Сенатори пішли на канікули, не ухваливши законопроєкт про жорсткі економічні санкції проти Росії: що це значить для України
Американські сенатори пішли на літні канікули, не ухваливши законопроєкт про жорсткі економічні санкції проти Росії. Попри місяці обговорень і публічну підтримку з боку впливових політиків обох партій, рішення щодо вторинних санкцій за торгівлю російською нафтою так і залишилося на рівні заяв. Закон, який мав би дати Дональду Трампу юридичний інструмент для тиску на іноземних партнерів Кремля, зокрема Індію, Китай і Бразилію, відкладено принаймні до осені. Утримання від голосування відбувається на тлі дедлайну, який Трамп озвучив особисто: Кремлю надано час до 8 серпня для досягнення домовленостей з Україною про завершення війни, інакше будуть введені санкції. Наскільки реалістичним є цей тиск без підтримки Конгресу і що означає це зволікання для України, яка щодня зазнає нових атак?
Республіканці не ухвалили законопроєкт про санкції проти Росії
Як повідомило американське видання The Hill, американські сенатори-республіканці завершили свою роботу у Вашингтоні на літній період, не ухваливши важливий законопроєкт, який передбачає запровадження жорстких економічних санкцій проти Росії. Відтак всю відповідальність за подальшу стратегію Сполучених Штатів щодо Москви покладено на президента Дональда Трампа. Саме йому тепер належить ухвалити рішення, як реагувати на подальшу війну РФ проти Україні.
Слід зазначити, що напередодні цієї події Трамп висунув Путіну конкретний ультиматум: або російська армія зупиняє бойові дії до 8 серпня, або Вашингтон введе економічні обмеження проти держав, які купують російську нафту. В якості демонстрації цього наміру він вже оголосив про 25-відсоткове мито на імпорт з Індії — однієї з головних покупців російських енергоресурсів. Це мито, хоч і символічно важливе, суттєво відрізняється від 500-відсоткових тарифів, передбачених у законопроєкті, ініційованому сенаторами Ліндсі Гремом та Річардом Блументалем.
Не дивлячись на рішення щодо відкладення законопроєкту, Сенатор Майк Раундз висловив сподівання, що Трамп діятиме зважено, однак зауважив: нинішній глава Білого дому вже виявляє розчарування діями Путіна й починає визнавати обґрунтованість критики на його адресу з боку колег-республіканців. Водночас представники Демократичної партії не вірять у готовність Трампа запровадити по-справжньому відчутні санкції. Хоча президент засуджує російські обстріли в Україні, в його заявах немає конкретики щодо подальших кроків. При цьому він не приховує скепсису щодо ефективності економічного тиску на Кремль. За його словами, російська влада вже давно звикла до санкцій, і не факт, що нові обмеження матимуть суттєвий вплив.
Попри подібні вагання з боку президента, сам законопроєкт має чітку економічну логіку: удар по торговельних партнерах Москви, які підтримують її нафтову галузь, розглядається як спосіб обмежити фінансові ресурси, які живлять військову машину Росії. Проте це несе ризик дестабілізації глобального енергетичного ринку та може ускладнити відносини США з такими впливовими країнами, як Китай, Бразилія й Індія.
Однак Сенатор Блументаль наголошує, що навіть часткове втілення санкцій — на рівні 100 або 250 відсотків — стане суттєвим кроком. Він закликає до «нищівних економічних заходів», які мали б змусити треті країни припинити підтримку Росії через імпорт енергоносіїв. Цю позицію побічно підтверджує й поведінка Індії: після оголошення нового тарифу на рівні 25%, індійські нафтопереробні підприємства вже почали згортати закупівлі російської нафти. При цьому сенаторка Джин Шагін вважає таку реакцію позитивним сигналом про ефективність нової тактики.
Хоча проєкт санкційного законодавства не був розглянутий перед початком серпневих канікул, сенатори-ініціатори не вважають ситуацію безнадійною. Ліндсі Грем та Роджер Вікер переконані, що сам факт існування законопроєкту підвищує тиск на адміністрацію Трампа і надає їй додаткові важелі впливу. Інші законодавці, зокрема Стів Дейнс та Джон Кертіс, вважають, що документ має бути готовий до негайного розгляду восени, щойно Конгрес повернеться з перерви. Це дасть змогу швидко відреагувати на будь-яке погіршення ситуації.
Що означає відкладення законопроєкту
Рішення Сенату США тимчасово не підтримувати санкційний законопроєкт проти країн, які продовжують купувати російську нафту, означає не зміну позиції щодо війни в Україні, а зміну самого механізму ухвалення рішень. Повноваження перейшли з рук колективного органу до однієї особи — президента Дональда Трампа. Це створює абсолютно нову конфігурацію: санкційна політика США більше не ґрунтується на передбачуваному курсі з перевіреними процедурами, а залежить від рішень однієї людини, тобто юридична рамка поступилася політичній волі. Тобто фактично Конгрес самоусунувся на період до осені, передаючи Трампу повний контроль над санкційною політикою. Це є серйозною трансформацією способу, в який найбільша країна Заходу взаємодіє з РФ і його економічним оточенням.
Сама постановка питання — не через закон, а прямий ультиматум, означає зміну філософії американської зовнішньої політики. Санкційна система, яка досі працювала через складні процедури, тепер зводиться до особистої волі президента з його характером, інтересами та політичними розрахунками. При цьому, виходячи з його попередніх рішень, все буде цілковито залежити від його непередбачуваного настрою — сьогодні він вимагає один дедлайн, а завтра – інший, сьогодні виступає за припинення війни, а завтра може говорити про «мир через переговори», де територіальні поступки України будуть представлені як «дипломатичне досягнення». При цьому виникає питання: якщо президент дійсно хоче діяти рішуче, то навіщо тоді взагалі був потрібен законопроєкт, в якому передбачені значно жорсткіші заходи, ніж ті, які він сам запропонував? І хоча сам Трамп демонстративно назвав російську війну «огидною», його подальші дії показали: реальної віри в ефективність санкцій у нього немає.
