Закулісся без консенсусу: чому переговори в Лондоні потерпіли фіаско і що приховують від українців
Поки в Україні точиться затяжна, кривава війна, яка щодня коштує життів військових і цивільних, у світових столицях тривають численні та поки що безрезультатні переговори щодо її завершення. Але те, що вчора могло стати кроком до миру, за лічені години перетворилося на дипломатичну руїну. Переговори української делегації в Лондоні, які мали стати першим кроком до нового формату врегулювання війни, зірвані. Суперечності, які назрівали протягом останніх тижнів, вийшли назовні: з боку США — жорсткий тиск на необхідність «реалістичного підходу», з боку частини європейських учасників — небажання брати на себе додаткові зобов’язання, а з боку України — відмова приймати формули, які можуть виглядати як поступки. При цьому українському суспільству не пояснюють, чому зірвався процес, якими є умови «мирного плану» і що буде у найближчій перспективі.
Як пройшли переговори в Лондоні
23 квітня в Лондоні відбувся знаковий етап переговорів між українською делегацією і західними союзниками, які мали стати точкою концентрації союзницьких зусиль навколо війни в Україні. Це була друга спроба погодити рамки потенційної мирної формули, яку неофіційно пов’язують із командою чинного президента США Дональда Трампа. Формат зустрічі передбачав присутність ключових учасників з обох боків Атлантики: США, Британії, представників «коаліції охочих» та українського керівництва. Українська сторона прибула до Великої Британії у повному складі: глава ОП Андрій Єрмак, міністр закордонних справ Андрій Сибіга, міністр оборони Рустем Умєров.
При цьому статус лондонських переговорів був значно понижений – найвищі американські представники відмовились від участі в переговорах, що вже на початку стало поганим знаком. До Лондона не прибув державний секретар США Марк Рубіо, який мав би очолювати делегацію. Також не приїхав спеціальний посланець США Стів Віткофф, якого раніше називали одним з авторів неформальних ініціатив щодо врегулювання. Замість них був присутній спецпредставник Кіт Келлог. Дипломатичною мовою це означало: жодних рішень не буде, лише чергові слухання та розмови.
Голова Офісу Президента Андрій Єрмак охарактеризував переговори в Лондоні як «глибокий діалог», ми чуємо абстрактні заяви української сторони про їх успішне проведення, однак Лондон перетворився з переговорного етапу на жест вичікування. Відсутність високопоставлених представників США створила додатковий фон для тлумачень: з одного боку, як зменшення серйозності обговорень, з іншого — як ознаку того, що умови останнього «мирного плану» не є фіналізованою офіційною позицією Вашингтона. Однак справжній зрив переговорів почався раніше — не в британській столиці, а інформаційному просторі.
Заява Трампа: суть і контекст
Президент США Дональд Трамп розмістив у соцмережі Х свій пост, в якому розкритикував слова Володимира Зеленського щодо Криму, опубліковані на першій шпальті The Wall Street Journal. Як пише це видання, Президент України заявив: «Україна ніколи не визнає окупацію Криму юридично. Тут нема про що говорити». На цю репліку Трамп відреагував жорстко. Він назвав її «дуже шкідливою для мирних переговорів з Росією». У своїй заяві Трамп наголосив, що Крим було втрачено багато років тому — за президентства Барака Обами, і на його думку, це не є предметом нинішніх переговорів. «Ніхто не вимагає від Зеленського визнання Криму російською територією», — зазначив він, але при цьому поставив риторичне запитання: якщо Зеленський дійсно хоче повернути Крим, чому не було війни за нього у 2014 році?
Трамп також нагадав, що російська військова інфраструктура була присутня в Криму ще до анексії, і саме тому, на його переконання, подібні заяви лише ускладнюють мирні ініціативи. Він попередив, що Україна опинилася перед небезпечним вибором: або мир зараз, або ще три роки війни з ризиком втрати всієї держави. При цьому Трамп зазначив, що не має жодних зв’язків із Росією, але «має багато спільного з прагненням врятувати по п’ять тисяч життів щотижня».
У підсумку він висловив сподівання допомогти і Україні, і Росії вийти з «хаосу», і додав, що такого хаосу не було б, якби він залишався президентом з 2017 року.
