27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту — одного з найжахливіших злочинів проти людства, що забрав життя понад шести мільйонів євреїв, а також мільйонів інших людей, які стали жертвами нацистського режиму. Ця дата обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська союзників звільнили в’язнів одного з найбільших концтаборів — Аушвіц-Біркенау.
Сьогодні важливо не лише згадувати про ті трагедії, а й осмислювати їхній вплив на сучасність. Пам’ять про Голокост — це попередження, що людство не має права допустити подібних злочинів знову. Це також нагадування про відповідальність кожного з нас у боротьбі з нетерпимістю, ненавистю та дискримінацією.
Концентраційні табори нацистської Німеччини стали символом найгірших проявів людської жорстокості. Їх створювали для утримання й систематичного винищення людей, “неповноцінних” з точки зору нацистської ідеології — євреїв, ромів, людей з інвалідністю, політичних в’язнів, радянських військовополонених та інших груп. Багато з цих таборів були “таборами смерті” — місцями, де масове вбивство відбувалося у жахливих масштабах.
Аушвіц-Біркенау: символ Голокосту
Найбільшим і найстрашнішим концтабором був Аушвіц-Біркенау, розташований біля польського міста Освенцим. Комплекс складався з кількох таборів: Аушвіц I — адміністративний центр, Аушвіц II (Біркенау) — основний табір смерті, де знаходилися газові камери, та Аушвіц III — трудовий табір.
Аушвіц-Біркенау став центром “остаточного вирішення єврейського питання”. Цей термін нацистська влада використовувала для позначення плану знищення європейської нації. Щодня до табору смерті прибували ешелони з тисячами євреїв із усієї Європи. Більшість з них одразу відправляли в газові камери, після чого їхні тіла спалювали в крематоріях. Ті, кого залишали живими, працювали у виснажливих умовах, що часто теж ставало смертним вироком. Загалом в Аушвіці загинуло понад 1,1 мільйона людей, з них близько 1 мільйона євреїв.
Інші “табори смерті”
Протягом існування Третього рейху було створено 27 великих концентраційних таборів і понад 1100 менших. Їхня кількість постійно змінювалася: одні табори закривалися, а натомість відкривалися нові. У період з 1933 по 1945 рік через ці місця жаху й смерті пройшли близько 2,3 мільйона людей — чоловіків, жінок і дітей.
Великі табори смерті створювалися для масового вбивства:
- Треблінка (Польща): місце страти понад 800 тисяч євреїв. Тут не було великих трудових таборів, більшість в’язнів одразу вбивали.
- Белжець (Польща): один із перших таборів смерті, де загинуло понад 600 тисяч людей.
- Собібор (Польща): у цьому таборі вбили близько 250 тисяч людей. У жовтні 1943 року там відбулося одне з небагатьох успішних повстань ув’язнених.
- Хелмно (Кульмгоф) (Польща): табір, де масові вбивства здійснювали за допомогою пересувних газових камер (автомобілів). Загинуло близько 150–200 тисяч людей.
- Майданек (біля Любліна, Польща): табір, що поєднував функції трудового і смертоносного. Загинуло близько 78 тисяч людей, серед них багато євреїв.
Масштаби жаху
Концтабори працювали за ретельно спланованою системою. Людей перевозили у товарних вагонах, у нелюдських умовах, без їжі та води. Після прибуття лікарі нацистів проводили “селекцію”: молодих і здорових залишали для примусової праці, інші — діти, літні люди, вагітні жінки — одразу вирушали до газових камер.
Ті, хто залишався живим, працювали на заводах або в таборах, де їх чекала повільна смерть через голод, хвороби, тортури чи виснаження. В цих таборах жорстокість досягала найжахливіших форм.
Значення пам’яті
Пам’ять про ці події має зберігатися як застереження для всього людства. Сотні тисяч людей, які пройшли через табори, залишили свідчення про пережите, наголошуючи: “Ніколи знову”. На місцях колишніх таборів створені меморіали, такі як музей Аушвіц-Біркенау, щоб нагадувати майбутнім поколінням про небезпеку ненависті та байдужості.
