Пророче інтерв’ю 1945 року: Юнг пояснює, як архетипи і “демони минулого” керують одержимістю народів сьогодні

Коли війни і конфлікти множаться майже щодня і воєнна реальність стає повсякденністю для мільйонів, питання витоків цього зла так чи інакше постає знову і знову. Найчастіше ми шукаємо пояснення в геополітиці, провалах дипломатії чи економічних інтересах. Проте масовий характер воєн, що охоплюють цілі нації, змушує звертатися до глибших рівнів аналізу – до колективних механізмів психіки, до процесів, у яких індивідуальне «я» розчиняється в колективних ідентичностях і проєкціях та підкорюється імперативам самопроголошених інстанцій, що перебирають на себе функції ледь не Всевишнього. 

У травні 1945 року швейцарський психіатр і засновник аналітичної психології Карл Густав Юнг дав інтерв’ю виданню Die Weltwoche. Показово, що розмова відбулася через чотири дні після беззастережної капітуляції німецької армії й поставила ребром напевно найгостріше питання того часу “Werden die Seelen Frieden finden?” – “Чи знайдуть душі мир?”. У розмові з швейцарським журналістом Юнг намагався осмислити не лише політичну катастрофу, а й психічний стан німецького суспільства, пояснюючи спалах масової ненависті до Інших положеннями власної теорії архетипів і логікою механізму проєктування Тіні. Чому це може бути важливим для нас?

Говорячи про “демонів” історії, які охопили німецьку націю, Юнг визнавав, що з часом вони можуть полонити й інші народи. Потенційно схильними до такої демонізації психоаналітик уважав американців та росіян й досить переконливо обґрунтовував цю свою думку. 

Чому архетипи керують масами?

Щоб зрозуміти, що мав на увазі Юнг, коли говорив про «демонів», потрібно бодай коротко окреслити його теорію архетипів. Інакше може видатися, що він оперує поняттям публіцистичним, тоді як для самого Юнга воно було суто психологічним.

Швейцарський психіатр виходив із того, що поряд з особистим несвідомим – витісненими переживаннями окремої людини – існує ще й колективне несвідоме. Воно не формується індивідуальним досвідом, а є спільною для людства психічною структурою.

Архетипи – це не образи й не міфи, а первинні моделі переживання, своєрідні психічні матриці, які в різні історичні епохи наповнюються конкретним змістом. Вони проявляються у снах, релігіях, ідеологіях, масових рухах, які час від часу охоплюють різні народи.

Юнг наголошував: архетип – це не готовий образ, а схильність психіки формувати певний тип уявлення й переживання. Оскільки ці структури належать до колективного несвідомого, вони не є індивідуальними винаходами. Архетипи притаманні багатьом людям одночасно. Саме ця універсальність і надає їм масового виміру: в певних історичних умовах одна й та сама психічна матриця може активізуватися синхронно в психіці і поведінці тисяч чи навіть мільйонів людей. Головне – створення умов, які масифікують людей і змушують учорашніх індивідуумів крокувати під нацистський марш чи некритично поглинати контент з одного-єдиного офіційного медіаканалу.

Чому архетипи керують масами? І чому вони активуються саме в колективному просторі? Там, де індивідуальна рефлексія слабшає, де особистісне поступається місцем масовій ідентичності, архетипічні структури можуть набувати політичної ваги. Виникає стан, за якого людині легше ідентифікуватися з колективним образом, ніж із власним внутрішнім центром.

Юнг називав це одержимістю архетипом – не в містичному, а в суто психологічному сенсі: коли архетип починає визначати поведінку людини чи цілої групи.

Архетип Тіні

Особливо небезпечним у цьому сенсі є архетип Тіні, який акумулює набір витіснених, неприйнятих, «небажаних» аспектів психіки: агресію, страх, заздрість, прагнення влади, принижене почуття гідності.

На рівні особистості Тінь може бути інтегрована у психіку – людина визнає свою темну сторону й тим самим обмежує її руйнівну силу. А от на рівні колективу все виявляється набагато складніше. Якщо суспільство не здатне визнати власну агресію, вона проєктується назовні. З’являється “Чужий”, на якого можна перенести власну Тінь. Саме тут і народжується те, що Юнг називав “демоном”. Згадаємо численні пропагандистські плакати Німеччини 30-х років, де чужинці постають в моторошних образах тих, хто “гасить твоє світло”. “Усі звинувачення у безсердечності та скотарстві, якими німецька пропаганда атакувала ““руських”, насправді стосуються самих німців, стверджував Юнг. А промови Геббельса – це не що інше, як німецька психологія, спроєктована на ворога”.

“Демон” як психологічна категорія

Тінь проєктується так, щоб сформувати образ зовнішнього зла. Нація, яка переживає травму, приниження чи хаос, може несвідомо шукати образ, на який можна спрямувати витіснену агресію. У цьому процесі пропаганда лише надає архетипові конкретну форму. Іншими словами, “демон” не створюється з нічого. Він присутній у психіці, але політичну проєкцію здобуває тоді, коли маса перестає відрізняти внутрішнє від зовнішнього.

