Реконструкція скверу біля “Вічного вогню” у Харкові: пріоритети витрат міської влади в умовах війни
Впродовж повномасштабної війни Харків залишається одним з прифронтових міст, яке регулярно зазнає ракетних і дронових атак з боку РФ. Щодня тут фіксують нові руйнування і жертви, а потреба в фортифікаційних спорудах, укриттях, відновленні критичної інфраструктури та допомозі постраждалим від обстрілів лише зростає. У цій реальності рішення міської влади спрямувати десятки мільйонів гривень на реконструкцію скверу біля «Вічного вогню» викликає у багатьох мешканців велике обурення. Аргумент про «зсув ґрунту» після обстрілів не знімає головного питання: чому в умовах війни, коли кошти потрібні для забезпечення безпеки людей та оборони міста, пріоритетом стає проведення масштабних робіт з благоустрою території, розташованої в зоні підвищеного ризику повторних обстрілів?
Про що повідомила Харківська міська влада
У Харкові на фінальній стадії перебуває реконструкція скверу біля «Вічного вогню» на Університетській гірці. Про це інформують у пресслужбі міськради. На оновленій ділянці з’явилася нова інсталяція через зсув ґрунту, спричинений ворожими обстрілами. Міська влада повідомляє, що на об’єкті укріпили схил, облаштували систему водовідведення, змонтували нові світильники, встановили лави та штучне багаття, доповнивши простір елементами благоустрою.
Реконструкція скверу пояснюється через історичний контекст. У мерії особливий акцент зробили на розповіді харківського гіда Максима Розенфельда, який нагадав, що на Університетській гірці у XVII столітті була зведена Харківська фортеця, і саме звідси починаються численні екскурсії містом. Нова інсталяція, за його словами, відходить від радянського трактування символіки «Вічного вогню» і має прив’язку до давньої історії місця. Вона покликана нагадувати про сигнальні вогнища, які у козацьких фортецях запалювали для попередження про небезпеку.
Розенфельд також запевнив, що під час реконструкції не було знищено жодного дерева, і навесні сквер стане ще зеленішим, ніж був раніше. Він підкреслив, що арт-інсталяцію спроектували так, аби вона не перекривала панорамний вид з оглядового майданчика, а навпаки — підкреслювала його, зберігаючи звичний краєвид міста.
Критика історика
Історик і дослідник Слобідської України Андрій Парамонов категорично не погодився з таким трактуванням історичних подій і підходом до реконструкції скверу. Він зазначив, що міська влада передусім мала б залучити археологів, адже на цій території розташовувалося воєводське подвір’я, пізніше — будинок Квіток, і могли зберегтися цінні залишки укріплень фортеці або тайницької башти з підземним ходом до колодязя.
«Я не люблю слова “ганьба”, але інакшого сьогодні навряд чи підібрати. Ще мені не подобається критикувати Максима Розенфельда, але вже сил немає терпіти його висловлювання про історію Харкова, яку він перевертає як завгодно і на всі лади. Про яку ж ганьбу йде мова? А про позорисько яким сьогодні “прославляє” в самісенькому центрі Харкова міська влада.
На території цитаделі харківської фортеці, у сквері напроти Успенського собору, місцева влада, робила реконструкцію. Незрозуміло взагалі хто надав дозвіл її робити, та ще за таким сценарієм. Це ж непросто якась собі ділянка землі, це історичне місце. Був зсув грунту на валах? Чому не долучили до вивчення його археологів? Це ж важливий момент для вивчення історії міста.
Взагалі, якби вже все робити по уму, то цей сквер давно треба було віддати для вивчення археологам, тут було воєводське подвір’я, потім стояв будинок Квіток, можливо збереглись цікаві деталі по укріпленням фортеці, врешті решт знайти залишки тайницької башти з підземним ходом до колодязя. Однак всі ці процеси потрібно обговорювати з громадою, бо мери приходять і уходять, а місто залишається.
Тепер щодо пана Розенфельда. В черговий раз його історія про інсталяцію на оглядовому майданчику викликає вже не сміх, як було раніше, сьогодні вже його спіч, навіть не сміх через сльози, це просто сум. Повне незнання історії, щодо фортеці Харкова! Ніяких сигнальних вогнищ в фортецях Білгородської лінії не існувало, в теплу пору року навіть піч затопити було не можна – так боялись пожежі. Для подання сигналу на Нікольській башті була вестова гармата, та вістовий дзвін, а для донесень у фортеці на лінії відправлялись служилі люди.
Набридло вже слухати його дурниці, якщо раніше я його взагалі не помічав, то вибачте, це була помилка, яка породила нескінченний поток фантазій найкращого гіда Харкова.
Ну і передбачення! Коли там зломає шию якийсь підліток на підпитку, або станеться ще якась трагедія, всі ваші інсталяції “розквітнуть” у всій красі…», – зазначив Парамонов.
Фінансова та організаційна сторона реконструкції скверу
Офіційне відкриття інсталяції заплановане на 23 серпня. Перед цим, у лютому 2025 року, комунальне підприємство «Харківзеленбуд» уклало договір з ТОВ «РС Інженерінг» на 1,48 млн грн для розробки проєктної документації капітального ремонту скверу та благоустрою прилеглої території. Про це стало повідомлено в системі публічних закупівель ProZorro.
Проте минулого року комунальне підприємство «Харківзеленбуд» замовило роботи з поточного ремонту пішохідних доріжок у сквері, витративши на це 200 тисяч гривень.
