Дональд Трамп – людина, яку не можна ігнорувати, особливо якщо ви українець і вас хвилює майбутнє вашої країни. Його поведінка нагадує політичний трилер, де головний герой постійно змінює правила гри: сьогодні він заграє з диктаторами, завтра погрожує союзникам, а післязавтра робить вигляд, що нічого цього не було. Його непередбачуваність і схильність до провокацій змушують ретельно вивчати його дії та методи, щоб зрозуміти, чого чекати далі і як це може вплинути на Україну.
“Пане президенте, Ви досі вважаєте Зеленського диктатором?” – “Не можу повірити, що я це сказав. Наступне питання”.
Ще епізод. Під час зустрічі з Макроном Трамп заявляє, що військова допомога, яку Європа надіслала Україні, була у формі позики, і що Європа отримає свої гроші назад. Французький президент перебиває й уточнює: “Ні, якщо бути відвертим, ми платимо. Ми покриваємо 60% всього обсягу допомоги. Це відбувається так само, як у США: через кредити, гарантії та гранти”. Трамп кривиться, але не губиться й каже журналістам: “Якщо ви в це вірите, я не погоджуюся”.
А ось вислів, достойний тривалих філософських роздумів: “Війна закінчиться або скоро, або ніколи” — каже Трамп. Це рівень мудрості, гідний китайського філософа-даосиста, античного софіста або ж людини, яка просто дуже не хоче відповідати прямо.
Не домовитися, а перемогти
Дональд Трамп не є дипломатом або політиком у традиційному розумінні. Для нього переговори – це не пошук компромісу, а гра на виживання, де головне – перемогти, а не домовитися. Він майстерно тисне, маніпулює та змінює правила гри на льоту, завжди повертаючи їх собі на користь. Для Трампа не має значення, хто саме є другою стороною переговорів – союзник, опонент чи навіть ціла держава. Важливо лише одне: хто зламається першим.
Його епатажні заяви, погрози та шантаж – не просто емоційна імпульсивність, а свідома стратегія, відточена роками. Вона ґрунтується на принципах, які Трамп деталізував у книзі “Мистецтво укладати угоди” (The Art of the Deal). Він написав її у 41-річному віці, але ця праця, вочевидь, залишається для нього актуальною й досі, адже його методи та підходи не змінилися. Ті, хто матиме справу з Трампом у майбутньому, мають ретельно вивчити цю книгу, щоб зрозуміти логіку його дій і прорахувати потенційні сценарії розвитку подій.
Ця книга — не мемуари у класичному розумінні цього жанру, це радше посібник із того, як приймати рішення, створювати кризові ситуації та виходити з них переможцем. Дональд Трамп розкриває безліч тактик і правил, що допомагали йому у бізнесі і слугували інструментами в переговорах, торгових війнах і міжнародній політиці.
Разом з тим, його трактат стосується не геополітики. Трамп ніколи не розкриває своїх справжніх політичних намірів. Але водночас не приховує методів. Навпаки він детально їх описує.
Створити кризу, щоб потім приборкати її
Трамп ніколи не входить у переговорний процес на рівних, він приступає до процесу, маючи на руках важелі впливу. Якщо їх немає, він створює їх сам — провокаціями, інформаційними маніпуляціями та грою на фобіях. Його підхід полягає в тому, щоб штучно роздмухати кризу й нав’язати світові образ себе як єдиного рятівника, що здатен знайти вихід.
Ще у 1970-х він продемонстрував цей метод на прикладі купівлі нью-йоркського Commodore Hotel. Готель занепадав, а грошей на його придбання у Трампа не було. Але замість того, щоб шукати інвесторів, він вирішив змусити міську владу поступитися. Спершу через медіа він сформував суспільне переконання, що будівля — символ економічного занепаду та тягар для міста. Потім висунув ультиматум: або влада віддає йому готель із податковими пільгами, або залишає проблему собі. Під тиском політичних зв’язків і громадської думки мерія погодилася на 40-річні податкові канікули та оренду на 99 років за символічну суму. Трамп оновив будівлю, здійснив ребрендинг, перейменувавши готель на Grand Hyatt New York і здобув репутацію успішного девелопера, не вклавши у цю схему власних коштів.
Сьогодні він діє за тим самим сценарієм, коли розв’язує проблему війни в Україні. Він не пропонує конкретного вирішення, але створює ілюзію, що без нього мир неможливий. Його тактика — не стільки знайти вихід, скільки підірвати довіру до нинішньої стратегії. Він заявляє, що підтримка України — провал, нагнітає нестабільність, акцентує увагу на слабкостях союзників. Усе це має на меті посіяти сумніви серед партнерів і змусити їх погодитися на будь-яке його рішення. При цьому сам Трамп не розкриває жодних деталей своїх планів. Він просто створює атмосферу тиску, шантажу та інформаційного хаосу, у якій подає себе як людину, без якої не обійтися.
Створити хаос, щоб примусити опонента до поступок
Переговори для Трампа — це не процес пошуку компромісу, а боротьба за перемогу. Він не вважає поступки необхідними і бачить їх як слабкість. Якщо опонент не погоджується з його умовами, він посилює тиск, поки той не здасться. Його мета — не переконати суперника, а змусити його опинитися в такій ситуації, де легше погодитися, ніж продовжувати конфлікт.
