпека, то тепер дедалі частіше їх розглядають як елемент інформаційного тиску, спрямованого на підтримку внутрішньої мобілізації в самій Росії.
Разом з тим, за спостереженням експерта, ситуація на фронті залишається вкрай складною. На окремих ділянках бойових дій вона наближається до критичної, а масштабні повітряні удари по енергетичній інфраструктурі створюють додатковий тиск як на військову, так і на цивільну сферу. Кочетков вважає, що нинішній етап війни триватиме щонайменше до весни, коли можна буде оцінити результати цього виснажливого періоду. Попри складність обставин, Україна вже довела, що здатна вистояти у найважчі моменти, і тому зберігає потенціал для подальшого опору навіть у межах цього “дванадцятого раунду”.
