Право на догляд: юридичні питання щодо влаштування родича до будинку престарілих чи інтернату (частина 1)

Життєві обставини іноді складаються так, що літня людина залишається сам на сам зі своїми проблемами. Старість і хвороби приходять несподівано, а підтримка рідних не завжди можлива: хтось втратив сім’ю під час війни, хтось живе далеко за кордоном, хтось сам потребує сторонньої допомоги. У таких випадках гостро постає питання, де і як провести старість. Будинки для літніх людей або інтернати для хворих стають для багатьох єдиною можливістю отримати належний догляд і підтримку. Водночас їхня вартість, особливо у приватному секторі, часто є непосильною для звичайної української родини.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували нашій редакції правові механізми влаштування родича до державного чи комунального будинку престарілих або інтернату, хто має право звертатися із заявою та які документи необхідні для цього.

Зараз в Україні продовжує діяти розгалужена система інтернатних установ. Найбільшу частку складають психоневрологічні інтернати — їх 145, у яких мешкають 24 086 осіб. У 56 будинках-інтернатах для громадян похилого віку та людей з інвалідністю проживає 8171 особа. Окремо функціонують 21 пансіонат для ветеранів війни та праці, що забезпечують догляд для 2573 людей. Є також один спеціалізований будинок-інтернат, у якому розміщено 66 осіб. Крім цього, у 36 молодіжних відділеннях при дитячих будинках-інтернатах перебувають 2813 вихованців. Зрозуміло, що в умовах старіння нації наявні показники не покривають навіть половини потреби. Тому отримати місце в такому закладі можна лише за наявності певних обмежень.

Шлях до державного будинку престарілих починається з управління соціального захисту тієї громади де зареєстрована особа, яка потребує влаштування. Влаштування до інтернату/будинку здійснюється згідно з путівкою, виданою особі, її опікуну або піклувальнику чи органу опіки та піклування органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань соціального захисту населення, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій на підставі письмової заяви особи, яка виявила бажання проживати в інтернаті. 

Для звернення необхідно мати наступні документи:

• особисту заяву громадянина похилого віку чи особи з інвалідністю про його прийняття до будинку-інтернату
• довідку про розмір призначення пенсії
• довідку медико-соціальної експертної комісії про інвалідності (за наявності інвалідності);
• медичну карту про стан здоров’я з висновком про необхідність стороннього догляду;
• висновок лікарської комісії про те, що особі не протипоказане перебування в інтернаті.

Заначимо, що будинок-інтернат для людей похилого віку та осіб з інвалідністю (далі – інтернат) є стаціонарним інтернатним закладом соціального захисту, який утворюється для цілодобового проживання (перебування) та догляду за громадянами похилого віку та особами, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, соціально-побутового, медичного обслуговування, соціальних послуг і комплексу реабілітаційних заходів (далі – підопічні).

Залежно від свого профілю інтернати в Україні поділяються на кілька категорій. Це, зокрема, геріатричні пансіонати, які створені для громадян похилого віку, котрі не можуть самостійно забезпечити своє повсякденне життя й потребують стороннього догляду або хоча б допомоги у проживанні. Поряд з ними діють будинки-інтернати для людей з інвалідністю у віці від 18 до 60 років, де надають не лише місце для проживання, а й комплекс соціальних і медичних послуг. Отже, за законодавством України право на влаштування до інтернату чи пансіонату мають не лише люди старшого віку, але й особи з інвалідністю, яким потрібен постійний догляд і підтримка.

Слід зазначити, що правила прийому чітко виписані в нормативних актах. До геріатричних пансіонатів приймають громадян, які вже досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Крім того, туди можуть бути влаштовані й ті, кому залишилося менше ніж півтора року до виходу на пенсію.

Натомість до будинку-інтернату для осіб з інвалідністю можуть потрапити люди віком від 18 років, якщо вони за станом здоров’я потребують постійного догляду, соціально-побутового обслуговування, медичної допомоги чи реабілітаційних заходів. При цьому головною умовою є те, щоб лікарська комісія надала висновок про те, що перебування в інтернаті не протипоказане для такої особи. Це дозволяє поєднати медичні рекомендації з соціальними гарантіями й забезпечити людині належний рівень підтримки.

