Сьогодні, 19 листопада 2024 року, минає рівно 1000 днів від початку наймасштабнішої війни в Європі за останні десятиліття. Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, стало точкою неповернення не лише для українців, а й для всього світу. Ця війна кардинально змінила геополітичний ландшафт, економічні реалії та уявлення про безпеку у 21-му столітті. Але що за цей час втратили й здобули ті, хто став учасником і свідком цих драматичних подій?
1000 днів боротьби і стійкості… 1000 днів, які переосмислили цінність свободи та людської гідності. Цей сумний ювілей змушує озирнутися назад, щоб проаналізувати, як змінилася Україна, її народ і світ навколо, та відповісти на головне питання: чи стало людство готовішим до викликів, які так безжально кидає історія?
Як почалася наймасштабніша війна в Європі XXI століття
24 лютого 2022 року розпочалося те, що вже увійшло в історію як найжорстокіша війна в Європі після завершення Другої світової. Цей день став точкою неповернення для України, Росії та світу. Гучні вибухи, які прогриміли у мирних містах України того ранку, змінили не лише долі мільйонів людей, а й усталений порядок у міжнародних відносинах. Вони були передвісниками масових убивств, руйнувань, злочинів проти людяності, які в РФ називають “спеціальною військовою операцією”.
Українці на все життя зберегли в пам’яті ранок 24 лютого 2022 року, коли після нічної заяви Володимира Путіна про початок так званої “спеціальної військової операції” мирні міста країни вперше зазнали ударів авіабомб і снарядів. Саме тоді Кремль оголосив цілі цієї війни — “демілітаризацію та денацифікацію” України. Від перших годин вторгнення стало зрозуміло, що це не локальний конфлікт, а спроба повного зламу європейського порядку. Кремль розраховував на блискавичний успіх. Танки мали за три дні дістатися Києва, ракети — зламати опір українців, а страх — змусити Захід мовчати. Проте сталося те, чого російське керівництво не очікувало: Україна відповіла. І відповіла так, що світ захопився її стійкістю.
Але, щоб зрозуміти масштаб цієї війни, потрібно згадати, що вона не почалася 24 лютого. Це був лише черговий, найжорстокіший етап у багаторічній агресії Росії проти України. Її витоки сягають 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розв’язала гібридну війну на Донбасі. Тоді, навесні, світ був свідком того, як російські війська без розпізнавальних знаків захоплюють півострів, а російські спецслужби та найманці, як Гіркін, розпалюють полум’я конфлікту на сході України.
До 2022 року Росія встигла перетворити окуповані території Донбасу на плацдарм для подальшого наступу. Але навіть це не пояснює, чому вторгнення відбулося саме тоді. Усе почало готуватися ще значно раніше, з 2014 року, а у 2021 році Москва розпочала безпрецедентне нарощування військових сил на кордонах України. Останніми акордами перед вторгненням стало визнання Росією псевдореспублік “ДНР” і “ЛНР” та їхня “дружба” з Москвою. Це була відкрита підготовка до великої війни.
Коли перші ракети вдарили по Києву, Харкову, Одесі, Дніпру, ніхто в Україні не міг повірити, що війна такого масштабу можлива в сучасному світі. Люди прокидалися під сирени повітряної тривоги, збирали речі й тікали з міст. Хтось ховався у бомбосховищах і підвалах, хтось негайно долучався до лав тероборони і добровільно йшов воювати. Українські чоловіки й жінки, залишивши звичайне життя, брали до рук зброю, щоб захистити своїх близьких і свою землю. Світ теж був шокований: вторгнення Росії перекреслило всі домовленості, підвалини міжнародного права й віру в те, що нові глобальні війни неможливі.
За тисячу днів війна не лише спалила тисячі українських міст і сіл, а й розгромила міф про “непереможність” російської армії. Кремль отримав санкції, ізоляцію, зруйновану економіку і статус “міжнародного ізгоя”. Захід, який спочатку обережно реагував на агресію, поступово став озброювати Україну, запроваджуючи нові обмеження проти Росії та зміцнює оборонні рубежі. Війна Росії проти України змінила правила гри, перетворивши колишні домовленості на порожній звук.
Не дарма вчора, 18 листопада, на засіданні Ради Безпеки ООН, посол США Лінда Томас-Грінфілд жорстко нагадала світу про момент, який увійшов у історію як приклад відвертого обману: рівно 1001 день тому представник Росії запевняв, що вторгнення в Україну ніколи не буде. Втім, зухвалий напад 24 лютого 2022 року перекреслив ці обіцянки. У своїй промові вона охарактеризувала Росію як “країну-ізгоя”, яка зруйнувала довіру до себе на міжнародній арені.
Напередодні великої війни, у 2021 році, Росія виставила ультиматум США та НАТО, вимагаючи “гарантій безпеки”. Серед них – зупинка розширення НАТО на схід, відмова від співпраці з Україною та Грузією, а також виведення військ НАТО з країн, які приєдналися до Альянсу після 1997 року. Утім, ці вимоги швидше нагадували відчайдушну спробу повернути світ у реалії “холодної війни”.
Після 1000 днів війни Україна довела свою витривалість і незламність, показавши, що навіть у найважчих обставинах дух свободи сильніший за ракети й танки. Війна, яку Кремль розпочав під приводом “демілітаризації та денацифікації”, перетворилася на виклик для всього світу, ставши випробуванням на міцність для міжнародної дипломатії та безпеки.
Порівняння конфлікту в Україні з іншими війнами, наприклад, Другою світовою, підкреслює, наскільки важливими є стратегічні рішення та єдність суспільства. Витривалість і рішучість українців демонструють, що навіть 1000 днів жорстокої війни не здатні зламати націю, яка бореться за свободу.
Тим часом Росія, яка мріяла диктувати свої умови світу, опинилася в ізоляції, втрачаючи партнерів і репутацію на фоні зруйнованих міст України та тисячі людських жертв.
1000 днів війни: кричущі факти і цифри
19 листопада 2024 року, у 1000-й день цієї війни, знову звертаємось до цифр, які кричать. За ними — людські долі, зруйновані життя, трагедії цілої країни. Але за кожною цифрою стоїть і сила українців, які не скорилися перед ворогом.
До 24 лютого 2022 року Росія вже захопила 7,28% території України — Крим і частину Донбасу. З початком повномасштабної війни РФ захопила ще 11,12% нашої землі. Нині під тимчасовою окупацією перебуває 18,4% території України: це Крим, частина Донбасу, а також території Харківської, Херсонської і Запорізької областей. Це майже п’ята частина нашої країни.
Росія не лише захопила наші території, а й замінувала їх. Понад 144 тисячі квадратних кілометрів землі є зараз потенційно небезпечні. Це простір, який може вибухнути будь-якої миті, перетворюючи звільнення цих територій на складний і болісний процес. Повне розмінування цієї землі коштуватиме Україні $35 мільярдів воно буде тривати десятиріччя, але справжня ціна цих мін — людські життя.
Станом на січень 2022 року чисельність населення України становила 42 мільйони людей. На сьогодні ця цифра зменшилася до понад 31 мільйона, бо більше 10 мільйонів українців покинули країну, рятуючись від війни. Із них 4 мільйони знайшли тимчасовий прихисток у країнах ЄС, найбільше — у Німеччині, Польщі та Чехії. Ще 1,2 мільйона осіб втекли до Росії, а близько 46 тисяч — у Білорусь.
Водночас 4,6 мільйона людей стали внутрішньо переміщеними особами. Це жінки, чоловіки, діти, які змушені були залишити свої домівки. Серед переселенців — майже 906 тисяч дітей. