Шлях до геополітичного лідерства: як корисні природні ресурси стають каталізатором глобальних конфліктів

Війни бувають різними: вони можуть бути релігійними, ідеологічними, громадянськими чи навіть холодними, коли зброєю стають не кулі, а економічні санкції та інформаційні війни. Однак за цим різноманіттям мотивів часто ховається прагнення до корисних природних ресурсів. В історії людства є безліч прикладів, коли конфлікти розпочиналися під виглядом захисту віри чи свободи, але насправді їхньою метою були контроль над природними багатствами, землею або ринками збуту. В таких війнах, прикриваючись високими ідеалами або благородними цілями, мораль відступає на задній план, а на перший план виходять амбіції тих, хто жадає влади та багатства.

Сучасні воєнні конфлікти також не є винятком. Під гаслами про захист національних інтересів часто постає прагнення мати доступ до нафти, газу, води, чорнозему чи інших стратегічно важливих ресурсів. При чому країни та їх народ стають заручниками глобальної гри, де правила диктують не етика чи закон, а сила і хитрість. Проаналізуємо, як економічні інтереси, замасковані під патріотичні заклики, штовхають народи до кровопролиття, і які уроки варто винести з цих темних сторінок історії.

Найвідоміші військові конфлікти, що були розпочаті через корисні природні ресурси

23 червня 1757 року відбулася знаменита битва при Плесси біля річки Бхагіратхі у Західній Бенгалії. Британські війська завдали нищівної поразки силам бенгальського наваба Сіраджа уд-Даула, які підтримувала Франція. У результаті британці захопили під свій контроль індійські сировинні ресурси та торговельні маршрути.

Ще одним прикладом є громадянська війна в США у 1965 році. Хоча її офіційною причиною була боротьба за скасування рабства, не можна забувати про те, що рабство було основою виробництва бавовни та більшості інших сільськогосподарських продуктів. Громадянська війна призвела до різкого дефіциту бавовни в Європі, що мало серйозні економічні наслідки для регіону.

Під час боротьби Америки за незалежність від британської корони у XVIII столітті Франція активно підтримувала революціонерів. Але, на відміну від американців, які прагнули свободи, Франція переслідувала свої корисливі інтереси. Вона прагнула захопити контроль над торговими шляхами та ринками, що раніше перебували під владою Лондона, і зосередити на собі торгівлю аграрними культурами, які експортувалися з Америки.

Одна з версій причин військових дій між Радянським Союзом та Фінляндією в першій половині XX століття полягає в потребі СРСР у значних запасах нікелю для оборонної промисловості. На території Фінляндії знаходилося родовище в Петсамо, що стало об’єктом запеклих боїв, зокрема під час битви при Петсамо.

Напад японських військово-повітряних сил на американський флот у Перл-Харборі у 1941 році теж не був окремою війною, але став точкою відліку для участі США у Другій світовій війні. Японія прагнула знищити передові американські військово-морські сили, щоб забезпечити контроль над значними запасами вуглеводнів у Південно-Східній Азії, а також над рудними родовищами та поставками продуктів харчування.

Друга світова війна, одна з найтрагічніших і наймасштабніших подій у світовій історії, мала багато причин, серед яких боротьба за ідеологічну, політичну та економічну перевагу. Проте важливою складовою цієї війни було прагнення нацистської Німеччини до заволодіння природними ресурсами, які відігравали ключову роль у забезпеченні військової кампанії та подальшому економічному розвитку. Однією з головних цілей Гітлера було захоплення нафтопромислів Кавказу, багатих родовищ вугілля в Донбасі та залізної руди в Кривому Розі.

Крім того, Україна, як частина радянської території, розглядалася нацистами як житниця Європи, оскільки мала значні посівні площі, що могли б забезпечити Німеччину продовольством під час війни. Наприклад, фашисти вагонами вивозили з України до себе чорнозем. Окрім сільськогосподарських ресурсів, на території України знаходилися багаті родовища вугілля та залізної руди, а також промислові центри, здатні підтримати воєнну економіку Німеччини. Захоплення цих ресурсів стало частиною гітлерівського плану перетворення СРСР на колоніальну територію, експлуатуючи її багатства для зміцнення Третього рейху. Захоплення СРСР мало б забезпечити Німеччині незалежність від імпорту сировини, необхідної для ведення війни, і створити базу для економічного зростання, заснованого на експлуатації ресурсів окупованих територій.

У 1990 році відбувся військовий конфлікт, який і сьогодні залишається одним із найсуперечливіших в сучасній історії. Ірак під керівництвом Саддама Хусейна вторгся в Кувейт, звинувативши його в крадіжці нафти. Під цим приводом Ірак намагався захопити нафтові родовища Кувейту, знищити його нафтову промисловість, спричинити стрибок цін на нафту і за допомогою цього погасити величезний борг, накопичений під час війни з Іраном. До цього конфлікту долучилися США, для яких стабільні поставки нафти також мали велике значення.