До інтернатів на повне державне утримання безоплатно можуть бути прийняті кілька категорій осіб. Це, по-перше, люди з інвалідністю І групи, які за станом здоров’я повністю потребують стороннього догляду. По-друге, особи з інвалідністю з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, для яких держава бере на себе повну відповідальність. По-третє, громадяни похилого віку та люди з інвалідністю ІІ–ІІІ груп, якщо їхній середньомісячний сукупний дохід становить менше двох прожиткових мінімумів, визначених для осіб, які втратили працездатність. У 2025 році цей показник становить 2 361 гривню на місяць, а отже, поріг для безоплатного утримання дорівнює 4 722 гривні.

Для тих, чий середньомісячний дохід перевищує цей поріг, але не сягає більше чотирьох прожиткових мінімумів (тобто не перевищує 9 444 гривні), передбачено інший порядок. Вони також можуть бути влаштовані до інтернату, однак послуги для них надаються з установленням диференційованої плати — розмір якої визначається згідно з чинним законодавством.

Якщо дохід людини похилого віку або особи з інвалідністю ІІ–ІІІ груп становить понад чотири прожиткові мінімуми (вище 9 444 гривень), то влаштування відбувається на платній основі. Таким чином, законодавство намагається врівноважити соціальний захист тих, хто не має матеріальних можливостей, з частковим або повним самофінансуванням тих, хто здатний покривати витрати на власне утримання.

У разі отримання громадянами похилого віку та особами з інвалідністю соціальних послуг з встановленням диференційованої плати або за умови оплати послуг пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) та/або державна соціальна допомога зберігається та виплачується їм у повному розмірі.

Всім відомо, що до інтернату влаштовуються особи – громадяни похилого віку, інваліди, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, що не мають працездатних дітей або інших родичів, які згідно із законом зобов’язані їх утримувати. Однак у законодавстві передбачене й маловідоме положення, яке часто лишається поза увагою. Йдеться про те, що за наявності вільних місць до інтернату можуть прийматися не лише ті, хто повністю залежить від державної підтримки, а й громадяни похилого віку чи особи з інвалідністю, за якими офіційно закріплені особи, зобов’язані забезпечувати їм догляд і допомогу.

Це стосується випадків, коли між людьми укладено договір довічного утримання або спадковий договір. Прийом у такому разі можливий, але на умовах оплати наданих послуг, тобто витрати на перебування в інтернаті покриваються самою особою або її утримувачем за договором. Така норма поєднує соціальну функцію держави з приватними договірними зобов’язаннями, дозволяючи у виняткових випадках знайти компромісне рішення.

Якщо до інтернату звертається подружжя, то навіть у випадку, коли один із них не має інвалідності чи ще не досяг 60-річного віку, вони можуть бути прийняті разом. У такій ситуації профіль закладу визначається за їхнім бажанням, аби зберегти сім’ю і забезпечити спільне проживання. Це положення дозволяє уникнути примусового розлучення літніх людей і враховує людський фактор у системі соціального захисту.

Окремо законодавство визначає категорії громадян, які мають першочергове право на влаштування до інтернату. До них належать ті, хто має особливі трудові заслуги перед державою — Герої Соціалістичної Праці, Герої України та повні кавалери ордена Трудової Слави. Також це ветерани війни й особи, на яких поширюється дія законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань». До цієї групи належать постраждалі від збройного конфлікту, тимчасової окупації, техногенних і природних катастроф, а також внутрішньо переміщені особи.

Окремо виділяються громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорій 1, 2 або 3 згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Першочергове право мають також ветерани праці, самотні особи похилого віку, люди з інвалідністю без родини, а також члени сімей загиблих військовослужбовців. До цієї групи належать і ті, хто потребує встановлення опіки чи піклування, зокрема у випадках визнання недієздатності чи обмеження цивільної дієздатності.

Приймання до інтернату проводиться згідно з путівкою, виданою особі, її законному представнику чи органу опіки та піклування (якщо опіку над підопічними здійснює орган опіки та піклування) структурним підрозділом з питань соціального захисту населення відповідно до законодавства. На її підставі видається наказ директора інтернату про прийняття підопічного до інтернату, визначаються індивідуальні потреби та складається індивідуальний план надання соціальних послуг відповідно до державних стандартів соціальних послуг, затверджених Мінсоцполітики.

За результатами визначення потреб підопічного складається індивідуальний план надання соціальних послуг. У ньому зазначаються заходи, які потрібно провести для надання соціальних послуг, відомості про необхідні ресурси, періодичність і строки проведення цих заходів, відповідальні за виконання, дані щодо моніторингу результатів надання соціальних послуг.