Трамп воліє діяти не за визначеним планом, а навпаки, створювати хаос і плутанину. Він змінює свої позиції, робить суперечливі заяви, мета яких — викликати нервозність у опонентів і змусити їх самостійно шукати вигідні для нього рішення.
У 1980-х Дональд Трамп задумав грандіозний проєкт Television City — величезний комплекс нерухомості на Мангеттені. Щоб втілити цю ідею, він мав заручитися підтримкою міської влади. Але замість того, щоб шукати компроміси, Трамп діяв за своєю звичною схемою: створював хаос, тиснув на опонентів і змушував їх грати за його правилами.
Спочатку Трамп заявив, що збудує 150-поверхову вежу — найвищу у світі. Ця ідея викликала сильний опір міської адміністрації та громадськості, але замість того, щоб піти на поступки, він розпочав тактичну гру, яка дезорієнтовувала опонентів. Одного дня він натякав, що готовий зменшити висоту будівлі, а наступного — заявляв, що планує передати ділянку японським інвесторам. Його суперники не могли передбачити наступний крок, але чудово розуміли: він не відступиться, поки не доб’ється свого.
Трамп не намагався переконати — він змушував капітулювати. Адміністрація міста боялася, що якщо вони не почнуть домовлятися, Трамп знайде спосіб провернути угоду за їхніми спинами і поставить їх перед фактом, що буде для них неприйнятним. У результаті Трамп “вичавив” з них вигідні поступки, знайшов покупців і закріпив свою репутацію безкомпромісного переговірника. Проєкт у первісному вигляді так і не був реалізований, але це й не мало значення — Трамп отримав те, що хотів. Це не були переговори, це була гра на виживання, у якій він примусив опонентів грати за його правилами.
Подібну стратегію Трамп застосував і в торгових переговорах із Китаєм, де невизначеність і постійні зміни умов змусили Пекін погодитись на умови, щоб зменшити хаос.
Зараз Трамп використовує аналогічну тактику щодо України. Він критикує фінансову підтримку, яку США надають Україні, але не говорить чітко, чи готовий він повністю припинити допомогу. Він критикує адміністрацію Байдена, ганьбить європейців, називає диктатором Зеленського, але не пропонує нічого конкретного натомість. Тінь можливих змін створює невизначеність серед союзників, змушуючи їх фокусуватися не на перемозі, а на тому, як уникнути втрат. Він не дає відповіді, лише створює ситуацію, де інші починають думати, як не програти.
Створити невизначеність, яку важко терпіти
Дональд Трамп завжди розглядав переговори не як пошук компромісу, а як гру на виживання, в якій головне – перемогти будь-якою ціною. Його тактика базується на тиску, маніпуляціях і створенні ситуацій, де опоненти вимушені поступитися.
У 1981 році він придбав будівлю Bonwit Teller, що стояла на шляху будівництва Trump Tower. Замість чесних домовленостей із мешканцями, він зробив їхнє життя нестерпним: обмежив обслуговування, припинив інвестиції, а коли цього виявилося недостатньо, пригрозив заселити будинок безхатьками. Врешті-решт люди здалися, а він отримав своє.
Подібний сценарій повторився в 1987 році з Trump Taj Mahal – грандіозним казино, яке залучило сотні підрядників. Вони виконали свою роботу, але після банкрутства проєкту залишилися без грошей. Трамп уникнув втрат, а малі компанії збанкрутували. Він взяв усе, що міг, і залишив після себе руїни.
Сьогодні цей підхід він застосовує до війни в Україні. Він не говорить прямо про припинення підтримки, але створює атмосферу невизначеності, змушуючи союзників сумніватися. Він використовує довіру, доки це вигідно, а потім просто відходить убік, не зважаючи на наслідки. Як і в бізнесі, так і в політиці, його стратегія однакова: підштовхнути опонентів у глухий кут і отримати максимум для себе, залишаючи інших розбиратися з хаосом.
Україні не можна програти: як переграти Трампа на його ж полі
Дональд Трамп розглядає переговори як боротьбу за домінування, а не як компроміс. Його метод – тиск, хаос і маніпуляція страхами опонентів. Він не дотримується правил, а змінює їх на ходу, використовуючи загрози та розмиті обіцянки для створення ілюзії контролю.
Його мета – не сама угода, а відчуття перемоги. Він не визнає моральних зобов’язань і легко змінює позицію, якщо це вигідно. Домовленість із ним ніколи не є фінальною – це лише частина великої гри.
Україні варто діяти холоднокровно, не реагуючи на його провокації. Поступки він сприймає як слабкість, тож важливо дотримуватись чіткої стратегії та розраховувати на широку підтримку американської еліти, а не лише на одну людину. Його можна переграти, якщо показати, що Україна сильна, вигідна США та не піддається маніпуляціям.
Трамп поважає тих, хто стоїть твердо. Якщо він бачить, що зламати опонента не вдасться, він відступає. Він змінює курс, коли стикається з перешкодою, але не йде в лобову атаку. Україна має стати для нього такою перешкодою – твердою, непохитною та небезпечною для тих, хто спробує диктувати їй свої умови.