Як заява Трампа вплинула на хід переговорів
Заява Трампа з’явилася буквально напередодні запланованого раунду переговорів української делегації з представниками США та європейських союзників у Лондоні. Зустріч мала відбутися в рамках обговорення запропонованого «остаточного мирного плану», розробленого командою Трампа. Водночас перед проведенням переговорів, за повідомленнями видань Axios, CNN і The Wall Street Journal, майже всі публікації про умови «мирного плану» містили анонімні коментарі українських чиновників. І це була не «витівка преси», а скоріш за все, навмисна дія. При цьому основна суперечка виникла навколо пункту плану щодо Криму. В деяких статтях ішлося про те, що США можуть визнати його анексію де-факто, не вимагаючи цього безпосередньо від України. Але подача матеріалів у західній пресі дала змогу подвійної інтерпретації — як визнання Криму з боку США, так і натяк на те, що цього хоче домогтися Вашингтон від Зеленського.
Заява Президента України в The Wall Street Journal, пролунала як пряма відповідь на ймовірні вимоги визнання. Саме ця інтерпретація і викликала публічну реакцію Трампа, який сприйняв її як спробу перекласти на нього відповідальність за зрив переговорів. Після цієї заяви ситуація змінилася докорінно: переговори пішли не за планом.
В свою чергу на брифінгу для журналістів, який проходив 22 квітня, Володимир Зеленський, заявив: «Як тільки ми починаємо говорити про Крим, про наші суверенні території, ми заходимо у формат затягування війни – саме цього хоче Росія. Ми вже 12-й рік воюємо. Це і є відповідь на питання, чи можна з Росією домовитися по територіях». Крім того, щодо повідомлень медіа про можливі пропозиції визнати Крим російським президент зазначив, що «це сигнали, це ідеї, це бачення – це можна по-різному називати. Але це не офіційна пропозиція Україні». Він також наголосив, що наразі достеменно невідомо, чиї це ініціативи: можливо, це бачення США, а можливо, таке розуміння американці винесли після переговорів з Путіним.
Отже, риторика Зеленського, посилена заявами в медіа, фактично зробила «мирний план Трампа» токсичним ще до його офіційного розгляду. Але такий крок, ймовірно, був розрахований і на те, щоб змінити саму конструкцію плану. Банкова могла намагатися вплинути на умови — зокрема, усунути пункт про Крим (якщо він все-таки був) або домогтися гарантій безпеки та вступу в НАТО (до якого нас ніхто не запрошував) чи збереження поточного політичного керівництва в Україні.
Публічна заява Трампа має чіткий політичний підтекст. Вона фіксує головний акцент: Україна, на його думку, відповідальна за зрив можливого компромісу. І якщо Зеленський обирає конфронтацію, то наслідком буде припинення підтримки, продовження бойових дій і погіршення умов для наступного раунду переговорів. Трамп також фактично відкрив двері до того, що США можуть вести діалог з Росією незалежно від позиції Києва. Це означає потенційний розрив дипломатичної синхронізації між Вашингтоном і Банковою. Позиція США більше не гарантує автоматичну підтримку українських умов — і це нова геополітична реальність.
Західні ЗМІ відразу інтерпретували відмову Марко Рубіо прибути до Лондона як відповідь на незгоду Києва з пунктом щодо Криму. У США це сприйняли як зрив переговорної рамки, яку вже погодили з Росією — принаймні на неформальному рівні. ЗМІ зазначали, що Київ підготував для європейських партнерів текст, у якому прямо сказано, що переговорів про території не буде до повного і безумовного припинення вогню. Це не погоджено з Вашингтоном.
Водночас віце-президент США Джей Ді Венс заявив: або Україна й Росія погоджуються на територіальні поступки, або США вийдуть із процесу. Формулювання — максимально чітке. За словами Венса, США вже зробили конкретну пропозицію, яка передбачає взаємні відмови від претензій на частину територій. Усе, що лишається сторонам — сказати «так» або розійтись. У разі відмови — ніякого продовження підтримки.