У Південно-Китайському морі й досі зберігається напружена ситуація, основою якої є, як завжди, нафта. Китай висуває претензії на спірні острови, і проти нього в цьому питанні виступають Японія, Тайвань та В’єтнам. З урахуванням заявлених прав Китай володіє запасами нафти, порівнянними з тими, що є у Саудівській Аравії. Тому позиція КНР зрозуміла, але чим закінчиться конфлікт, невідомо. В останні роки експерти все частіше вказують на активне нарощування військової присутності Китаю в регіоні.

Фолклендські острови також стали ще однією гарячою точкою у конфлікті за нафту. Аргентина стверджує, що ці території належать їй, тоді як Велика Британія впевнена у зворотному. У 2010 році британські компанії почали буріння нафтових свердловин поблизу одного з островів, і старий конфлікт, який вже призводив до військового втручання, відновився з новою силою.

Ресурсний потенціал України

Україна володіє надзвичайно багатими запасами природних ресурсів, що робить її однією з провідних країн світу за їх кількістю та різноманіттям. Незважаючи на те, що її територія займає лише 0,4% від світового суходолу, вона забезпечує до 5% загальносвітового видобутку корисних копалин. Завдяки цьому, Україна посідає четверте місце у світі за сукупною вартістю природних ресурсів.

Україна є першою в Європі за розвіданими вилученими запасами уранових руд та за виробництвом аміаку. Вона займає друге місце в Європі і десяте у світі за запасами титанових руд, а також друге місце у світі за запасами марганцевих руд, які становлять 12% від світових запасів. Крім того, Україна має друге місце у світі за запасами залізних руд, які становлять 30 мільярдів тонн, та друге місце в Європі за запасами ртутних руд. Сьоме місце у світі Україна посідає за запасами вугілля, яке становить 33,9 мільярда тонн.

За оцінками фахівців, Україна займає третє місце в Європі за запасами сланцевого газу, поступаючись лише Польщі та Франції. Загальний обсяг технічно можливих для видобутку ресурсів сланцевого газу на території України становить приблизно 3,6 трильйона кубометрів, що складає 1,75% від світових запасів. Найбільші поклади зосереджені на Юзівському родовищі, яке охоплює Донецьку та Харківську області, а також на Олеській площі в Західній Україні, де разом сконцентровано близько 1,2 трильйона кубометрів газу. Ці ресурси мають великий потенціал і потребують активного використання.

Україна також відома своїми аграрними можливостями: вона займає перше місце в Європі за площею орних земель і третє місце у світі за площею чорнозему, який становить 25% від світових запасів. До початку війни Україна також займала друге місце в Європі і четверте у світі за потужністю газотранспортної системи, здатної пропускати 142,5 мільярда кубометрів газу на рік до країн ЄС. Вона є третьою у світі з експорту чавуну, четвертою з експорту глин і титану, восьмою з експорту руд і концентратів та десятою за обсягами виробництва сталі (32,4 мільйона тонн на рік).

На території України виявлено 147 родовищ усіх груп металів, включаючи чорні, кольорові, благородні, радіоактивні, рідкісні та рідкісноземельні метали. Ці родовища розташовані в межах Українського кристалічного щита, Дніпровсько-Донецької, Дністровсько-Причорноморської та Карпатсько-Кримської металогенічних провінцій. В Україні активно розроблялися родовища залізних, марганцевих, уранових, титанових руд, а також міді, золота, хрому, нікелю, берилію, літію, ванадію, скандію, свинцю, цинку, алюмінію, ніобію, танталу, стронцію, гафнію, кадмію, срібла та рідкісноземельних елементів. Існує також висока ймовірність виявлення родовищ вольфраму, олова, молібдену, платиноїдів та інших рідкісних металів.

Також Україна має унікальну мінерально-сировинну базу, у її надрах виявлено близько 20 000 родовищ та проявів 117 видів корисних копалин. З них 8 172 родовища мають промислове значення і містять запаси 94-х видів мінеральної сировини. На промислову експлуатацію залучено 2 868 родовищ, де працює понад дві тисячі гірничовидобувних та переробних підприємств.

Крім того, Україна займає провідні місця у світі за запасами нерудних корисних копалин. Наприклад, родовища самородної сірки та озокериту у Передкарпатті є найбільшими у світі, а запаси гранітів і лабрадоритів на Житомирщині поза конкуренцією в Європі. В країні є й родовища дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, включаючи берил, аметист, бурштин, яшму та гірський кришталь, які зосереджені в Криворіжжі, Приазов’ї, Криму та Закарпатті.

Усі ці мінеральні ресурси є потужною базою для розвитку гірничо-видобувної промисловості України. Продукція видобувної галузі забезпечує функціонування ключових секторів економіки, таких як енергетика, чорна та кольорова металургія, хімічна промисловість, скляна, фарфоро-фаянсова індустрія та виробництво будівельних матеріалів.

