Інформація про стан здоров’я майбутнього чоловіка або дружини є однією з найделікатніших тем у шлюбних стосунках, над якою рідко замислюються заздалегідь. З одного боку, хвороби можуть впливати на спільне життя, народження дітей або фінансові зобов’язання. З іншого — кожна людина має право на медичну таємницю. Інформування про стан здоров’я є питанням, яке перебуває на стику права, етики та особистої відповідальності, тому питання: чи повинні наречені розкривати діагнози до укладення шлюбу, викликає неоднозначні оцінки в суспільстві та серед фахівців.
Редакція ІА «ФАКТ» звернулася до юристів адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», аби з’ясувати: чи зобов’язані наречені повідомляти одне одного про діагнози, які можуть вплинути на спільне життя або здоров’я партнера, і які правові наслідки можуть настати в разі приховування важливої інформації.
В умовах воєнного часу питання здоров’я громадян стоїть як ніколи актуально. Від цього залежить, чи підлягає чоловік мобілізації, чи зможе жінка завагітніти та народити дитину продовжуючи рід, чи має військовий проблеми після поранення, чи контузії та як це надалі відіб’ється на сімейному житті. Саме тому при створенні нової родини законодавець передбачив в Сімейному Кодексі України статтю 30 відповідно, яка визначає, що наречені зобов’язані повідомити одне одного про стан свого здоров’я. Ідеться не лише про етичну відвертість, а й про конкретну юридичну норму.
Держава, зі свого боку, повинна створити умови для проходження медичного обстеження перед шлюбом. Як саме воно має проводитися, визначає уряд. Результати такого обстеження залишаються конфіденційними — їх можуть бачити лише самі наречені, лікарі не мають права передавати інформацію стороннім. Водночас закон зазначає, якщо один з наречених приховав важливу інформацію про своє здоров’я — і внаслідок цього постраждало фізичне або психічне здоров’я партнера чи майбутніх дітей — це може бути підставою для визнання шлюбу недійсним. Тобто приховування хвороби — це не просто моральне питання, а потенційно юридичний конфлікт з серйозними наслідками.
Проте відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, затверджений порядок визначає механізм організації добровільного медичного обстеження наречених, з метою визначення стану їх здоров’я для профілактики захворювань, небезпечних для подружжя та їх нащадків. Отже, обстеження наречених, проводиться тільки виключно за їх бажанням. При цьому орган державної реєстрації актів цивільного стану під час приймання заяви про реєстрацію шлюбу інформує осіб, які подають таку заяву, про можливість здійснення медичного обстеження та за їх бажанням видає направлення за зразком, затвердженим МОЗ.
Медичне обстеження осіб за направленнями органів державної реєстрації актів цивільного стану здійснюється в акредитованих лікувально-профілактичних закладах за визначенням управлінь охорони здоров’я обласних держадміністрацій. Вони зобов’язані здійснити медичне обстеження наречених протягом 20 днів після звернення. Перелік видів добровільного медичного обстеження, які повинні пройти нареченні, затверджується МОЗ. При цьому відомості про результати медичного обстеження повідомляються лише особам, які пройшли обстеження, і заносяться до медичних карток.
Тобто результати медичного обстеження нареченої та нареченого видаються персонально кожному з них, водночас в законодавстві існує наступна норма. У статті 391 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» зазначено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. У статті 40 цього ж Закону вказано, що медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Лікар або співробітник медичної установи, який проводив медичне обстеження або на якого покладено обов’язок повідомити результати обстеження нареченим, повинен діяти не порушуючи лікарської таємниці, і саме тому результати медичного обстеження повідомляються кожному з наречених окремо, а вже від бажання кожного з наречених залежить чи повідомлять вони один одного про стан здоров’я чи будуть зберігати результати або окремі показники, особливості в таємниці.
Зазначимо, що норми в законі щодо повідомлення про стан здоров’я існують не просто так. Зараз медицина знає близько шести тисяч хвороб, які є спадковими. Той же синдром Дауна, деякі шизофренічні розлади тощо. Втім, значення має не лише спадковість. Якщо, наприклад, жінка страждає на епілептичні напади, а чоловік має безпліддя, їхні партнери можуть вважати таку інформацію суттєвою для прийняття рішення про шлюб. У подібних випадках знання про стан здоров’я є принципово важливим як для створення родини, так і для її подальшого існування.
Ось чому важливо нареченим спілкуватися до реєстрації шлюбу на тему здоров’я, нехай навіть не конкретно про стан кожного з них. Чоловік, який мріє мати мінімум трьох власних, не усиновлених дітей, навряд чи одружиться з безплідною жінкою. Втім існують й хвороби, які є заразними та смертельно небезпечними – той же ВІЛ. Хоча в США ця хвороба давно визнана хронічною, на кшталт цукрового діабету, але безпечніше від цього хвороба не стає. У тому випадку, коли особа не повідомила своєму коханому/ній про наявність СНІДу, чи зобов’язаний, чи має право в такому випадку лікар, який знає про ВІЛ- статус особи, повідомити про це нареченій/ому?
Навіть зважаючи на тяжкість хвороби, відомості про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні працівники зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які живуть з ВІЛ, та захисту такої інформації від розголошення та розкриття третім особам (ч. 3 ст. 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»).
Слід знати, що розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо:
1) людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням;
2) людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.
Тому, якщо особа сама не повідомить нареченому/нареченій про свій ВІЛ-статус, ніхто інший не має права цього робити!
У нас часто запитують: чим загрожує приховування інформація від партнера про стан здоров’я при реєстрації шлюбу? Законодавство чітко визначає, що шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків що прямо передбачено ч. 3 ст. 41 Сімейного кодексу України.
Крім того, відповідно до ст. 42 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. Як бачимо, конкретну ситуацію буде розглядати суд, зважуючи кожен аргумент і доказ, який нададуть сторони. Необхідно зважити й на те, що на позов про визнання шлюбу недійсним не поширюється строк позовної давності. Це означає, що такі позови можуть подаватися до суду в будь-який час упродовж існування шлюбу.
Правовим наслідком визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, які його уклали, вважаються такими, що раніше не перебували в шлюбі. У подружжя не виникає жодних особистих та майнових прав, що випливають із шлюбу (ст. 45 Сімейного кодексу України) — права мати спільне прізвище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо.
Зауважимо, що стан здоров’я при укладанні шлюбу є дуже важливим ще й з огляду на аліментні зобов’язання. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Річ у тім, що за законом розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання (аліменти) має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. При цьому непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Наведемо типовий приклад: жінка, яка має тяжке захворювання, зустрічає заможного чоловіка. Вона не повідомляє йому про стан свого здоров’я, виходить за нього заміж та через досить короткий проміжок часу починає жалітися на стан здоров’я, ходити по лікарях та «легалізує» свою хворобу. Ще через деякий проміжок часу вона розлучається, та подає на аліменти, вимагаючи колишнього чоловіка надавати їй утримання. Саме тому радимо не боятися питати і вимагати інформацію про стан здоров’я наречених до укладання шлюбу, адже здоров’я – це не тільки про матеріальні витрати, але й про майбутнє нащадків та всієї родини!
