Україна стоїть на краю демографічної прірви. Країна не тільки втрачає території через війну, алей й щодня втрачає людей — через низьку народжуваність, високу смертність та масову міграцію. Молодь шукає перспектив за кордоном, і більшість із них не планує повертатися. Натомість старше покоління лишається свідком поступового згасання нації.
Сумні факти підкреслюють цей невблаганний процес: Україна входить до світових лідерів за темпами старіння населення та має один із найнижчих рівнів народжуваності. Додайте до цього постійне погіршення здоров’я громадян та зростання кількості смертей, і картина стає дедалі більш загрозливою.
Жахливі цифри, що вказують на танення нації
Україна є одним з лідерів, але на превеликий жаль, у дуже сумних показниках. Наша країна вже давно належить до країн з найвищими темпами старіння населення, а нині має один із найнижчих показників народжуваності у світі. До цього додаються інші чинники, такі як погіршення стану здоров’я громадян, високий рівень передчасної смертності, масова вимушена еміграція та депортація. У результаті постає питання лише про те, з якою швидкістю зменшуватиметься чисельність населення України.
Україна поступово, але невпинно втрачає себе. Це не політичне кліше і не перебільшення, а цифри, які говорять самі за себе. Населення країни скорочується, а структура суспільства змінюється таким чином, що майбутнє виглядає тривожно. Найперше, що кидається в очі, — старіння нації. Середній вік українців невпинно зростає. Літніх людей стає більше, а молодь, яка могла б утримувати економіку на плаву, скорочується.
У звіті фонду ООН зазначається, що найбільшу частину населення України складають люди віком від 15 до 64 років – 64,6%. Особи віком від 65 років і старше становлять 20,2%, а частка дітей та підлітків до 14 років сягає 15,2%. Середня тривалість життя в Україні станом на 2024 рік становить 64,1 роки. Таким чином, середня тривалість життя чоловіків складає 57,3 роки, а середня тривалість життя жінок — 70,9 роки.
За прогнозами експертів, до 2040 року середня тривалість життя зросте до 71 року. Рівень життя чоловіків становитиме 66 років, а жінок – 75, 8 років.
Станом на 2024 рік в Україні налічується 10,516 млн осіб пенсійного віку. Ця кількість дещо зменшилась у порівнянні з 2023 роком (10,687 млн осіб). Лідер по кількості пенсіонерів – Дніпропетровська обл. (887 тис). На другому місці за чисельністю пенсіонерів Київ (752 тис), а на третьому місці – Харківська обл. (723 тис).
Зараз 18% населення становлять особи у віці понад 65 років, а співвідношення працюючих і пенсіонерів складає 1 до 1. Тобто вже зараз один працюючий утримує одного пенсіонера. Як бачимо, Україна стрімко перетворюється на країну пенсіонерів. І це не гучна заява, а сувора статистика. Сьогодні кожен п’ятий українець — це людина віком понад 60 років. Ще кілька десятиліть — і їх буде майже третина.
Якщо ця тенденція збережеться, вже зовсім скоро країні доведеться шукати, хто працюватиме, сплачуватиме податки та забезпечуватиме економіку. Старіння населення створює замкнене коло. Чим більше людей виходить на пенсію, тим більший тиск лягає на плечі працюючих. Але кількість працездатних українців стрімко зменшується. Вже зараз на кожного працівника припадає все більше пенсіонерів, і ця пропорція стає катастрофічною. До цього додається ще одна проблема: старіючій нації потрібна не лише фінансова підтримка, а й величезні ресурси на медицину, соціальний захист і догляд.