Провідне становище в Європі наша країна займає і за гідротермальними ресурсами. Вона багата на великі запаси різноманітних мінеральних вод, що мають високі лікарські властивості та забезпечують країні одне з перших місць у Європі.

Україна як гравець на світовому ринку корисних природних ресурсів

Історично сформувалося так, що критичні природні ресурси мають вагоме значення для глобальної геополітики та економіки. Лише кілька держав контролюють їх значну частину на світовому ринку, забезпечуючи собі вплив і стратегічну перевагу. Однак Україна, яка володіє значним потенціалом, досі не змогла приєднатися до цього кола, хоча має всі шанси змінити ситуацію.

Нині світовий ринок корисних ресурсів знаходиться під контролем декількох ключових гравців. На першому місці серед них є Китай, який домінує у виробництві рідкоземельних елементів, контролюючи близько 97% світового виробництва. Також ця країна переробляє більшість світових запасів літію і кобальту, забезпечуючи собі лідерські позиції у глобальних ланцюгах постачання і можливість впливати на інші країни.

Крім Китаю, важливими гравцями на ринку критичних ресурсів є США, Європейський Союз, Австралія, Канада та кілька країн Африки і Південної Америки. Австралія, наприклад, контролює близько половини світового виробництва літію, тоді як Канада забезпечує значну частку виробництва нікелю та кобальту. Африка, зокрема Демократична Республіка Конго, постачає понад 60% світового кобальту. Південна Америка (Чилі та Аргентина), теж є значними гравцями на ринку літію, контролюючи разом близько чверті світового обсягу. При цьому Європейський Союз, навпаки, поки що грає незначну роль на цьому ринку, що змушує його шукати альтернативні джерела постачання.

Україна може відігравати важливу роль у цьому процесі, адже вона має значні запаси критичних матеріалів, наприклад, літію. В Україні розвідано три родовища літію, а також є перспективи для подальших відкриттів. Ці та інші природні ресурси можуть стати важливим елементом для ЄС, який прагне зменшити свою залежність від Китаю та інших зовнішніх постачальників. Зокрема, у 2021 році було підписано Меморандум про стратегічне партнерство між Україною та ЄС у сфері критичної сировини. Ця угода передбачає розвиток спільних проєктів, створення інфраструктури для видобутку і переробки критичних матеріалів, а також формування ланцюгів доданої вартості.

Увійшовши до світового ринку критичних сировинних матеріалів, Україна зможе значно вплинути на глобальну економіку. Вона зможе постачати ресурси ЄС та іншим країнам, знижуючи їхню залежність від Китаю та інших домінуючих гравців. Це також допоможе залучити іноземні інвестиції, сприяти розвитку нових технологій і зміцнити економіку країни. Відтак, Україна може стати важливим учасником на світовому ринку, що підвищить її геополітичний вплив.

Слід зазначити, що в світі конкуренція на ринку критичних ресурсів швидко зростає. Країни активно розширюють свої можливості, створюють міжнародні альянси та інвестують у нові технології, щоб забезпечити стабільність своїх постачань і зменшити залежність від великих гравців. Україна теж бере участь у цих процесах, зокрема через підписання стратегічних угод з ЄС. Очікується, що попит на критичні матеріали значно зросте у найближчі десятиліття. За даними Міжнародного енергетичного агентства, до 2040 року світовий попит на літій і графіт збільшиться у рази. Це пов’язано з розвитком відновлюваних джерел енергії та збільшенням виробництва електромобілів. Також очікується зростання попиту на кобальт і нікель, які використовуються у виробництві акумуляторів та інших високотехнологічних продуктів.

Однак разом зі зростанням попиту зростають і ризики для забезпечення стабільних постачань. Геополітична напруженість, зростання конфліктів та можливі торговельні війни можуть створити серйозні перешкоди для доступу до цих ресурсів, що вимагає від країн обережної та продуманої політики.

Як вже зазначалося, Україна є однією з найбагатших країн світу за запасами природних ресурсів, що робить її надзвичайно привабливою для багатьох держав та міжнародних корпорацій. Саме цей ресурсний потенціал значною мірою впливає на геополітичну ситуацію навколо країни і є однією з прихованих причин агресії з боку зовнішніх сил. Значні поклади корисних копалин, розташованих на нашій території, роблять її ключовим гравцем у сфері критичних сировинних матеріалів. Світова економіка все більше залежить від цих ресурсів, і контроль над ними відкриває можливості для значного економічного та політичного впливу.

Загальний аналіз воєн, спричинених боротьбою за природні ресурси, показує, що такі конфлікти завжди мають глибокі економічні мотиви. Вони часто маскуються під політичні, ідеологічні або навіть моральні цілі. Ці війни демонструють, що контроль над корисними природними ресурсами може стати вирішальним фактором у міжнародних відносинах, а іноді мати катастрофічні наслідки для всього людства.

Оксана Іщенко