Різдво — це одне з найдавніших і найулюбленіших свят у християнському світі, яке є більше, ніж просто свято для української родини. Це час, коли вся сім’я збирається за одним столом, ділячи радість і тепло. Традиції, передані від бабусь і дідусів, оживають у колядках, ароматі куті й свічках, що символізують світло віри та надії. Різдво об’єднує покоління, нагадуючи, що головне — це любов, взаємопідтримка і пам’ять про корені. У ці непрості часи для України це свято стає ще важливішим, даруючи відчуття дому, миру та єдності. Вже давно весь світ розколовся щодо дати святкування християнського свята – 25 грудня чи 7 січня. Спробуємо розібратися, як Різдво стало тим святом, яке ми знаємо сьогодні, чому календар тут грає не останню роль і чи сприяла зміна дат об’єднанню українського суспільства.
Історія Різдва: від Вифлеємської зірки до календарних баталій
Сьогодні, 25 грудня в Україні святкується Різдво. З 2023 року наш країна зробила цей крок, відзначаючи свято за Григоріанським календарем. Це рішення влади символізує повернення до європейських традицій та відмову від святкувань за Юліанським календарем, як, наприклад у РФ.
Історія Різдва сягає корінням у перші століття християнства. За Євангелієм, цього дня в місті Вифлеємі народився Ісус Христос, Спаситель світу. Ця подія ознаменувалася появою Вифлеємської зірки, яка привела трьох мудреців до місця, де народилася божа дитина. Про те, коли відзначати це свято, дискусії тривали ще з XVII століття. Проте ця дата є умовною, адже ні в Біблії, ні в жодних історичних джерелах її точно не зафіксовано. У Римській імперії 25 грудня традиційно святкували день «Непереможного Сонця» — свято, яке символізувало початок перемоги світла над темрявою, оскільки після зимового сонцестояння світловий день починав збільшуватися. Щоб послабити вплив цього язичницького свята, християни, за словами істориків, обрали цю дату для святкування народження «Сонця правди» — Ісуса Христа. Наші пращури святкували щось на кшталт Різдва у дохристиянські часи, у день так званого зимового сонцестояння, яке припадає зараз на 21-22 грудня. Цей день пов’язували з народженням нового Сонця, божества Коляди, яке з’явилося на світ в найдовшу ніч року. За віруваннями предків, Коляду народила богиня Лада, після чого вона разом зі Сварогом ще протягом 12 ночей творила Всесвіт.
Тільки у IV столітті, після проголошення християнства офіційною релігією Римської імперії, церква вирішила визначити день народження Христа. Насправді, у Святому Письмі ніде не значиться ні день, ні конкретний рік, коли саме народився Христос. Отже, дата 25 грудня цілком умовна і її “призначили” через кілька століть після народження Христа. Вибір саме цієї дати був не лише питанням віри, але й стратегії. У цей день язичники святкували свято “Народження непереможного Сонця” (Dies Natalis Solis Invicti). Церква прагнула замінити язичницькі традиції християнськими, ідеально вписавши Різдво у зимовий цикл свят.
За григоріанським календарем Різдво Христове зустрічають католики, протестанти, православні та представники інших християнських конфесій, які вважають, що саме 25 грудня народився Ісус Христос. Його святкують у 145 країнах, що становить майже 75% всіх християн. А от список тих, хто святкує 7 січня, досить невеликий і налічує лише 12 країн. Є й такі, хто відзначають свято двічі, аби нікого не образити, наприклад, Білорусь, Молдова та Еритрея.
Юліанський і григоріанський календарі: у чому різниця
І все ж таки, як так сталося, що Різдво святкують у різні дати? Відповідь криється у різних календарях. Запроваджений Юлієм Цезарем у 46 році до н.е., юліанський календар став революційним для свого часу. Але його точність була відносною: кожні 128 років накопичувалася похибка в один день.
Тому більшість країн Заходу у 1582 році та Католицька церква прийняли григоріанський календар. Православна церква залишилася жити за юліанським. З часом розрив у календарі збільшувався, оскільки кожні 128 років додавалася доба, і у 1900 році ця різниця становила 13 днів. Частина території України, яка була тоді у складі Речі Посполитої, жила за григоріанським календарем. А Російська імперія користувалася юліанським календарем.