Низький рівень народжуваності лише підсилює цей негативний тренд. У 2023 році коефіцієнт народжуваності в Україні був одним із найнижчих у Європі і становив 0,7, а у 2024 році – 0, 6. За даними Міністерства юстиції України, у 2024 році в Україні народилося 87 655 дітей. Цей показник на 9% менше, ніж за той самий період 2023 року, і в 1,5 рази менше, ніж у першій половині 2021 року. Загалом у 2023 році кількість новонароджених не перевищила 187 тисяч Якщо порівняти цю цифру із 2022 роком, коли народилося близько 207 тисяч дітей та 2021 роком (277,8 тис), то маємо найнижчий показник в історії сучасної України.
За даними дослідження McKinsey Global Institute, на світовій демографічній мапі Україна позначена, як одна з найгірших зон за рівнем народжуваності на одному щаблі з Китаєм. Сім’ї все рідше наважуються на народження дітей, а багатодітні родини вже стали винятком із правил. Це означає, що в країні не вистачає тих, хто замінить старіючі покоління на робочих місцях.
Не варто забувати і про рівень смертності, який в країні ще у період з 2018 до 2020 року вже вдвічі перевищував рівень народжуваності. У 2024 році він також є найвищим і становить18,6 на 1000 осіб. У першій половині 2024 року померло 250 972 громадян, що у тричі перевищило кількість новонароджених.
До цього додається масова еміграція. За останнє десятиліття мільйони українців покинули країну в пошуках кращих умов життя. Війна лише прискорила цей процес. Люди рятуються за кордоном, будують там нові життя і часто не планують повертатися. Навіть ті, хто хоче повернутися, відкладають це через економічну нестабільність, корупцію та невизначеність у майбутньому.
За даними дослідження Центру економічної стратегії станом на 2024 рік за кордоном знаходиться 4,9 млн українських біженців. Основна категорія – це жінки віком від 30 до 44 років з дітьми – 13%. Кількість мігрантів зосередилася у Німеччині (30%) , у Польщі (22%) та Чехії (4,4%). Також велика кількість українців спостерігається у США (280 тис осіб) та у Канаді (210,2 тис осіб).
Розглядаючи склад біженців, їх умовно поділили на такі категорії:
- класичні біженці – це переважно жінки з дітьми, які раніше не бували за кордоном (41%);
- квазітрудові мігранти – ті, що їздять на заробітки за кордон постійно (29%);
- професіонали – це біженці, які мали власний бізнес в Україні, або працюють виключно за фахом (29%);
- біженці із зони бойових дій – найбільш постраждала від війни категорія, що втратила власне житло (16%).
Якщо брати до уваги усі умови цих груп, що змусили їх до переїзду за кордон, то можна дійти висновку, що третя та четверта групи найбільш готові повернутися в Україну. Результати дослідження вказують на те, що врешті-решт близько 1,4 млн – 2,3 млн українців зостануться на новому місці проживання. Близько 2,8 млн жінок працездатного віку, які виїхали з України в якості біженців, вже не повернуться додому і це спричинить нову хвилю втрати українським ВВП 10% річного довоєнного валового внутрішнього продукту.
Наслідки такого рішення болюче відгукнуться на соціально-економічному розвитку України. За прогнозами експертів, до 2030 року Україна відчуватиме нестачу в робочих кадрах у розмірі 4,5 млн
Така ситуація ставить Україну перед важким вибором: або змиритися з драматичним скороченням населення, або відкрити двері для мігрантів. У 2024 році уряд почав діяти та затвердив стратегію демографічного розвитку України до 2040 року. Проте, навіть за сприятливих умов, на які розраховували чиновники плануючи план дій, досягти докризового рівня у 41 млн жителів ми вже не зможемо. Аби стабілізувати країну після війни треба відкрити кордони для близько 300 тис мігрантів з країн Азії та Африки. Така опція здається цілком логічною з точки зору економіки. Проте все більше людей хвилює питання, а чи буде Україна тією самою, якщо її наповнять люди з інших частин світу?
Ця криза не лише про цифри, а й про ідентичність. Збереження мови, культури, традицій — усе це залежить від того, хто населяє країну. Водночас відкладати розв’язання проблеми неможливо, бо час працює проти нас.
