З розвитком цифрових технологій та масового поширення візуального контенту питання фотографування дітей в школі та подальшої публікації знімків у соціальних мережах, на сайтах закладів чи в медіа набуває все більшої ваги. Те, що донедавна вважалося цілком буденним — фото з Першого дзвоника, зйомка шкільних свят, виставок чи конкурсів, — сьогодні потребує окремої юридичної та етичної уваги. Адже йдеться не лише про естетику чи PR школи, а й права дитини та її приватність. Освітня омбудсменка Надія Лещик надала роз’яснення щодо зйомки в закладах освіти. Рекомендації стосуються і процесу знімання, і подальшого використання фотографій чи відео. Йдеться не лише про юридичні аспекти, а й про безпекові, моральні та організаційні ризики, які має враховувати школа, вчитель і батьки.
Згідно з чинним законодавством, зображення дитини в певних випадках вважається персональними даними, а отже — обробка таких даних можлива лише за наявності згоди суб’єкта або його законних представників. У випадку з дітьми така згода має бути отримана від батьків.
Омбудсменка наголошує: діти через свій вік не мають повної цивільної дієздатності. Тобто, не можуть самостійно приймати юридично значущі рішення. Саме тому, коли працівники школи здійснюють фото- або відеозйомку учнів, вони зобов’язані отримати дозвіл у законних представників дитини. У більшості випадків — від обох батьків, якщо інше не передбачено судовим рішенням чи письмовим договором.
Водночас, навіть у разі наявності батьківської згоди, учень також має погодитися на участь у зйомці. Якщо дитина виявляє небажання фотографуватися або зніматись на відео — змушувати її неприпустимо. Омбудсменка прямо вказує: згода має бути двосторонньою — від батьків і від самої дитини.
Цивільний кодекс України не передбачає конкретної форми, в якій має бути оформлена згода особи на зйомку. Це означає, що вона може бути усною, письмовою або навіть мовчазною. Водночас Лещик застерігає: мовчазна згода припускається лише тоді, коли поряд із дитиною перебувають її батьки, вони свідомі того, що триває зйомка, і не висловлюють жодних заперечень. У протилежному разі мовчазна згода не може вважатися чинною. Найкращим варіантом залишається письмовий дозвіл, адже у разі спору лише він матиме юридичну силу й дозволить школі уникнути правових ризиків.
Також важливою умовою є те, що згода має бути отримана до початку зйомки. Вона має бути дійсною на момент фіксації зображення. Необхідно також отримувати окрему згоду на кожен захід — на перший дзвоник, на відкритий урок, на шкільний концерт. Практика «загальної» згоди на всі події року або на весь період навчання, яку застосовують деякі школи, не відповідає законодавству й не гарантує реального захисту інтересів дитини.
Окремо омбудсменка пояснює, що згода на зйомку не є автоматично згодою на публікацію. Тобто, навіть якщо батьки дозволили сфотографувати дитину на святі, це не означає, що школа має право опублікувати її зображення у соцмережах, на сайті чи передати медіа. Для кожного випадку потрібна окрема згода — із зазначенням, де саме планується використання зображення, з якою метою, у який спосіб і на який строк. Батьки мають бути чітко поінформовані про ці обставини. Саме така форма дозволу вважається найбільш відповідальною і правомірною.
Як наголошує Лещик, деякі школи вдаються до тривалих угод — наприклад, згоди, що діятимуть до відкликання. На її думку, така практика не відповідає принципу актуальності волевиявлення і суперечить інтересам дитини. Батьки мають бути поінформовані щоразу перед конкретним заходом і мати змогу ухвалити рішення з урахуванням контексту.
Ще один важливий аспект: згода не може надаватися адміністрацією школи. Вчитель, класний керівник чи директор не є законним представником дитини, окрім випадків, коли йдеться про дітей-сиріт чи позбавлених батьківського піклування в інтернатних закладах. У всіх інших випадках саме батьки мають право дозволяти або забороняти зйомку. Якщо батьки інших дітей чи представники ЗМІ просять дозволу на фотографування або відеозйомку учнів, школа не може приймати це рішення самостійно.