Так тривало до 1918 року. Австро-Угорщина, до складу якої на той час входила частина українських земель, жила за григоріанським календарем. Тому, якщо хтось виїжджав за межі Російської імперії, йому доводилося додавати 13 днів. На той час в імперії видавалося багато календарів, де були зазначені дві дати (за юліанським та григоріанським календарем). Зразки таких календарів подані в цьому матеріалі. Щоб уникнути незручностей, більшовики теж вирішили перейти на григоріанський календар. Українська Народна Республіка (УНР) теж перейшла на григоріанський календар у тому ж 1918 році. А ось церковна влада змінювати календар не поспішала.
У 1582 році Папа Григорій XIII вирішив виправити цю плутанину. Нова система була точнішою, але католицька реформа викликала опір у православному світі, який залишився вірним юліанському календарю. Європа ж його підтримала, а ми, як завжди, вирішили, що старе — це золоте. І це цілком зрозуміло, адже в ті часи Україна була під впливом Православної церкви, яка не поспішала слідувати за “латинянами”. Звісно, кожен прагне зберегти свої традиції, навіть якщо вони включають тринадцять днів календарного запізнення. Так ми й жили, святкуючи Різдво 7 січня, коли весь інший світ уже давно з’їв свою різдвяну індичку і навіть забув, як це було.
Таким чином, до наших днів ми маємо різницю в 13 днів між календарями. У західних християн Різдво припадає на 25 грудня за григоріанським календарем, а в більшості православних церков — на 7 січня за юліанським.
Все змінилося, коли сучасна Україна вирішила взяти курс на Європу. У 2023 році наша Православна церква нарешті оголосила про перехід на григоріанський календар. Прихильники всього нового сприйняли цей крок, як цілком логічний. Але, з’явилися й ті, хто вбачив в цьому вчинку зраду традиціям. З цього моменту і зародилася дилема “справжності” дати святкування.
Традиції святкування Різдва
Різдво святкують у всьому світі, але кожна країна додає до цього свята свої унікальні традиції та звичаї. Незмінним залишається лише той факт, що саме це свято, яке об’єднує родини, дарує добро, тепло та радість. Саме Різдво здавна було наповнене символізмом і обрядовістю. У багатьох культурах традиції святкування переплелися з місцевими звичаями. У Європі з’явилися театралізовані дійства, вертепи та колядки, що розповідали історію народження Христа. Українські колядки стали невід’ємною частиною свята, передаючи дух радості й єдності. Напередодні Різдва родини збираються за столом, на якому має бути 12 страв — на честь 12 апостолів. Люди намагаються прикрасити свою оселю в цей день. Ялинка, свічки, різдвяні вінки стали символами світла, яке принесло народження Христа.
У США Різдво — це гучне, яскраве і максимально комерціалізоване свято. Будинки прикрашають тисячами лампочок, на дверях вішають різдвяні вінки, а на вулицях стоять величезні надувні Санти й олені. Родини збираються за сімейною вечерею, де на столі обов’язково присутня індичка з журавлинним соусом та пироги. Діти чекають в ніч з 25 на 26 грудня візиту Санта – Клауса та залишають для нього гостинчик – скляночку молока й печиво.
Британці святкують Різдво з особливою елегантністю. Головна традиція — це подарункові крекери (трубочки, що вибухають при відкритті), які містять сувенір, жарт і паперову корону. Всі британці збираються перед телевізорами, аби побачити королівське привітання. А на святковому столі обов’язково мають бути різдвяний пудинг, індичка та смажені овочі.
У Німеччині Різдво починається задовго до 25 грудня з Адвенту — чотиритижневого очікування свята. У багатьох містах працюють різдвяні ярмарки з глінтвейном, пряниками та ялинковими прикрасами. Німці люблять дарувати один одному адвент-календарі з маленькими подарунками, а також виконувати традиційні різдвяні пісні біля ялинки.
В Італії в цей день робиться акцент на сімейному затишку. Головна атракція — вертепи, які італійці створюють з великою увагою до деталей, а Санта-Клауса тут називають Баббо Натале. Опівночі всі італійці обов’язково відвідують месу, а потім обмінюються подарунками.
