У побуті українців позика грошей «на довірі» давно стала частиною повсякдення. Люди нерідко передають один одному значні суми готівкою, без жодних письмових підтверджень — часто з переконання, що між знайомими чи родичами не може бути обману. Однак життя і судова практика свідчать про інше: відсутність документів, розписок чи договорів нерідко призводить до конфліктів, які майже неможливо розв’язати на користь того, хто позичав гроші. І навіть коли очевидно, що кошти передавалися, довести це в суді буває вкрай складно.
Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», коментуючи це питання для нашої редакції, зазначили, що правова природа таких ситуацій має чіткі межі, визначені законодавством і судовою практикою. Вони пояснили, чому навіть очевидні домовленості між сторонами без письмового підтвердження не створюють юридичних підстав для вимоги повернення грошей, та наголосили, як правильно захищати свої права, аби не потрапити в пастку «усної довіри».
Дійсно, люди не люблять звертатися до банків за позикою грошових коштів. Навіщо, адже є родичі, куми, заможні знайомі?! Своєю чергою той, до кого звертаються з проханням зайняти кошти зазвичай вважає, що відмовити в цьому не зручно та не по-людські. Проте юридична практика, на жаль, має сумну статистику з даної категорії справ, та адвокати зазвичай радять позичати рівно стільки коштів, скільки ви готові подарувати саме цій людині в цей час.
Найбільш печальні випадки з договорами позики – це гроші передані взагалі без будь-яких розписок. Як то кажуть «під чесне слово». При цьому не поодинокі випадки, коли до адвокатів приходять спадкоємці померлого та кажуть, що знають про кошти, які померлий позичив конкретним громадянам, але жодних документів про це немає. При цьому боржники не хочуть віддавати запозичені гроші.
На скільки взагалі реально стягнути борг без письмових документів, які підтверджували його існування? Верховний Суд недавно пройшла справа № 722/1520/23 по якій 22 жовтня 2025 року було ухвалене рішення та яка красномовно свідчить про перспективу інших подібних справ.
Що ж сталось? Наведемо конкретний приклад. Громадянин звернувся до суду з позовом до громадянки про встановлення фактів та стягнення грошових коштів. Позовна заява була мотивована тим, що 05 грудня 2015 року позивачем передано відповідачці у позику грошові кошти у розмірі 5 000 дол. США з встановленням процентів від суми позики у розмірі 12 % річних. 06 травня 2016 року позивачем передано відповідачці у позику грошові кошти у розмірі 5 000 дол. США з встановленням процентів від суми позики у розмірі 12% річних.
Позивач зазначив, що договори позики у письмовій формі не укладалися. Під час передачі даних грошових коштів позивач діяв під впливом обману, оскільки відповідачка не мала наміру їх повернути і саме тому відмовилася від складання письмового договору (надання розписки) на підтвердження укладених договорів позики. Однак свою відмову у складанні письмових договорів (наданні розписок) відповідачка під час отримання грошових коштів мотивувала своєю репутацією, посадою та особистими зв`язками, а також переконуючи позивача, що борг буде повернуто на його першу вимогу і без укладення договору у письмовій формі (наданні письмових розписок).
Після отримання вищезазначених грошових коштів і до квітня 2018 року відповідачка чесно особисто сплачувала позивачу відсотки за користування отриманими грошовими коштами. Однак, після весілля доньки відповідачки припинила сплату відсотків за користування грошовими коштами отриманими від позивача та почала уникати будь-якого спілкування з ним.
27 липня 2020 року позивач звернувся до громадянки з вимогою про повернення боргу. Між ними у присутності матері позивача відбулася розмова, під час якої відповідачка підтвердила обставину отримання нею позик на суму 10 000 дол. США та зобов`язалась повернути грошові кошти 30 липня 2020 року. Дана розмова була записана особисто позивачем на його мобільний телефон. Тут радимо звернути особливу увагу – позивач намагався отримати хоча б якісь докази на підтвердження існування боргу та діяв так, як зазвичай діють всі, сподіваючись на позитивний результат своїх дій та на подальше використання запису як доказу.
30 липня 2020 року борг позивачу повернуто не було, тому 03 серпня 2020 року між ними у присутності матері позивача відбулася розмова, в якій відповідачка знову підтвердила обставину отримання нею грошових коштів та сплату відсотків. При цьому, особисто передала позивачу 1 100 дол. США, як відсотки за користування грошовими коштами за період з квітня 2018 року по 2020 рік. Дана розмова також була записана особисто позивачем на його мобільний телефон.
31 липня 2020 року позивач подав до поліції заяву про внесення відомостей до ЄРДР з приводу неправомірних дій громадянки та погроз її чоловіка. Заява була прийнята та зареєстрована поліцією.
З відповіді поліції від 14 серпня 2020 року вбачається, що в ході перевірки було встановлено, що з 2015 року позивач добровільно позичив відповідачці грошові кошти в іноземній валюті на загальну суму 10 000 дол. США. При цьому жодних письмових угод з відповідачкою не укладалося. Крім того, з довідки про перевірку по факту звернення громадянина від 07 серпня 2020 року вбачається, що працівником поліції було встановлено наступні обставини: «… починаючи з грудня 2015 року ОСОБА_1 добровільно позичив відповідачці грошові кошти в іноземній валюті, які склали в сумі 10 000 дол. США.
При цьому жодних письмових угод з відповідачкою не укладалося, умови повернення коштів не встановлено. Декілька разів відповідачка надавала позивачеві відсоток за користування грошима, однак із 2018 року припинила виплату коштів. 27 липня 2020 року відповідачка пообіцяла, що до 30 липня 2020 року поверне частину боргу, однак своєї обіцянки не дотримала. 03 серпня 2020 року відповідачка повернула частину боргу в сумі 1 100 дол. США позивачеві . Також позивач повідомив, що 28 липня 2020 року на його мобільний телефон зателефонував чоловік відповідачки та в телефонній розмові почав погрожувати йому фізичною розправою, але реальних дій щодо здійснення своїх намірів не мав».
