Сьогодні Нідерланди знову обирають парламент – менше ніж через два роки після попереднього голосування. Країна, що звикла до політичної стабільності, опинилася в стані хронічного урядового безладу: коаліція прем’єра Діка Схоофа проіснувала лише рік, перш ніж розвалилася через суперечки про міграцію.
Тепер вибори, які стартують 29 жовтня, можуть повністю перекроїти політичний ландшафт країни і водночас визначити, наскільки стабільним залишиться один із ключових партнерів України у ЄС і НАТО.
Непередбачуваний розклад сил
Жодна з партій не має шансів отримати більшість. Опитування Ipsos I&O дають приблизно однакову підтримку трьом силам: ультраправій Партії свободи (PVV) Герта Вілдерса, лівоцентристському альянсу GroenLinks-PvdA на чолі з Франсом Тіммермансом і центристській D66. Кожна з них може розраховувати на близько 23 місця у 150-місному парламенті.
Інші гравці – християнські демократи CDA та ліберали VVD – втрачають позиції, а понад 80% виборців досі не визначилися. У країні, де навіть партія з менш ніж одним відсотком голосів може пройти в парламент, прогнозувати коаліцію – праця невдячна.
Феномен Вілдерса: популізм під прикриттям стабільності
Герт Вілдерс – головна інтрига виборів. Його ультраправа PVV торік виграла парламентські вибори, але не втримала уряд через власну жорстку позицію щодо біженців. Тепер він іде ще далі: обіцяє повністю зупинити прийом шукачів притулку.
Його риторика – відверто антимусульманська, антиєвропейська і спрямована проти глобалізації. Проте парадокс у тому, що навіть якщо Вілдерс знову переможе, більшість партій уже заявили, що не сядуть з ним за один стіл. Отже, найімовірніший сценарій – Нідерланди знову застрягнуть у нескінченних переговорах про коаліцію.
Старі партії – нові скандали
Цього разу в центрі кампанії – не лише міграція, а й етичні питання. Лідер християнських демократів Генрі Бонтентбал фактично зруйнував рейтинг своєї партії одним коментарем – він порадив школяру-гею “змінити школу”, якщо йому там некомфортно. У країні, де права людини – частина національної ідентичності, така заява стала фактично політичним самогубством.
Ліві, навпаки, зосередилися на “зеленому” порядку денному, соціальній справедливості та розширенні інвестицій у відновлювану енергетику. Але навіть серед них не бракує суперечок, зокрема щодо темпів нарощування оборонного бюджету до норм НАТО.
Коаліційна мозаїка нідерландської політики: хто формуватиме уряд після виборів
За словами нідерландського журналіста й політолога Хьюберта Смейтса, нинішні соціологічні опитування не дають жодній політичній силі очевидної переваги. Потенційними лідерами перегонів можуть стати три різні за ідеологією партії: ультраправа Партія свободи (PVV) Герта Вілдерса, лівоцентристський альянс GL-PvdA (Зелені ліві та Трудова партія) під проводом Франса Тіммерманса, а також соціал-ліберальна D66, яку очолює Роб Джеттен.
Традиційно сильні Християнсько-демократичний заклик (CDA) та Народна партія за свободу і демократію (VVD) наразі поступаються лідерській трійці, але зберігають шанси стати важливими гравцями у післявиборних переговорах.
Як наголошує Смейтс, політична культура Нідерландів заснована на компромісі: жодна партія ніколи не має абсолютної більшості, а тому формування коаліцій є невід’ємною частиною політичного процесу. Щоб створити уряд, необхідно заручитися підтримкою щонайменше 76 депутатів нижньої палати, і пошук цієї більшості часто перетворюється на складний і тривалий марафон переговорів.
Після виборів партійні лідери проводять серію консультацій, щоб з’ясувати, які політичні сили здатні утворити життєздатну коаліцію. На цьому етапі узгоджуються ключові пункти майбутньої урядової програми – від питань безпеки та економічної політики до міграційної та соціальної сфер.
Зазвичай найбільша партія в коаліції отримує право висунути прем’єр-міністра, тоді як партнери дістають портфелі віцепрем’єрів чи міністрів. “У Нідерландах виборці обирають лише парламент, а вже депутати вирішують, хто очолить уряд. Зазвичай прем’єром стає лідер найбільшої партії в коаліції“, – підкреслює Смейтс.
Таким чином, головна інтрига нідерландських виборів не стільки у визначенні переможця, скільки у тому, яка конфігурація партій зможе домовитися між собою і сформувати стабільний уряд у країні з давньою традицією коаліційної політики.
Голландська дилема: що далі з європейською довірою
Для Європейського Союзу Нідерланди – не просто ще одна держава-член. Це країна, яка десятиліттями втілювала традицію правової державності, політичного реалізму й морального лідерства. Саме Гаага часто брала на себе роль посередника між “північним” прагматизмом і “південним” соціальним підходом у справах ЄС, виступала адвокатом чесних правил гри, фінансової дисципліни та єдності Заходу перед загрозами ззовні.
