З початком війни в Україні кількість людей, які мають інвалідність, зросла у рази. Особливо тривожна ситуація з дітьми, які отримують інвалідність через бойові дії та обстріли мирних міст. Тепер ця інвалідність має нову природу — вона виникає внаслідок травм, отриманих через війну, а не лише через природні або медичні фактори. За даними Держстату, понад 160 тисяч дітей в Україні мають інвалідність, і ці діти зіштовхуються з численними проблемами в суспільстві, школах та навіть на дитячих майданчиках.
Відсутність інклюзивності та розуміння, нестача освітніх умов і психологічної підтримки призводять до того, що діти з інвалідністю часто стають ізольованими та піддаються соціальному тиску. Для них надзвичайно важливе адаптоване середовище, яке допоможе не лише здобути знання, але й стати повноправними членами суспільства. Проте, на жаль, це середовище ще далеко не досконале. ІА “ФАКТ” розглянуло основні проблеми, з якими стикаються діти з інвалідністю, та можливі шляхи їх вирішення.
Відчуження серед однолітків та соціальна ізоляція
Одна з найболючіших проблем, з якими стикаються діти з інвалідністю, — це неприйняття та відчуження з боку однолітків. Діти часто не хочуть гратися та спілкуватися з тими, хто виглядає інакше або має особливі потреби. Причиною цього є недостатня обізнаність і страх перед невідомим, який інколи підкріплюється прикладом дорослих. Випадки, коли дітей з інвалідністю ображають, не є поодинокими. Це трапляється як у школах, так і за їх межами, і часто навіть дорослі, замість підтримки, підливають масла у вогонь.
Випадки, коли матері щодня супроводжують дітей до школи та зі школи, щоб уберегти їх від образ, яскраво ілюструють цю проблему. Діти з інвалідністю можуть страждати не лише від булінгу однолітків, але й від небажання дорослих пояснювати, чому ці діти відрізняються. Це створює замкнене коло неприйняття, яке важко розірвати без належної підтримки з боку школи та громади.
Відсутність готовності суспільства до сприйняття дітей з інвалідністю
Неприйняття дітей з інвалідністю часто є наслідком незнання та відсутності досвіду взаємодії з такими дітьми. Як серед дітей, так і серед дорослих існує стійке упередження, що діти з інвалідністю є «не такими», і через це вони потребують особливих умов або місця у спеціалізованих закладах. Це призводить до соціальної ізоляції, а також до того, що дитину або жаліють, або ігнорують. Наприклад, одна дівчинка з інвалідністю зазначила, що її однокласники або співчували їй, або просто не звертали на неї уваги. Це, в свою чергу, формує відчуття невидимості та безсилля.
Нездоровий клімат у школах та роль дорослих у формуванні толерантності
Дуже багато залежить від атмосфери, що панує у навчальному закладі. Якщо в школі переважає здорова атмосфера, де учні та вчителі поважають одне одного, рівень толерантності до дітей з інвалідністю зростає. Але якщо в колективі панує напруженість або неприязнь, очікувати на розуміння марно. Як стверджують психологи, все починається з прикладу дорослих: якщо вчителі демонструють толерантне ставлення, учні також переймають ці цінності.
Для забезпечення сприятливого середовища в школах потрібно проводити роз’яснювальні заходи та навчати учнів взаємодії з дітьми, які мають особливі потреби. Це може включати тренінги для вчителів та інформативні лекції для учнів, що сприятиме кращому розумінню дітей з інвалідністю.
Щоб запобігти надмірно емоційним реакціям, вчителі повинні пояснювати школярам, що інвалідність — це не провина дитини, а її особливість, з якою вона живе.
Частковий доступ до освіти та обмеження у комунікації
Однією з найбільших перепон для дітей з інвалідністю є обмежений доступ до навчання. Відсутність адаптованих навчальних програм і матеріалів, які допомагали б цим дітям, ускладнює їхнє навчання у звичайних класах. У більшості шкіл інклюзивна освіта знаходиться лише на початковій стадії розвитку, і багато закладів не мають належної інфраструктури або підготовленого персоналу.
Рекомендації для батьків дітей, які мають інвалідність
Підготовка дітей до суспільного життя. Батькам важливо допомагати дитині з інвалідністю адаптуватися до суспільства, розвивати її соціальні навички та впевненість у собі. Підготовка до взаємодії з іншими дітьми може включати рольові ігри, роз’яснення поведінкових ситуацій і навчання адекватного реагування на негативні прояви з боку інших.
