“Повільна географія змін”: як перейменування вулиць Житомирщини наштовхується на адміністративну інерцію 

За роки повномасштабної війни Україна пройшла помітний шлях у переосмисленні власного простору, в якому таблички на будинках і дорожні вказівники перестали бути лише технічними орієнтирами, адже вони перетворилися на символи приналежності до певної історичної пам’яті та політичної культури. Однак процес тотального оновлення топоніміки, який на центральному рівні виглядає вже як усталена політика, на місцях нерідко розбивається об упередження, втому, нестачу рішучості та численні побутові аргументи. Це породжує хвилі дискусій і спротиву, передусім у громадах, де кожне перейменування потребує не лише юридичної процедури, а й публічного консенсусу.

Адміністративна пауза, яка триває на Житомирщині

Оприлюднені 18 вересня оновлені дані проєкту «Деколонізація. Україна» зафіксували симптоматичну картину в Житомирській області, де за останні три місяці не відбулося жодного перейменування вулиць чи провулків, які залишалися у відкритому списку для деколонізації, тобто місцеві ради не ухвалили жодного рішення, попри те, що перелік назв давно відомий, юридичні підстави не викликають сумнівів, а експертні рекомендації багаторазово доведені до виконавців на місцях.

Співзасновник і голова проєкту Вадим Поздняков назвав відсутність змін саботажем, повідомивши, що команда ініціативи надіслала громадам нові звернення з вимогою повернутися до порядку денного перейменувань, оскільки антисаботажний механізм у законі про національну пам’ять передбачає чітку лінію відповідальності: громади мають ще вісім місяців для добровільного внесення змін, після чого повноваження переходять до обласних державних адміністрацій, які ухвалюватимуть рішення замість органів місцевого самоврядування.

«Ситуація на Житомирщині наразі не рухається. Лишилися лише ті, хто саботує виконання закону. Якщо громади не зроблять це самостійно, ми будемо звертатися до облдержадміністрацій», — наголосив Поздняков, фактично окресливши подальшу адміністративну траєкторію, у межах якої зволікання більше не буде толеруватися.

Список вулиць, які залишаються без змін

Станом на вересень 2025 року в області досі не перейменовані 39 вулиць і провулків. У Бердичеві залишається провулок Ціолковського. У Ружині — вулиця Перших Комунарів. У Житомирі досі існують вулиці Вітрука та Ціолковського, а також провулок Галаничкової. У Коростишеві без змін залишилися вулиці 30 років Перемоги, 50 років Перемоги та Ціолковського. У селі Романівка Брусилівської громади й досі є вулиця Жовтнева.

У Корнинській та Новогуйвинській громадах не перейменовано вулиці Дружби народів. У Черняхові зберігається вулиця Майдан Рад. У Волицькій громаді, в селі Стара Котельня, залишаються вулиці 1 Травня та 8 Березня, а в селі Старосілля — вулиці Ватутіна, Зої Космодем’янської, Маяковського та провулок Ватутіна. У Тетерівській громаді, в селі Старошийка, досі існує вулиця Мічуріна.

У Коростені залишаються вулиці Ніни Сосніної та Івана Черняховського, а також вулиці Сосніної в селах Немирівка й Сингаї. В Олевську не перейменовано вулицю Ковпака.

У Чоповицькій громаді ціла низка сіл — Барвінки, Загребля, Йосипівка, Липляни, Новобратське та Пристанційне — мають вулиці Ніни Сосніної. У Новобратському та Пристанційному зберігаються й однойменні провулки.

У Гладковицькій громаді не змінили вулиці 8 Березня та Ніни Сосніної в селі Гладковичі, а також вулицю Правди в селі Радчиці. У селі Поліське Ушомирської громади досі є вулиця Жмаченка. У Брониківській громаді не перейменовані вулиці Першотравневі в селах Нова Романівка та Теснівка.

Чому місцеві ради гальмують

Відсутність рішень упродовж трьох місяців не варто тлумачити як просту недбалість або суто бюрократичну слабкість, оскільки на рівні громад процес упирається в кілька взаємопов’язаних чинників: частина мешканців, зважаючи на тривалу звичку та побутову прив’язаність до усталеної топоніміки, сприймає перейменування як нав’язану «згори» ініціативу, яка змушує переформатовувати документи, змінювати орієнтири та звички.

Інша частина не відчуває життєвої важливості таких змін у час війни, вважаючи, що спершу слід вирішити питання безпеки, соціального захисту та економічного відновлення, а вже потім — повертатися до символічної політики, хоча саме символічний вимір в умовах агресії і виконує функцію м’якого, але наполегливого державного самоствердження.

Додаються й процедурні аспекти: громадські слухання потребують якісної підготовки та комунікації, альтернативні пропозиції назв мають проходити експертний добір, рішення ради — відповідати букві закону, а виконавчі служби — бути готовими оперативно оновити адресний реєстр, дорожні покажчики та таблички на будинках, тобто кожен крок тягне за собою ланцюжок витрат і відповідальності, які не всі громади готові брати на себе без стимулів і без страху перед можливим конфліктом із частиною виборців.

Правовий дедлайн і відповідальність громад

Закон про національну пам’ять містить спеціальний механізм, який має зняти проблему постійного відкладання рішень на місцях.

Ініціатива «Деколонізація. Україна» звертається до громад з проханням самостійно виконати вимоги закону, щоб упродовж наступних восьми місяців уникнути передачі повноважень щодо перейменувань обласним адміністраціям.