Позивач зазначав, що 27 липня 2020 року між сторонами було визначено остаточну дату повернення боргу відповідачкою – 30 липня 2020 року та 03 серпня 2020 року. Відповідачкою було повернуто позивачеві 1100 дол. США, в рахунок погашення заборгованості зі сплати відсотків за користування позикою за період з квітня 2018 року по 2020 рік. Позивач вважав, що має право на стягнення з відповідачки 3% річних від простроченої суми, що становить на дату подання позову до суду 900,48 дол. США.
Таким чином, позивач вважав, що з відповідачки підлягають стягненню на його користь грошові кошти у розмірі 10 000 дол. США, а також 3 % річних нарахованих на основну суму боргу у дол. США, починаючи з 02 серпня 2020 року по дату фактичного виконання судового рішення. При цьому, оскільки відповідачка відмовлялася укладати договори позики у письмовій формі (надавати розписки) на підтвердження фактів передачі грошових коштів, враховуючи неефективність процедури звернення позивача до правоохоронних органів щодо протиправних дій відповідачки, доцільним та ефективним способом захисту його порушених майнових прав є заявлення позовних вимог про встановлення фактів передачі 15 грудня 2015 року та 06 травня 2016 року позивачем грошових коштів у розмірі по 5 000 дол. США відповідачці та користування ними без оформлення письмових договорів, а також стягнення з відповідачки на користь позивача отриманих нею грошових коштів у сумі 10 000 дол. США та 3 % річних нарахованих на дану суму в дол. США, починаючи з 02 серпня 2020 року і по дату фактичного виконання судового рішення.
Рішенням першої інстанції позов було задоволено, встановлено факт передачі 15 грудня 2015 року позивачем грошових коштів у розмірі 5 000 дол. США відповідачеві у позику, а також користування ними без оформлення письмового договору; встановлено факт передачі 06 травня 2016 року позивачем грошових коштів у розмірі 5000 дол. США відповідачеві у позику, а також користування ними без оформлення письмового договору; та стягнуто з відповідачки на користь позивача грошові кошти у розмірі 10 000 дол. США, а також 3% річних нарахованих на дану суму в дол. США, починаючи з 02 серпня 2020 року по дату постановлення судового рішення;
Суду першої інстанції виходив з того, що повернення боргу без розписки є складним процесом, особливо коли відсутні письмові докази про існування зобов`язання. Доказами при стягненні боргу без розписки можуть бути: листування та переписки сторін; голосові повідомлення та записані розмови; покази свідків; звернення до поліції тощо.
Судом було досліджено речовий доказ, а саме мобільний телефон Galaxy J17 , номер моделі SM-J730F та відтворено звукозаписи розмов між позивачем та відповідачем записаних 27 липня 2020 року та 30 липня 2020 року, дані розмови були також підтверджені допитаними свідками по цій справі. Враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини та відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача. Таким чином, при зверненні до суду з позовом, саме на позивача покладається обов`язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.
Також суд взяв до уваги заяву позивача про внесення відомостей до ЄДДР, довідку перевірки по факту звернення позивача від 07 серпня 2020 року, досудову вимогу, пояснення свідків, а також звукозапис розмов з особистого мобільного телефону позивача та на підставі них встановив факт існування спірних правовідносин.
Своєю чергою апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу відповідачки та скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у позові про стягнення грошових коштів було відмовлено.
Постанова апеляційного суду була мотивована тим, що:
- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України);
- згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику;
- за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16
- підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Частина 2 статті 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Разом з цим, позивачем суду не було надано письмового договору позики, укладеного з відповідачкою або розписку відповідачки про отримання грошових коштів з обов`язком їх повернути у погоджений сторонами строк чи інший письмовий доказ. Отже, позивачем не надано суду будь-якого письмового доказу, який би достовірно підтверджував факт укладання між ним та відповідачкою договору позики, а також який містив би умови отримання ОСОБА_2 грошових коштів у борг із зобов`язанням їх повернення;
З оскаржуваного рішення, вбачається, що факт існування між сторонами спірних правовідносин суд першої інстанції встановив на підставі заяви позивача про внесення відомостей до ЄРДР, довідки перевірки по факту звернення позивача від 07 серпня 2020 року, досудової вимоги, пояснень свідків та звукозапису розмов з особистого мобільного телефону позивача. Колегія суддів надаючи оцінку зазначеним доказам виходить з наступного: під час розгляду справи судом першої інстанції було досліджено речовий доказ, а саме мобільний телефон Galaxy J17 , номер моделі SM-J730F. Суд відтворив звукозаписи, з яких встановив, що на них зафіксовані розмови між позивачем та відповідачкою, які мали місце 27 липня 2020 року та 30 липня 2020 року.
Статтею 218 ЦК України встановлено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Колегія суддів вважає, що досліджений речовий доказ та звукозаписи на ньому є недопустимими доказами, оскільки висновок суду першої інстанції про те, що на звукозаписі зафіксовано розмову саме позивача та відповідачки, є припущенням суду. Разом з цим доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Не погодившись з рішенням апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу та справа надійшла до Верховного Суду України.
Вивчивши матеріали справи, Верховний Суд зазначив наступне. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Тому не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом про встановлення факту передачі грошових коштів у позику та користування ними без оформлення письмового договору і такі позови не підлягають судовому розгляду.
Отже, немає належним чином оформленої письмової розписки чи договору – немає й коштів. Крапка.