Після початку повномасштабної агресії Росії саме нідерландський уряд був серед ініціаторів найжорсткіших санкцій і одним із головних прихильників військової допомоги Україні. Гаага активно просувала ідею конфіскації заморожених російських активів, підтримувала створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії та залишалася надійним партнером у межах НАТО. Проте нинішня політична невизначеність загрожує похитнути цю репутацію – не через зміну курсу, а через втрату управлінського імпульсу.
Якщо після виборів формування коаліції знову затягнеться на місяці, Нідерланди ризикують випасти з ритму європейського ухвалення рішень. В умовах, коли Брюссель і Вашингтон шукають спільні відповіді на виклики війни, міграційних криз і зростання ролі Китаю, “мовчання” Гааги може стати відчутною прогалиною. Для союзників це означатиме втрату одного з найпослідовніших голосів поміркованості та принциповості в європейській дискусії.
Є й глибший ризик – “втома від компромісів”, що дедалі виразніше проявляється у нідерландському суспільстві. Культура політичного консенсусу, яка десятиліттями була гордістю країни, нині дедалі частіше сприймається виборцями як слабкість чи безпорадність. Виборці втомилися від нескінченних коаліційних угод, від урядів, які «все обговорюють, але мало вирішують». Ця втома може зруйнувати саму основу голландської політичної моделі – здатність домовлятися навіть у найскладніших питаннях.
Якщо новий кабінет не зможе повернути довіру до інститутів і швидко визначити зовнішньополітичний курс, Гаага ризикує втратити авторитет “морального арбітра” у справах ЄС і НАТО. У той час, коли Європі дедалі частіше доводиться ухвалювати рішення “в режимі кризи”, брак чіткої позиції Нідерландів означатиме ослаблення самого центру європейського консенсусу.
Отже, дилема для країни – не лише політична, а й цивілізаційна: чи зможе нідерландська демократія зберегти свою унікальну культуру компромісу, не втрачаючи сили дії. Від відповіді на це питання залежить не лише майбутнє самої Гааги, а й баланс усього Європейського Союзу, що нині проходить через найбільше випробування своєї єдності за останні десятиліття.
ШІ і дипфейки: нова загроза демократії
Парламентська кампанія у Нідерландах 2025 року стала першою, де питання штучного інтелекту вийшло на передову політичного процесу. Якщо раніше цифрові технології використовувалися переважно для таргетованої реклами чи онлайн-дебатів, то тепер вони стали інструментом безпосереднього впливу на сприйняття кандидатів і хід виборів.
Гучним сигналом тривоги став інцидент з дипфейками Франса Тіммерманса – лідера лівоцентристського альянсу GL-PvdA. Двоє депутатів з ультраправої Партії свободи (PVV) поширили відео, створене за допомогою генеративного ШІ, у якому політик нібито робить суперечливі заяви. Попри швидке спростування, ролик встиг набрати сотні тисяч переглядів і спричинив хвилю онлайн-погроз на адресу Тіммерманса.
Регулятори та експерти з цифрової етики говорять про новий тип інформаційної зброї, яка підриває довіру до демократичних процесів. Голландська виборча рада вже попередила, що глибокі фейки й автоматизовані чат-боти можуть суттєво вплинути на виборчу поведінку – особливо серед молоді, яка отримує новини переважно через соціальні мережі.
Додаткове занепокоєння викликають результати незалежного дослідження, згідно з яким популярні ШІ-чат-боти демонструють політичну упередженість: вони частіше схиляють користувачів до підтримки радикальних або “емоційних” позицій і майже не відображають центристські альтернативи. Це створює цифровий ефект спотворення реальності, коли алгоритми підживлюють поляризацію, замість сприяти поінформованому вибору.
Для країни з глибокими традиціями відкритої політики та консенсусної культури така тенденція є викликом безпрецедентного масштабу. Як зауважують нідерландські експерти, використання ШІ в політиці більше не є питанням майбутнього – це реальність, яка вже тестує межі демократії. І від того, як суспільство зможе врегулювати баланс між свободою слова та цифровою відповідальністю, залежатиме довіра до виборів у всій Європі.
Що це означає для України
Підтримка України залишається у Нідерландах політичним консенсусом. Усі провідні партії – від D66 до GroenLinks-PvdA і VVD – виступають за продовження військової, фінансової та гуманітарної допомоги. Лише Вілдерс дозволяє собі ремарки про те, що “Нідерланди вже зробили достатньо”.
Найбільші розбіжності – у питанні членства України в НАТО та ЄС. Лівоцентристи й ліберали виступають за пришвидшення інтеграції, тоді як праві та консерватори віддають перевагу обережності й формулі “після виконання всіх умов”.
Тобто для Києва головна загроза – не зміна курсу, а політична стагнація. Якщо після виборів уряд знову довго не сформують, увага Гааги буде прикута до внутрішніх компромісів, а не до східного флангу НАТО.
Отже, вибори 2025 року у Нідерландах – не просто боротьба партій, а тест на життєздатність європейської моделі консенсусу. Поляризація, технологічні ризики, втома виборців і фрагментація політичного поля роблять результат абсолютно непередбачуваним.
Для України ж підсумок цих перегонів означатиме одне: чи збережуться стабільність і фокус Гааги на зовнішній політиці, чи країна зануриться у внутрішні суперечки – тоді навіть дружній курс може втратити реальну вагу.
