Примусова евакуація дітей із зони активних бойових дій без згоди їхніх батьків: президент підписав закон

Рішення про евакуацію дітей з територій, де тривають активні бойові дії, стало одним з найскладніших викликів для держави в умовах повномасштабної війни, оскільки йдеться про необхідність діяти швидко й рішуче там, де зволікання може коштувати життя, водночас не руйнуючи базових принципів сімейної автономії та батьківської відповідальності. У прифронтових громадах питання виїзду неповнолітніх постає щоразу, коли безпекова ситуація погіршується, однак на практиці багато родин до останнього відкладають це рішення, через що рятувальні операції часто відбуваються вже в умовах прямої загрози. Тому держава знайшла механізми, які дозволили б забезпечити захист дітей навіть тоді, коли дорослі не погоджуються залишати небезпечну територію.

Що змінює новий закон

Президент України Володимир Зеленський підписав закон №12353, яким передбачено право поліції здійснювати евакуацію дітей із територій активних бойових дій навіть у разі відсутності згоди батьків. Інформація про підписання документа оприлюднена в картці закону на офіційному сайті Верховної Ради.

Після підписання закону порядок евакуації дітей з територій, де тривають активні бойові дії, набуває чіткішої процедури та додаткових інструментів реагування. Відповідно до інформації, оприлюдненої в картці документа, рішення про обов’язкову евакуацію ухвалюють військові адміністрації на підставі подання військового командування, що означає оцінку безпекової ситуації з урахуванням реальної загрози для цивільного населення.

Організацію виїзду дітей здійснює поліція разом з одним із батьків або законним представником, а питання примусової евакуації погоджується з Координаційним штабом. У тих випадках, коли дорослі відмовляються залишати територію, яка перебуває під обстрілами чи в безпосередній близькості до лінії фронту, закон передбачає можливість вивезення дитини без їхньої згоди з подальшою передачею органам опіки.

Причини, через які родини зволікають з виїздом

Сприйняття небезпеки в умовах тривалих бойових дій часто притуплюється, особливо в громадах, які місяцями або роками живуть під звуками обстрілів і поступово звикають до постійної загрози. Частина батьків відмовляється евакуюватися через небажання залишати власне житло, господарство або майно, яке здається останнім символом стабільності в ситуації невизначеності, тоді як інші побоюються невідомості в місцях тимчасового розміщення та втрати роботи чи джерела доходу.

До цього додаються емоційні чинники, пов’язані з вірою в те, що бойові дії не зачеплять саме їхній населений пункт, а також недовіра до інформації про рівень загрози. У деяких випадках рішення залишатися мотивується переконанням, що дитині легше переносити небезпеку поряд із родиною, ніж переживати стрес від переїзду в інший регіон.

Ціна зволікання для рятувальників і поліцейських

Практика евакуації в умовах активних бойових дій свідчить, що операції часто доводиться проводити в момент, коли ситуація вже різко погіршується, а маршрути виїзду перебувають під ризиком обстрілів. У таких обставинах працівники поліції, рятувальники та волонтери змушені діяти в зоні підвищеної небезпеки, ризикуючи власним життям для того, щоб вивезти сім’ї, які до останнього не наважувалися покинути домівки.

Кожна затримка означає складнішу логістику, обмежений час для реагування та більшу ймовірність, що евакуація відбуватиметься під звуки вибухів або за умов перекритих шляхів. Вивезення дітей у критичний момент потребує додаткових ресурсів і координації, оскільки необхідно забезпечити транспорт, безпечний маршрут та подальше розміщення.

Баланс між правами батьків і безпекою дітей

Запроваджений механізм примусової евакуації викликає суспільні дискусії, адже втручання держави в рішення родини завжди є чутливою темою. Водночас закон спрямований на те, щоб мінімізувати ризики для дітей, які не можуть самостійно оцінити рівень небезпеки й залежать від рішень дорослих.

Передача евакуйованих дітей органам опіки у випадку відмови батьків виїжджати розглядається як тимчасовий захід, покликаний забезпечити безпеку в умовах реальної загрози життю. Такий підхід базується на пріоритеті захисту дитини в ситуації, коли зволікання може мати незворотні наслідки.

Прийняття закону №12353 стало реакцією на практичні виклики, що виникли під час евакуацій із населених пунктів поблизу лінії фронту, де небезпека зростає стрімко й залишає мінімум часу для ухвалення рішень. Досвід попередніх операцій показав, що відсутність чітких повноважень ускладнювала дії служб, які були змушені переконувати родини виїжджати навіть тоді, коли ситуація ставала критичною.

Оновлений порядок покликаний забезпечити оперативність рішень у випадках, коли йдеться про життя дітей, а також зменшити ризики для тих, хто здійснює евакуацію. У реаліях війни питання безпеки неповнолітніх виходить за межі приватного вибору, адже наслідки зволікання торкаються не лише окремої родини, а й тих, хто бере на себе відповідальність за їхній порятунок.