Для того, щоб врятуватися від кризової ситуації, потрібна комплексна стратегія, яка враховує всі аспекти проблеми. Це й підтримка сімей, які хочуть мати дітей, і створення умов для повернення українців із-за кордону, і продумана політика інтеграції мігрантів. Без активних та продуманих дій з боку держави демографічна криза перетвориться на національну катастрофу, після якої Україна може вже ніколи не стати тією, якою ми її знали.
Як світу вдалося вистояти: досвід країн у боротьбі з демографічною кризою
Демографічна криза — це не лише українська проблема. З нею свого часу стикалися різні країни, і багатьом вдалося знайти рішення, які зупинили спад населення та навіть дали новий поштовх розвитку. В Україні ці уроки часто ігнорують, хоча запозичення чужого досвіду могло б суттєво змінити ситуацію.
Франція — один із лідерів Європи за рівнем народжуваності. І це не випадковість, бо держава сама створила систему пільг, яка мотивує молоді сім’ї заводити дітей. Високі “дитячі” виплати, податкові пільги для багатодітних, доступні дитсадки та допомога для працюючих батьків — це ключові фактори, які допомогли стабілізувати демографію.
Німеччина багато років поспіль стикається з проблемою старіння населення. Їхнім рішенням стала масштабна міграційна політика. Але ключ до успіху тут не у відкритих кордонах, а грамотній інтеграції. Мігранти проходять мовні курси, отримують допомогу з працевлаштуванням і поступово стають частиною суспільства. Це складний процес, але Німеччина довела, що міграція може стати шансом, а не загрозою.
Польща пережила масову хвилю еміграції після вступу до ЄС, але вже через кілька років уряд почав активно працювати над поверненням громадян. Кампанії із залученням діаспори, створення економічних стимулів, підтримка малого бізнесу й повернення молодих спеціалістів дали свої плоди. Частина емігрантів повернулася, залучивши до країни нові знання й капітал.
Швеція, Норвегія та Данія показали, що соціальна рівність і якість життя мають прямий вплив на демографію. Доступна медицина, оплачувані декретні відпустки для обох батьків, баланс між роботою і особистим життям зробили сім’ї впевненішими у майбутньому.
Усі ці приклади демонструють, що жодне з рішень не є універсальним. Але вони доводять, що демографічна криза — це не вирок, з нею можна впоратися. Україні потрібна власна стратегія, яка врахує наші реалії. Інвестиції в сім’ї, повернення емігрантів, грамотна міграційна політика та боротьба з нерівністю можуть стати тим фундаментом, на якому будуватиметься наше майбутнє.
Світ вже пройшов через ці труднощі і вистояв. Україні варто взяти на озброєння ці яскраві приклади, щоб побудувати найбільш ефективну стратегію виходу із кризової ситуації.
Сьогодні Україна стоїть на межі демографічної прірви. Ми старіємо, не встигаючи народжувати нові покоління. Мільйони українців будують життя за кордоном і, навіть люблячи свою батьківщину, не поспішають повертатися. А ті, хто залишаються, стикаються з відчуттям нестабільності, яке не стимулює до створення сімей чи планування майбутнього. Отже, наша країна ризикує опинитися в реальності, де її населення скоротиться до критичних меж, або ж демографічна “дірка” заповниться за рахунок мігрантів з далеко не розвинених країн. Але чи залишиться ця Україна тією, яку ми знаємо й любимо? Українці ризикують втратити багатство нації – свою мову, культуру, традиції.
Врятувати ситуацію ще можливо, але це потребує не лише реформ, а й повної переоцінки пріоритетів державної політики. Україні потрібна комплексна стратегія — від підтримки народжуваності та повернення діаспори до створення умов для життя, які люди не захочуть залишати. Якщо не почати діяти зараз, наступні покоління можуть дізнатися про Україну лише з підручників історії.