Закон України «Про охорону дитинства» (ст. 10) чітко встановлює заборону на публікацію будь-якої інформації про дитину, яка може завдати їй шкоди, без дозволу її законного представника. У правовому аналізі, підготовленому УГСПЛ, підкреслюється: школа не має права самостійно ухвалювати рішення про поширення фото учнів, навіть якщо йдеться про групове зображення чи загальний план.
Водночас чинне законодавство містить положення, які стосуються зйомок у публічному просторі. Зокрема, стаття 307 Цивільного кодексу України передбачає, що згода особи на зйомку може припускатися, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, під час зборів, мітингів або інших заходів публічного характеру. Проте школа не є публічним простором у сенсі цієї статті. Заклади освіти є обмеженою територією з чітким регламентом доступу, тому поширення знімків, зроблених у школі, підпадає під дію загального правила — зйомка можлива лише за згодою.
Цивільний кодекс також передбачає можливість поширення зображення без згоди у разі, якщо людина позувала за плату (ч. 2 ст. 308) або якщо це необхідно для захисту її інтересів чи інтересів інших осіб (ч. 3 ст. 308). Але ці винятки застосовуються лише у виняткових ситуаціях.
Окремо зазначається: у випадках, коли йдеться про фіксацію порушень прав дитини — наприклад, булінгу чи насильства — фото- та відеозйомка без згоди допускається. Стаття 32 Конституції України гарантує право на приватність, але дозволяє обмеження в інтересах прав людини, національної безпеки чи суспільного добробуту. Закон України «Про інформацію» (ст. 21) прямо зазначає: конфіденційною не може вважатися інформація про порушення прав і свобод людини. Таким чином, якщо фіксація необхідна для захисту дитини, її можна здійснювати без дозволу.
В умовах, коли в медіа та соціальних мережах дедалі більше з’являється повідомлень про жорстоке поводження з учнями в школах, саме такі матеріали нерідко стають єдиним доказом і підставою для притягнення винних до відповідальності. З огляду на це, омбудсменка підкреслює, що фіксація порушень є законною і не повинна переслідуватися, навіть якщо особа, яку знімають, заперечує.
На завершення Лещик звертає увагу на надмірний тиск, який чиниться на педагогів: багато управлінь освіти вимагають регулярних фото- та відеозвітів про роботу вчителів, участь дітей у заходах тощо. Вона закликає відмовитися від таких вимог, оскільки це не тільки створює ризики для приватності учнів, а й покладає на педагогів додаткові обов’язки, не пов’язані безпосередньо з навчальним процесом. Участь у заході не має перетворюватися на публічне шоу.
Отже, фотографування дитини у школі є не тільки пам’яткою на згадку, а правовим актом, який потребує усвідомленості, згоди та обережності. Школи, батьки та вчителі мають працювати в межах закону, а не звички. Захист приватності — це частина поваги до особистості дитини, її гідності та права на спокійне, безпечне шкільне середовище.
Публікуючи в Інтернеті будь-яку інформацію про дітей, зокрема їхні фотографії, слід усвідомлювати, що з цього моменту вона може вийти з-під вашого контролю. Її зможуть побачити різні люди, і не всі з них матимуть добрі наміри.
У деяких випадках така інформація може опинитися в руках осіб, здатних завдати шкоди дитині — через кібербулінг, злам акаунтів, шахрайські дії або шантаж. До того ж, зображення разом із супровідними даними іноді дозволяють встановити особу дитини, дізнатися її місце й час перебування, що полегшує переслідування чи скоєння злочину. У період воєнного стану це становить особливу небезпеку, адже діти можуть стати мішенню для ворожої пропаганди, маніпуляцій або спроб вербування.