У Франції святкування починається з урочистої вечері під назвою “ревійон”. А діти чекають на Пер Ноеля, що є аналогом британського Санти, який приносить дітям подарунки. Французи полюбляють в цей час відвідувати різдвяні ярмарки та прикрашати будинки та установи прикрасами з омели, опинившись під якими прийнято цілуватися.
У Швеції Різдво починається з 13 грудня — Дня Святої Люсії, коли дівчата в білих сукнях зі свічками на головах співають різдвяні пісні. На святковому столі під назвою “Юлеборд” розставляють маринованого оселедця, м’ясні тефтелі та імбирне печиво, а також запалюють свічки.
Хоча Різдво не є традиційним святом у Японії, його святкують як комерційне свято з акцентом на подарунки та романтичні побачення.
Мексиканське Різдво супроводжується яскравими парадами та розбиттям піньят — фігур, наповнених солодощами. В країні полюбляють проводити процесії “Посадас”, що відтворюють пошуки притулку Марією та Йосипом.
Навіть, Австралія, в якої грудень припадає на літній сезон, не лишається осторонь святкування. В цей день на пляжі відбувається марафон Санта Клаусів, а людей пригощають барбекю та солодощами.
Як бачимо, у сучасному світі святкування Різдва стало не лише питанням віри, а й культурної ідентичності. Для одних 25 грудня символізує єдність із рештою світу, для інших — 7 січня залишається традицією предків. Чи хочете ви традиційно відзначати свято 7 січня, чи сучасно 25 грудня — це ваше право. Пам’ятайте, що свято має об’єднувати, а не ставати приводом для суперечок. Бо кутя смачна і в грудні, і в січні, а родинне тепло не залежить від календаря.
З одного боку, григоріанський календар виглядає сучасніше і дозволяє приєднатися до більшості світу. З іншого — юліанський календар викликає теплу ностальгію за старими добрими часами, коли навіть дати здавалися незмінними. А посередині ми, українці, зі своїм унікальним талантом перетворювати все — від політики до свят — на нескінченну дискусію. Та все одно, не важливо за яким календарем ми святкуємо Різдво. Головне, яке значення для нас має це свято. Світло, яке перемагає темряву, любов, що об’єднує родини, і мир, якого ми так прагнемо. Тож, можливо, варто перестати мірятися календарями і просто насолодитися святом, яке, по суті, більше про душу, ніж про дату.
Новий календар Різдва: роз’єднання чи можливість переосмислення
Зміна дати святкування Різдва розділила українців за світоглядними переконаннями. Для багатьох православних, особливо тих, хто звик до юліанського календаря, 7 січня так і залишилося важливою датою, глибоко пов’язаною з традиціями. Інші ж вбачають у переході на григоріанський календар крок до модернізації та демонстрації європейської ідентичності.
Суперечки з цього приводу спостерігаються не лише у релігійних громадах, а й у повсякденному житті. На вулицях і соціальних мережах точаться активні дискусії: одні закликають до прийняття змін, інші — відстоюють збереження звичних традицій. Навіть у родинних колах різні погляди на дату Різдва іноді стають причиною конфліктів, що свідчить про те, як глибоко це питання зачіпає суспільство.
Зміна дати святкування Різдва була ухвалена в роки війни, коли країна вже переживала безліч проблем і суперечок на різні теми. Війна розділила родини, змусила мільйони українців виїхати за кордон і шукати нове життя. У цей період рішення, які потенційно посилюють поділи, сприймаються набагато гостріше, ніж у мирний час. На тлі військових дій і економічної нестабільності суперечки про дату святкування стають ще одним викликом для суспільної єдності.
Сьогодні Україна живе за новим календарем і новими святами, але зміна дати Різдва є лише зовнішнім проявом більш глибоких процесів. Різдво має залишатися символом миру, надії та єдності, незалежно від того, за яким календарем його святкують. Головне — не дата в календарі, а спільне прагнення будувати майбутнє, де різні погляди стають не причиною для конфліктів, а основою для діалогу. Лише через взаємоповагу та розуміння ми зможемо створити країну, яка об’єднує, а не розділяє своїх громадян.