ТОВ «РС-Інженерінг», яке зараз виконує проєктні роботи для міста, належить Денису Захарову і входить до числа основних підрядників Харківської міськради у сфері проєктування. До серпня 2024 року ця компанія була співзасновником ТОВ «Наукове підприємство “Центр розвитку сучасного електротранспорту”», яке згодом змінило назву на ТОВ «Безпечні комунікації». Керівником цієї структури певний час був колишній очільник КП «Міськелектротранс» Олексій Палант.
У минулому Денис Захаров обіймав посаду головного інженера в компанії «ВСП Констракшн», яка у 2012–2015 роках займалася реконструкцією трамвайних переїздів у Харкові. Тоді в кошторисах на проєкти закладали рейки з утричі завищеною ціною.
На початку червня «Харківзеленбуд» оголосив тендер на майже 38 млн грн для виконання робіт з капремонту. Аукціон призначили на 23 червня, а завершення ремонту — на кінець року. У технічному завданні передбачено масштабний перелік робіт: підготовчі та демонтажні заходи (зняття тротуарної плитки площею понад 1 тис. кв. м, демонтаж бортових каменів), земляні роботи, укладання нової плитки, облаштування тактильних елементів, синтетичне покриття, рулонний газон площею 1760 кв. м, встановлення бетонних лав, ремонт чаші з підсвіткою та декоративними елементами, монтаж огорожі й нового освітлення. Також у планах є відновлення поливальної системи, дощової каналізації, газопроводів і встановлення газопального пристрою «Вічний вогонь».
Показовим є те, що на момент оголошення тендеру роботи в сквері вже тривали кілька тижнів.
Питання щодо прозорості та сенсу реконструкції
Харків є містом, яке вже четвертий рік живе у постійній прицільній зоні російських ударів. Тут немає жодного району, який би не відчув на собі наслідків війни: розбиті будинки, зруйновані школи, пошкоджені лікарні та знищені підприємства. Повітряні тривоги стали буденністю, а звуки прильотів — частиною повсякденного життя. Люди звикли жити між ними, не спати ночами та постійно тримати напоготові тривожні валізи. І саме в цьому місті, в такому режимі, коли рахунок іде на кожну гривню, міська влада ухвалює рішення вкласти десятки мільйонів у реконструкцію скверу біля «Вічного вогню».
Офіційним аргументом є зсув ґрунту після обстрілів, який начебто вимагав термінового втручання. Проте навіть якщо припустити, що технічні роботи з укріплення були необхідні, все інше, що з’явилося у кошторисі, — є відвертою демонстрацією хибних пріоритетів. В цьому випадку мова йде не про відновлення критичної інфраструктури чи створення умов для безпеки людей, а про штучне багаття, нову плитку, бетонні лави, підсвітки, декоративні елементи, газони й арт-інсталяції. І все це у прифронтовому місті, де будь-яка з цих «інвестицій у благоустрій» може бути знищена наступного ж дня після урочистого відкриття.
Коли ракети та дрони прилітають майже щодня, благоустрій у зоні прямої небезпеки перетворюється на марнотратство в чистому вигляді. У той час, коли волонтери збирають по гривні на автівки, дрони, тепловізори, генератори та аптечки для військових, місто вкладає 37,8 мільйона у простір, який не захищає життя і не розв’язує жодної з реальних проблем оборони або нагальних потреб харків’ян.
Це не просто помилка планування, а відрив від реальності та власні інтереси чиновників, коли фасадні проєкти стають важливішими за будівництво фортифікаційних споруд, укриттів, ремонт об’єктів енергетики, відновлення системи водопостачання та теплопостачання, які регулярно страждають від атак. До речі, скільки у Харкові за весь час війни збудовано бомбосховищ? Питання риторичне… Зараз містяни, як і на початку війни, змушені ховатися у старих підвалах, під’їздах або коридорах власних квартир. На питання щодо будівництва сучасних захисних споруд влада традиційно відповідає: «немає коштів».
Водночас на декоративну реконструкцію скверу десятки мільйонів гривень знаходяться без жодних вагань. Такий контраст не лише підкреслює хибні пріоритети, а й прямо ставить під загрозу життя харків’ян, які залишаються без належного захисту. Також для місцевої влади не є пріоритетним питанням і потреби ВПО, яких наразі нараховується понад 204 тисяч осіб. Серед них — понад 12 тисяч людей з інвалідністю, близько 27 тисяч дітей та понад 55 тисяч пенсіонерів.
Скандальним аспектом є й те, що харківську громаду не залучили до обговорення проєкту, хоча йдеться про знакову для міста історичну локацію. Додаткове питання залишається і до офіційного пояснення нової інсталяції через суперечливу версію про «сигнальні вогнища» — трактування, яке історики називають безпідставним, а прихильники збереження коректної історичної пам’яті розцінюють як маніпуляцію минулим.
Офіційне пояснення в мерії виглядає як спроба надати символізму тому, що по суті є коштовним декоративним оновленням. Однак, коли місто живе під постійним прицілом, символізм не врятує людей під час обстрілу. Історична пам’ять теж не потребує плитки за мільйони, якщо водночас у сусідніх кварталах руйнуються будинки і люди залишаються без житла та елементарних потреб.
У підсумку проєкт, який можна було б здійснити після завершення бойових дій як частину мирного відновлення, в умовах війни став прикладом безвідповідальної розтрати коштів. У місті, де кожен день може стати днем нової трагедії, таке використання ресурсів сприймається не як турбота про Харків, а як байдужість до того, що він переживає зараз. Під час війни кожна гривня бюджету прифронтового міста має працювати на збереження життя людей, допомогу потерпілим від обстрілів, посилення оборони, відновлення критичної інфраструктури, а не на проєкти, які можуть перетворитися на руїни одразу після чергової атаки.