Зазначимо, що інтернат може надавати соціальні послуги як за плату (зокрема, з установленням диференційованої оплати), так і безоплатно – відповідно до установленого законом порядку. Реабілітаційні послуги відповідно до індивідуальної програми реабілітації надаються підопічному, що є особою з інвалідністю, на безоплатній основі.

Під час прийняття до інтернату підопічні проходять санітарно-гігієнічну обробку із зміною одягу та взуття, розміщуються в приймально-карантинному відділенні на 14 днів для подальшого спостереження та в разі відсутності проявів гострих інфекційних хвороб переводяться на цілодобове проживання (перебування) у відповідні кімнати.

На кожного підопічного заводиться медична картка, до якої вносяться всі дані про стан його здоров’я протягом періоду перебування в інтернаті, лікування, консультації, а також результати об’єктивних, функціональних, рентгенологічних, лабораторних та інших обстежень.

Після прийняття нової особи до інтернату адміністрація закладу має дотриматися чіткої процедури повідомлення компетентних органів. Упродовж трьох днів інтернат інформує структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, який видав путівку, про те, що підопічного прийнято на утримання. Якщо йдеться про людину, яка визнана судом недієздатною або обмежено дієздатною, додатково надсилається повідомлення органу опіки та піклування, де така особа перебуває на обліку, а також органу опіки й піклування за місцем розташування самого інтернату.

Окремо заклад сповіщає органи Пенсійного фонду України про те, що підопічний зарахований на державне утримання. Це обов’язково робиться у випадках, коли людина отримує пенсію, щомісячне довічне грошове утримання або державну соціальну допомогу. Таким чином забезпечується синхронізація соціальних і фінансових механізмів підтримки, а також належний облік усіх осіб, які перебувають у системі інтернатних установ.

Медичні підстави для направлення людини до інтернату визначені у нормативних документах досить чітко й охоплюють ті випадки, коли без стороннього догляду обійтися неможливо. Це насамперед стійкі фізичні порушення, за яких самостійне пересування є значно утрудненим або взагалі неможливим, а також часткова чи повна втрата здатності самостійно обслуговувати себе у побуті.

Додатково враховуються невротичні стани, що виникають на тлі хронічних неінфекційних захворювань, легка розумова відсталість без тяжких поведінкових проявів, а також вікові зміни психіки, зокрема когнітивні розлади, якщо вони не супроводжуються маренням, галюцинаціями чи іншими психотичними симптомами.

Водночас існує чіткий перелік медичних протипоказань, коли людина не може бути направлена до інтернату. Це психічні розлади, за винятком окремих легких форм, перелічених у нормах (невротичні стани при хронічних хворобах, легка розумова відсталість без поведінкових порушень, інтелектуально-мнестичні розлади чи судомні синдроми з рідкісними нападами). Не допускається влаштування осіб з активною формою легеневого туберкульозу з позитивним результатом бактеріоскопії, грибковими й паразитарними ураженнями шкіри та волосся, гострими інфекційними хворобами, бактеріоносійством дифтерії, стафілококу, черевного тифу та паратифів.

До протипоказань відносяться також венеричні захворювання (крім клінічно вилікуваних), хронічний алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, захворювання крові на кшталт лімфогранулематозу, які потребують спеціалізованого лікування. Окремо виділяється ВІЛ-інфекція у IV клінічній стадії, якщо вона поєднана з активним легеневим туберкульозом із підтвердженим бактеріоскопічним результатом.

Варто наголосити, що переведення підопічного з одного будинку-інтернату до іншого відбувається лише у встановленому порядку. Для цього потрібне погодження зі структурними підрозділами з питань соціального захисту населення, які ведуть облік таких установ. Переміщення здійснюється на підставі нової путівки, що видається органом соціального захисту за місцем розташування інтернату, куди переводять людину. Таким чином забезпечується контроль за обґрунтованістю переведень і гарантія того, що кожен підопічний перебуває у закладі, який відповідає його потребам і стану здоров’я.

Як бачимо, система функціонування інтернатів передбачає чимало обмежень, але водночас і цілу низку підстав, за якими людина може отримати державний догляд та забезпечення. Важливим є не лише сам факт влаштування, а й розуміння того, на які права може розраховувати підопічний у стінах інтернату та які обов’язки покладаються на адміністрацію закладу.

Ці питання потребують детального розгляду, тому в другій частині нашого матеріалу юристи продовжать надавати роз’яснення на цю тему.