Залучення до спільних активностей. Спільні заходи, в яких беруть участь діти з інвалідністю та їх однолітки, допомагають зменшити бар’єри у спілкуванні. Наприклад, спортивні ігри, творчі майстер-класи та спільні проекти сприяють кращій адаптації дітей та формують доброзичливу атмосферу.
Залучення фахівців. Психологи та соціальні працівники можуть допомогти дітям з інвалідністю впоратися з психологічними труднощами, пов’язаними з інтеграцією в колектив, а також навчити однолітків взаємодії та толерантності.
Як виховувати дітей, щоб вони правильно спілкувалися з дітьми з інвалідністю
Виховання толерантності та співчуття у дітей починається з прикладу, який показують батьки. Для того щоб навчити дитину правильно спілкуватися з дітьми з інвалідністю, важливо прищепити їй розуміння того, що всі люди мають свої унікальні риси і потреби. Ось кілька рекомендацій, які допоможуть батькам виховати в дітях повагу і дружелюбність до дітей з особливими потребами.
- Поясніть, що таке інвалідність. Спілкування з дітьми з інвалідністю стає легшим, коли дитина розуміє, що інвалідність — це просто особливість, яка може впливати на поведінку або фізичні можливості. Поясніть, що це не робить іншу дитину гіршою чи кращою. Використовуйте прості слова та приклади, щоб показати, що різниця — це нормально.
- Навчіть дружелюбності та поваги. Поясніть дитині, що потрібно ставитися до всіх дітей з повагою і турботою, незалежно від їхніх особливостей. Розкажіть про важливість підтримки та того, що кожен заслуговує на доброзичливе ставлення. Навчайте дитину бути терплячою, особливо якщо її друг має труднощі в спілкуванні або пересуванні.
- Стимулюйте до співчуття. Допоможіть дитині зрозуміти, що таке співчуття. Наприклад, якщо дитина помічає, що її однокласник у візку не може брати участь у певних іграх, підкажіть їй інші ігри або заходи, в яких вони можуть бути разом. Це допомагає розвивати здатність знаходити рішення, підтримувати і сприяти інклюзії.
- Не допускайте жалю чи поблажливості. Поясніть дитині, що діти з інвалідністю не потребують жалю — вони прагнуть бути сприйнятими рівними серед рівних. Дитина має розуміти, що будь-яка форма надмірної поблажливості або зверхності може виглядати образливою для її друга.
- Заохочуйте до спільних ігор та занять. Організовуйте спільні ігри та активності, які об’єднують дітей. Це допоможе формувати дружні стосунки та сприяти природному спілкуванню. Розкажіть дитині, що кожен може бути добрим другом, незалежно від того, якими є його фізичні або соціальні особливості.
- Розмовляйте про позитивний приклад. Наведіть приклади людей з інвалідністю, які досягли успіху, та розкажіть, як важливо підтримувати друзів у їхньому розвитку. Це може бути цікавим способом показати, що інвалідність не є перешкодою до успіху чи щастя.
- Будьте прикладом. Діти часто наслідують поведінку дорослих. Якщо батьки показують приклад толерантного та доброзичливого ставлення до людей з інвалідністю, дитина це побачить і перенесе на своє спілкування з однолітками. Будьте відкритими до спілкування з людьми з інвалідністю, щоб дитина також могла побачити нормальність такого підходу.
Навчання дітей правильному спілкуванню з однолітками з інвалідністю допоможе формувати у суспільстві культуру прийняття та підтримки. Завдяки цьому зростатиме покоління, яке вміє цінувати кожну людину, незалежно від її фізичних чи соціальних особливостей.
Проблеми дітей з інвалідністю в Україні потребують системного підходу, який охоплюватиме всі аспекти їхнього життя: від навчання та соціальної адаптації до психологічної підтримки та формування толерантного середовища. Важливо не лише створювати умови для комфортного навчання, але й працювати над зміною ставлення суспільства до дітей з інвалідністю, формуючи культуру прийняття та поваги. Тільки так ми зможемо створити суспільство, в якому всі діти будуть відчувати себе захищеними та рівноправними.
