“Друге потрясіння за день”, “світлофорна” коаліція розвалилась, “світлофор” згас – так німецькі медіа відреагували на відставку міністра фінансів Крістіана Ліднера, ініційовану канцлером Олафом Шольцом. Багато хто називає перемогу Трампа на виборах у США тригером політичної кризи в Німеччині, яка вибухнула одночасно із оголошенням результатів голосування в Америці. Але є й ті, хто вважає це наслідком давно назрілої ситуації у німецькому політикумі. Так чи інакше, слідом за Лінднером інші міністри від FDP також йдуть у відставку. На січень Шольц запланував питання про довіру Бундестагу. Очікується, що це надасть йому можливість запланувати на березень 2025 року дострокові вибори. “Вимкнення світлофору” викликало шалену радість серед опозиції. Представники ХСС і ХДСС, констатуючи перехід коаліції в історію, закликали до нових виборів за прискореною програмою.
Про кольори світлофору
Так звана “світлофорна коаліція” була сформована в Німеччині в результаті виборів 2021 року, в ході яких жодна партія не здобула більшості в Бундестазі. Вона об’єднала соціально-демократичну партію Німеччини (червоний колір), Вільну демократичну партію (жовтий колір), Зелених (відповідно зелений колір). Очолив коаліцію лідер соціал-демократів Олаф Шольц, який став канцлером Німеччини. Спершу коаліція намагалася діяти узгоджено, гуртуючись довкола пріоритетних питань боротьби зі змінами клімату, цифрової трансформації, соціальних реформ та модернізації економіки. Утім з часом кількість розбіжностей зростала, компромісні домовленості швидко піддавалися сумнівам, особливо з боку вільних демократів. Намагання Соціал-демократичної партії та Зелених провести амбітні кліматичні реформи постійно натикалися на спротив FPD. Врешті-решт внутрішня напруга всередині коаліції призвела до розпаду. “Світлофор” зайвий раз продемонстрував, що співіснування партій з різними ціннісними орієнтаціями в межах єдиного політичного утворення є доволі сумнівним експериментам.
Партії, які уособлювали різні кольори, перебували на різних позиціях політичного спектру Німеччини.
Зелені, що є очевидним з самої назви, наполягали на максимальній увазі до пришвидшення переходу до альтернативної енергетики. Натомість вільні демократи вважали це зайвим і необгрунтованим обмеженням для розвитку економіки. Соціал-демократи в цьому питанні посідали проміжну позицію, закликаючи колег по коаліції до компромісу, але час від часу таки підтримували зелені ініціативи.
Своєю чергою соціал-демократи і зелені завжди демонстрували відкритість до збільшення держвитрат на соціальні програми та інфраструктурні проєкти. Водночас вільні демократи педалювали тему скорочення податків і обмеження державного втручання.
FDP завжди була на боці так званого «технологічно відкритого» підходу, який би уможливив застосування різних інновацій для уникнення кліматичних проблем. Сюди відносили також технології, що виходили за межі енергетичного повороту і відновлюваних джерел енергії. Зелені, натомість, вимагали зосередження на виключно екологічно чистих технологіях.
Невдалий експеримент із кольорами
“Світлофорна” коаліція в Німеччині, яка об’єднувала Соціал-демократичну партію, Зелених і Вільну демократичну партію, офіційно розпалася ввечері 6 листопада 2024 року. Критичної точки розбіжності між партнерами сягнули через суперечки про державні витрати. Канцлер Шольц звільнив міністра фінансів Крістіана Лінднера, який представляє вільних демократів, через тривалі конфлікти щодо фінансування соціальних і екологічних програм, пропоновані соціал-демократами та зеленими. Відомо, що Лінднер, прихильник жорсткої фінансової дисципліни, час від часу блокував пропозиції, спрямовані на розширення соціальної підтримки та збільшення інвестування в кліматичну політику.
Розкол став фактично неуникним після того, як Лінднер оприлюднив документ, який закликав до значних скорочень у сферах екології та соціальних витрат. Це викликало критику з боку інших партій. Канцлер Шольц, коментуючи ситуацію, зазначив, що коаліція не змогла досягти компромісу через різні ідеологічні погляди, і тому він вирішив припинити її існування.
На 15 січня 2025 року Шольц, який за оцінками деяких експертів, знехтував комунікаційним управлінням в коаліції, призначив у Бундестазі вотум довіри. Якщо уряд не отримає достатньої підтримки, Німеччина проведе дострокові вибори в березні 2025 року замість запланованих на вересень.