Сам факт публічного обговорення санкцій і дедлайнів для Путіна вже змінює риторику Білого дому. Тепер, коли президент США, який раніше був відомий м’яким ставленням до Кремля, висуває ультиматуми Росії, це виглядає як політичний сигнал навіть для її союзників. Але рішення, які матимуть реальні наслідки, наразі відкладено, і доля санкцій залишається в руках Трампа. Це означає, що в період між сесіями Конгресу він отримує можливість самостійно вирішувати, коли, як і в якій формі застосовувати тиск. Вибір такого формату демонструє, що республіканська більшість наразі більше довіряє гнучкості виконавчої гілки, ніж механізму формування консенсусу в обох палатах Конгресу. Але це також означає, що будь-яке подальше затягування чи ослаблення тиску не можна буде пояснювати бюрократичною інерцією, це вже буде виключно рішення Білого дому.
У цій конфігурації санкційні погрози набувають іншого характеру. Те, що США оголосили про 25% мито на імпорт з Індії, є спробою змінити логіку стримування. Якщо раніше санкції стосувалися насамперед російських компаній і галузей, тепер вони спрямовані на третіх гравців, які підтримують російську енергетичну торгівлю. США вперше дають зрозуміти, що будуть карати не лише Москву, а й тих, хто допомагає їй залишатися на плаву в обхід обмежень.
Однак цей сигнал поки що обмежився лише Індією. Китай і Бразилія, які мають значно більший обсяг економічної взаємодії з Росією, залишаються недоторканими. При цьому саме ці дві країни є ключовими фігурами у формуванні неофіційного пулу держав, які балансували між співпрацею з Заходом і підтримкою Москви. Китай, як найбільший імпортер російської нафти, зберігає критичне значення для виживання російської економіки у військових умовах. Бразилія, яка в політичному сенсі часто демонструє стриманість щодо дій Росії, також залишається серед країн, які не підтримали західні санкції. Однак анонсовані 500% мита, які мали б охопити всі три країни, не були введені. Таким чином, заявлений підхід виявився обмеженим і вибірковим.
Це вибірковість підриває ефективність санкцій як інструменту. Якщо одна країна отримує попередження, а дві інші — ні, це створює нерівновагу в системі стримування. Партнери Кремля бачать, що санкції не є неминучими, вони залежать від політичної доцільності, а не системної логіки. В результаті Росія отримує більше простору для маневру, її лідери розуміють, що можуть спиратися на частину Глобального Півдня, не ризикуючи одномоментно втратити доступ до ринків чи транзитних шляхів. Це підриває саму ідею вторинного тиску, коли не лише РФ, а й її партнери мали б відчувати наслідки співучасті.
Паралельно з вибірковим економічним тиском Трамп зробив ще один крок — публічно озвучив терміни. Він дав Путіну час до 8 серпня для того, щоби припинити війну. Це був персональний ультиматум, проголошений президентом США без юридичної підтримки чи конгресового мандату. Така форма тиску відрізняється від інституційної, бо не має процедурної стабільності, але створює короткотермінову напругу. Це демонстрація наміру, але не гарантія дій. Тим більше, що після цієї заяви Трамп публічно засумнівався в ефективності санкцій, і це знову змістило вектор у бік невизначеності.
Для України така ситуація є не просто політичною зміною в США, а зміною прогнозованості середовища. Коли санкційна політика залежить від президента, а не закону, країна, яка воює, змушена щодня гадати: продовження тиску буде чи ні, чи не зміниться підхід, чи не з’явиться інша концепція врегулювання із залученням Росії, але без урахування інтересів нашої країни. Це створює атмосферу постійної нестабільності, яка особливо небезпечна для держави в умовах війни. Така ситуація може радикально змінити правила гри у війні — або пришвидшити припинення бойових дій, або ж спричинити ще більшу ескалацію.
Формально адміністрація США продовжує виявляти жорстку риторику, але на практиці між заявами й діями виникає розрив. Водночас погрози з боку Медведєва призвели до демонстративного переміщення атомних підводних човнів, що виглядає як окремий епізод без подальшого розвитку. Ця фрагментарність та м’якість рішень з боку США вже не залишає сумнівів: системної підтримки немає. Україна не бачить послідовної стратегії, узгоджених кроків чи будь-якого конкретного плану завершення війни, а головне – бажання її закінчити. Замість цього лунають висловлення занепокоєння і чергові заяви без зобов’язань, а також відбуваються затягування часу і політичні ігри, відокремлені від реального ходу війни. У той час як американські сенатори йдуть на літні канікули, в Україні щодня гинуть люди – військові, цивільні, серед них — діти, а також руйнуються міста і знищується інфраструктура, при цьому Росія продовжує накопичувати свої ресурси.
Відтермінування рішень у Вашингтоні призводить до ще мінімум кілька місяців без визначеності та конкретних дій щодо завершення війни. Для України цей період означатиме подальші бойові дії без зрозумілих гарантій, а також втрату навіть мінімальної передбачуваності. Як бачимо, особисті інтереси, стратегії та політичні настрої отримують більшу вагу, ніж безпека мільйонів людей, які перебувають під постійним вогнем.