В свою чергу, ЄС обурені частиною американських пропозицій. Окрім питання Криму, гостро сприймається пункт про скасування європейських санкцій до завершення переговорів. Це в Брюсселі вважають неприйнятним — такий крок фактично означав би політичне визнання поразки. Крім того, Financial Times повідомила: Кремль нібито готовий зупинити вогонь по поточній лінії розмежування. У Washington Post зазначили, що сторони в Лондоні були змушені реагувати на термінову американську пропозицію — заморозити фронт і юридично визнати Крим за Росією. Саме навколо цих пунктів переговори в Лондоні потерпіли фіаско.
Однак попри зрив основного формату, в Лондоні все ж пройшла зустріч радників із нацбезпеки. Як заявив Андрій Єрмак, учасники домовились продовжити консультації та обговорення. Але ці слова лунали вже на тлі дипломатичного провалу: всі ключові фігури відмовчались. Отже, діалог, який мав стати проривом, перетворився на пасивний обмін репліками.
Чи мають знати українці про те, що відбувається
Аналіз зазначених подій свідчить про те, що переговори в Лондоні, які мали бути майданчиком для обговорення чергового «плану миру» і майже завершити війну, перетворилися на сигнал: Вашингтон не буде більше чекати. Відсутність в Лондоні голови Держдепу США Марко Рубіо й спеціального посланця Стіва Віткоффа не є випадковістю, це демонстративне зниження статусу зустрічі. Формально переговори були, фактично — важливі фігури їх проігнорували. Все, що залишилось українцям — туманні заяви українських політиків про «продовження глибокого діалогу та і регулярні контакти», які викликають тільки обурення і роздратованість. Який саме діалог — незрозуміло, бо за межами кабінетів він не відбувається взагалі.
Важливо розуміти те, що якщо Україна вчергове відмовиться від «мирного плану», запропонованого США, допомога з їх боку буде зупинена. Наша країна залишиться сам на сам з фронтом при цьому Європа цю прогалину не перекриє. Війна не припиниться, але триватиме вже в абсолютно гірших умовах. А з нею й умови наступного раунду переговорів — якщо він буде — будуть ще гіршими і болючішими. Це також є частиною гри — дотиснути на фоні загрози, а не стабільності.
Поки все це відбувається, навіть український парламент позбавлений доступу до повної інформації. Андрій Сибіга, Рустем Умєров — ключові учасники переговорного процесу — протягом кількох місяців не з’являються на «Годину запитань до уряду». Як заявляють в парламенті, вони не звітують про переговори, не відповідають на запити депутатів. Крім того, все більше питань виникає навколо ще одного непублічного аспекту — домовленостей щодо критичних ресурсів, зокрема мінералів. Згадки про угоду про корисні копалини з’являються у заявах американських представників, в світових ЗМІ, але жодна українська інституція не коментує її. Яка вартість цієї угоди? Які її умови? Чи є вона частиною «мирного плану»? Це повинні знати громадяни, які згідно Конституції України є власниками природних ресурсів? Отже, склалася така ситуація, коли парламент ігнорують, суспільство нічого не знає, а медіа оперують виключно витоками або фейками. Які червоні лінії? Які компроміси? Які поступки в обмін на що? Немає жодного пояснення.
А поки політики мовчать й живуть в іншій, доволі безхмарній реальності та неспішно ведуть переговори, українці продовжують страждати через війну. Політики, які вимагають від суспільства мобілізації, терпіння і абсолютної довіри, самі не демонструють відкритості в критичних питаннях. Під час війни, коли кожне рішення впливає не лише на хід бойових дій, але й майбутнє кожної родини та країни в цілому, громадяни опиняються в інформаційному вакуумі. Замість чітких відповідей — абстрактні заяви, замість політичної відповідальності — посилання на «закритий формат» або «делікатність моменту». Рішення, які ухвалюються владою, мають прямі наслідки для тих, хто воює, живе в умовах обстрілів, втрачає близьких. Але ті, хто представляє державу за кордоном, дедалі частіше говорять не з людьми, а замість них. І в цій логіці є вкрай небезпечний розрив між суспільством і владою. Все, що приймається і підписується, має бути оприлюднене до того, як стане фактом, а не після. Інакше це не політика, а торгівля державою.