У багатьох політичних коментаторів ця ситуація викликала паралелі з 1982 роком. Тоді коаліція під керівництвом Гельмута Шмідта, який, як і Шольц, представляв SPD, також розпалася через документ, підготовлений тодішнім міністром економіки графом Ламбсдорфом.
У 1982 році в Німеччині відбувся значний політичний розкол, що завершився розпадом коаліції між Соціал-демократичною партією Німеччини та Вільною демократичною партією. Ця коаліція протрималася в німецькому політикумі з 1969 року. Розрив між партнерами призвів тоді до відставки канцлера Гельмута Шмідта і завершився створенням нової коаліції під керівництвом Гельмута Коля з Християнсько-демократичного союзу. Кульмінаційним моментом у розпаді коаліції став конфлікт навколо економічних питань. Ситуація загострилася після публікації так званого “Меморандуму Ламбсдорфа” у вересні 1982 року – документа, який підготував тодішній міністр економіки Отто граф Ламбсдорф, що представляв вільних демократів. Документ пропонував низку ринково орієнтованих реформ, що передбачали стримування державних витрат та стимулювання економіки через зменшення соціальних програм. Соціал-демократи, особливо представники лівого крила партії, виступили проти цих ініціатив, адже вони не кореспондувалися з ідеалами і цінностями партії. Цей інцидент призвів до глибокого розколу в коаліції. Вільні демократи підтримали курс Ламбсдорфа, віддалившись при цьому від своїх партнерів із Соціал-демократичної партії.
В результаті подальших внутрішніх конфліктів вільні демократи оголосили про вихід із коаліції з соціал-демократами і перейшли на бік опозиційної коаліції ХДС/ХСС. Це спричинило вотум недовіри канцлеру Гельмуту Шмідту в жовтні 1982 року. В історії ФРН це був перший успішний вотум недовіри. Як наслідок, Гельмут Коль став новим канцлером Німеччини, сформувавши уряд із ХДС/ХСС та вільних демократів.Зміна влади ознаменувала початок тривалого періоду консервативного управління Німеччиною під керівництвом Коля.
Ситуація 1982 року нагадує сучасний розкол світлофорної коаліції, де вільні демократи знову проявляють прагнення до суворішого фінансового курсу, що суперечить поглядам їхніх лівоцентристських партнерів.
Наслідки для України
Тепер уже колишній міністр фінансів Крістіан Лінднер спробував пояснити свою позицію партнерам по коаліції та представникам інших партій. У мережі Х Лінднер написав: “Зелені в Бундестазі вважають мої пропозиції „провокацією“. Однак багато хто з економіки та науки вважає їх корисними для зростання та робочих місць. Що ви на це скажете? Вітаються контрпропозиції. Лише бездіяльність — це не варіант.”
Натомість колишні коаліційні партнери продовжують критикувати Крістіана Лінднера. Зокрема, політик від Зелених Антон Хофрайтер звинувачує звільненого міністра фінансів у дріб’язковості та ідеологічності. За його словами, якщо Лінднер продовжить поводитися так, як останніми днями, країна буде в кращому стані без нього, “ніж з міністром Лінднером, який ігнорує реальність”.
Депутат Бундестагу від СПД Мачіт Караахметоглу заявила, що Лінднер є “безвідповідальним егоїстом, який ставить свої особисті інтереси та інтереси своєї партії вище за благополуччя нашої країни”.
Ще більш жорстку позицію продемонструвала Сара Вагенкнехт, відома своєю антиукраїнською позицією. Як відомо, після виборів до земельних парламентів партія, пов’язана з Сарою Вагенкнехт, почала просувати умови, які, на їхню думку, повинні бути виконані для вступу в коаліцію. Серед цих вимог були: припинення постачання зброї Україні, організація “мирних переговорів” за умовами Росії та відмова від розміщення американських ракет на території Німеччини. Вагенкнехт різко розкритикувала план канцлера Шольца щодо того, щоб ставити питання довіри в Бундестазі лише на 15 січня. Вона назвала цей план “затягуванням політичної неспроможності”, додавши, що саме так Шольц відтягує розв’язання кризи. План Шольца щодо екстреного зняття боргового гальма вона пов’язала з необхідністю мати кошти на постачання зброї в Україну у той час, як “в Німеччині гниють мости і рейки, а мільйони пенсіонерів “живуть в бідності”. “Цей уряд справедливо провалився”, – резюмувала Вагенкнехт.
Отже, бачимо, що розпад “світлофорної коаліції” не лише відображає внутрішні суперечності, а й свідчить про ймовірні зміни в політичному ландшафті Німеччини, що може мати серйозні наслідки для її майбутнього та майбутнього України.
