Психіатр Владислав Синяговський розповів про кетамін-асистовану терапію: чому вона важлива для військових і постраждалих від війни

Після початку повномасштабної війни в Україні питання психічного здоров’я набула особливої ваги. До медичних фахівців дедалі частіше звертаються військовослужбовці, ветерани та цивільні, які пережили бойові дії, обстріли, втрати або системний стрес. На цьому тлі в медичному середовищі зростає зацікавлення новими методами терапії, які можуть бути ефективними для людей з посттравматичним стресовим розладом або хронічною депресією, що не піддається стандартному лікуванню. Одним з таких методів є кетамін-асистована психотерапія — напрям, який поступово отримує визнання в клінічній практиці. Своє бачення цієї терапії, її можливостей і викликів виклав лікар-психіатр, психотерапевт і військовий психолог Владислав Синяговський.

Лікар зосереджуючи увагу на кетамін-асистованій психотерапії як на новому інструменті, що змінює правила гри в лікуванні посттравматичного стресового розладу (ПТСР) і резистентної до лікування депресії. Синяговський вважає, що ми вже перебуваємо в добі цієї «тихої революції» – ще не повністю визнаної, не до кінця усвідомленої, але такої, що змінює фундаментальні підходи до терапії. Саме клінічний досвід підштовхує до використання нових засобів, і кетамін — один із них.

Як пояснює лікар, препарат був створений ще у 60-х роках і активно застосовувався під час війни у В’єтнамі. Вже понад два десятиліття він використовується у психотерапевтичній практиці в багатьох країнах світу, а в Україні — з 2018 року. Йдеться не про повну анестезію, а про субанестетичні, надзвичайно малі дози, які викликають контрольований змінений стан свідомості. Саме в такому стані й відбувається психотерапевтична робота з травмами.

На думку Синяговського, обговорення цього методу в Україні є особливо актуальним, зважаючи на кількість військовослужбовців, що пройшли або проходять бойові дії. Зараз, за його оцінками, понад мільйон українців мають досвід фронту, і приблизно 150–200 тисяч із них можуть потребувати спеціалізованої психіатричної допомоги. Він наголошує, що 15–20% учасників бойових дій ризикують отримати клінічно значущий ПТСР. Проте до формального діагнозу часто вже присутні симптоми хронічної бойової психічної травми — стану, який без належного лікування залишає глибокі сліди.

Психіатр зауважує, що окремо від ПТСР формується ще один пласт психологічного навантаження — так звана «тіньова хвиля». До неї входять депресії, тривожні розлади, відчай, суїцидальні думки, панічні атаки, втрата сенсу. Не менш серйозним є й феномен гострих стресових реакцій (ГРС), які виникають унаслідок масованих ракетних ударів по мирному населенню. У тих випадках, коли традиційні методи лікування виявляються неефективними, виникає потреба шукати альтернативу. Саме тут з’являється простір для кетаміну.

Синяговський звертає увагу на те, що у світовій практиці існують різні протоколи використання кетаміну в терапії, зокрема так звана «Монреальська модель». Вона передбачає курс із шести внутрішньовенних інфузій протягом трьох–чотирьох тижнів, у поєднанні з інтегративною психотерапією. Водночас головним є не сам кетамін, а той терапевтичний простір, який створюється навколо нього. Цей простір включає підготовку до досвіду, безпечне середовище, контрольований супровід, психоемоційну підтримку під час сесій і подальшу інтеграційну терапію.

Психіатр описує ефект кетаміну як відкриття «вікна нейропластичності» — моменту, коли мозок готовий змінювати стереотипи реагування, вивільняти заморожені емоції, інтегрувати розщеплені частини досвіду. У цьому вікні, як він висловлюється, народжується шанс на не поверхове полегшення, а на глибинне зцілення. Попри це, в Україні досі існує стигма щодо застосування кетаміну. В суспільстві відсутня подібна настороженість щодо продуктів, які теж впливають на психіку, — шоколаду, кофеїну, алкоголю, тютюну, натомість стигматизується препарат, який давно й успішно використовується в контрольованих медичних умовах. Лікар підкреслює, що кетамін часто помилково ототожнюють із рекреаційними наркотиками, хоча він не викликає ейфорії, а навпаки — допомагає доторкнутись до прихованого болю, дає змогу пережити складний досвід у безпечному терапевтичному просторі.

Він наголошує, що в усьому світі тривають дослідження, які вивчають дію психоделічних засобів — зокрема MDMA. Цей препарат також показав високу ефективність у лікуванні ПТСР, але поки перебуває на етапі легалізації. Натомість кетамін уже має офіційний статус і застосовується за рекомендацією Американської психіатричної асоціації для лікування широкого спектру розладів — від тривожно-депресивних станів до ПТСР. За ефективністю його результати близькі до MDMA.

Саме тому, вважає Синяговський, настав час впроваджувати кетамінову терапію — обережно, фахово, але безстрашно. Він переконаний: зміна парадигми вже триває. Дослідження показують, що такий підхід не лише знижує рівень тривоги й депресії, а й допомагає людині переосмислити власний досвід, змінити життєві патерни, побачити себе інакше.

Особливу цінність ця терапія має для військових, які втратили внутрішню опору та відчуття безпеки. За словами Синяговського, кетамін не «виліковує» травму, але створює умови, за яких людина може її побачити, пережити й не зламатися. І вийти з цього досвіду вже іншою — з новим уявленням про себе, про свій шлях. Разом з тим йдеться не про «чарівну пігулку». Це — лише інструмент, який повинен бути в руках професійної команди. На його переконання, вже зараз потрібно готувати спеціалістів, розробляти безпечні протоколи, інтегрувати новий підхід у систему охорони здоров’я та підтримувати наукові й клінічні ініціативи в цій сфері.

На завершення Синяговський наголошує: у своїй практиці він щодня бачить, як з’являється проблиск надії там, де були роки болю. Іноді достатньо однієї сесії, щоб у пацієнта з’явилися слова: «Мозок відпочив і знову хочеться жити». Лікар вважає, що суспільство не має права ігнорувати цей інструмент, бо війна залишить по собі мільйони травмованих, а обов’язок фахівців — мати відповіді.