Саме в такій оптиці Юнг і намагався пояснити, чому мільйони людей одночасно прийняли нацистську міфологію та взяли участь у масовому насильстві. Його цікавила не ідеологія як така, а психічний механізм, який зробив її можливою.

Архетип як історичний процес: що відбувається “під поверхнею”

В одному з пізніших інтерв’ю 1957 року Карл Густав Юнг пояснював, що людина ніколи не є повністю тотожною своїй свідомості. Навіть коли ми формулюємо аргумент або пишемо текст, у психіці паралельно відбуваються інші процеси – плинуть приховані думки, розгортаються образи, діють фантазії, які ми не контролюємо.

Несвідоме працює безперервно. У підсвідомості людини, зазначав Юнг, може розігруватися цілий міф – архетипічна історія, яка триває століттями. Вона не має нічого спільного з індивідуальною фантазією людини і спирається на потік архетипічних ідей, що проходить через покоління. Людина може не усвідомлювати цього, але її внутрішній світ уже включений у ширший культурний сценарій.

Саме тому архетипи здатні ставати історичною силою. Якщо досить уважно спостерігати за снами, страхами, повторюваними образами в масовій свідомості, можна помітити, що “щось назріває”. Юнг стверджував, що ще задовго до приходу нацистів бачив у снах своїх німецьких пацієнтів символіку катастрофи, яка тоді тільки готувалася. Архетипічні образи з’явилися раніше, ніж політичні події.

Інакше кажучи, історія спершу відбувається в психіці. Особливо небезпечним стає момент, коли архетип набуває персоніфікації. Тоді з’являється фігура героя-рятівника, що, власне, і є носієм міфу. Він сприймається як обранець народу і сакральна фігура для нього. Саме тому маси здатні сприймати таку людину у релігійних категоріях — як того, хто втілює колективну надію й одночасно колективну Тінь.

У цьому сенсі небезпека полягає не в самій особі лідера, а в психічному стані суспільства, готового бачити в ньому архетипічний образ. Юнг нагадував: “я” людини – це не лише свідомість, а й сукупність несвідомих чинників. А несвідоме не має чітких меж. Саме тому жодна культура не може вважати себе повністю захищеною від колективного захоплення міфом. Коли архетип активізується масово, він перестає бути внутрішнім образом і стає політичною реальністю.

Вразливість переможців

Чи можемо ми сподіватися, що демонів буде вигнано, і з руїн постане новий, кращий світ? Таке питання поставили Юнгу у 1945 році і він відповів:

“Позбутися демонів – це надзвичайно складне завдання, вирішення якого лежить у далекому майбутньому. Тепер, коли ангел історії залишив німців, демони шукають нову жертву – і їм це буде зовсім нескладно. Кожна людина, яка втратить відчуття власного “я”, кожна нація, яка вірить у власну непогрішність, стане здобиччю“. 

У Юнга тут є ще одна цікава про думка, варта уваги:

“Ми любимо злочинця і відчуваємо до нього палкий інтерес, бо диявол змушує нас забути про колоду у власному оці, помічаючи скалку в оці нашого ближнього. Це спосіб обдурити нас. Німці пізнають себе лише тоді, коли визнають свою провину, а інші стануть жертвами одержимості, якщо, засуджуючи німецьку провину, забудуть про власні недосконалості. Порятунок можливий виключно через мирну освітню працю окремої людини. Це не так безнадійно, як може здаватися“.

Не можна забувати: тенденція до колективного мислення, яка виявилася фатальною в Німеччині, не є унікальною для цієї нації. Подібна схильність притаманна й іншим народам-переможцям, і тому вони також можуть несподівано стати жертвами “демонічних сил”, тобто масових психічних процесів, які активізують Тінь у колективній психіці.

Юнг наголошував: “Загальна навіюваність відіграє важливу роль у сучасній Америці, а те, наскільки росіяни вже захоплені демоном влади, легко побачити з недавніх подій“.

Дослідник спостерігав, як колективна психіка певних народів дозволяє певним ідеям швидко проникати в масову свідомість. Він додавав, що це “повинно трохи пом’якшити наше мирне тріумфування”, нагадуючи, що переможці теж не застраховані від власних демонів.

Водночас деякі суспільства менш вразливі: “Британці в цьому плані найрозсудливіші: індивідуалізм захищає їх від привабливості гасел, а швейцарці поділяють їхнє здивування колективним божевіллям”. Отже, особистісна автономія та критичне мислення допомагають уникати масової ідентифікації з архетипічними проєкціями,  а саме через це ці нації рідше потрапляють у пастку колективної Тіні.

Отже, Юнг показує, що небезпека тотальної одержимості народів походить не від окремих лідерів, а від колективної Тіні, яку пробуджують масові архетипи; уникнути цього можливо лише через розвиток критичного “я” кожного індивідуума та здатності суспільства визнавати власні темні сторони