Кінематограф має неймовірну силу: він здатен не лише розважати, а й сягати глибин душі, відкривати забуті сторінки історії та ставити запитання, на які людство досі шукає відповіді. Фільми про Голокост — це не просто розповіді про жахіття минулого. Це спроба зрозуміти, як у світі могли відбутися такі неймовірні трагедії, і чому вони не повинні повторитися. Фільми про Голокост відіграють важливу роль у збереженні пам’яті про цю трагедію.
“Список Шиндлера” (Schindler’s List, 1993) режисера Стівена Спілберга
Один із найвідоміших фільмів про Голокост, заснований на реальних подіях. Він розповідає про німецького підприємця Оскара Шиндлера, який врятував понад 1 100 євреїв, найнявши їх для роботи на своїй фабриці. Стрічка отримала 7 премій “Оскар”, включаючи “Найкращий фільм”.
“Життя прекрасне” (La Vita è Bella, 1997) режисера Роберто Беніньї
Ця італійська трагікомедія розповідає про чоловіка, який, потрапивши з сім’єю до концтабору, намагається захистити свого сина від жахливої реальності, перетворюючи життя на гру. Фільм поєднує гумор і трагедію, має три “Оскари”.
“Хлопчик у смугастій піжамі” (The Boy in the Striped Pajamas, 2008) режисера Марка Германа
Зворушлива історія дружби між хлопчиком, сином коменданта концтабору, та єврейським хлопчиком-в’язнем. Через очі дитини глядачі бачать жорстокість нацистського режиму.
“Піаніст” (The Pianist, 2002) режисера Романа Поланскі
Фільм розповідає про життя польського піаніста Владислава Шпільмана, який пережив окупацію Варшави та Голокост. Картина отримала “Золоту пальмову гілку” та три премії “Оскар”.
“Син Саула” (Saul fia, 2015) режисера Ласло Немеша
Один із найвпливовіших фільмів про Голокост останніх років. У центрі сюжету єврейський в’язень в Аушвіці, який намагається поховати хлопчика, якого вважає своїм сином. Фільм отримав “Оскар” за найкращий іноземний фільм.
Ці кінострічки не тільки розкривають жахіття Голокосту, але й показують силу людяності навіть у найтемніші часи. Їх варто подивитися, аби ніколи не забувати про трагедію Голокосту.
Голокост забувається…
Єврейська організація Claims Conference за підтримки вчених Global Strategy Group провела масштабне опитування у 8 країнах з метою виявлення Індексу обізнаності про Голокост. Результати продемонстрували тривожну тенденцію: знання про Голокост поступово зникають, особливо серед молоді. Хоча більшість респондентів висловлюють бажання дізнатися більше про цю трагедію, їх обізнаність залишається обмеженою. У багатьох опитаних бракує навіть знання базових фактів. Наприклад, лише незначна частина знає, що під час Голокосту було вбито 6 мільйонів євреїв. Значна кількість людей вважає, що ця цифра становить лише 2 мільйони або навіть менше.
Ще більш вражає те, що частина молоді навіть не впевнена, чи чула взагалі про Голокост. У Франції таких — 46%, у Румунії — 15%, а в Австрії та Німеччині — 14% і 12% відповідно. І це при тому, що події Голокосту залишили глибокі шрами у всесвітній історії. Найнижчий рівень обізнаності продемонстрували США: половина американців не змогла назвати жодного нацистського табору чи гетто, включно з відомим Аушвіцем.
Разом з тим, респонденти висловили і готовність отримання знань про трагедію. Понад 90% опитаних в усіх країнах уважають необхідними меморіальні уроки про Голокост, аби подібні трагедії ніколи не повторювалися знову.
Але разом із цим більшість людей майже в усіх країнах припускають, що щось подібне до Голокосту може статися знову. Особливе занепокоєння викликають ствердні відповіді респондентів у США (76%), Великій Британії (69%), Франції (63%) та Німеччині (61%).
Тож бачимо цифри, які свідчать не лише про небезпеку забуття, а й про виклик, який стоїть перед суспільством: зробити все можливе, щоб пам’ять про Голокост жила, а уроки історії стали застереженням для всього людства.
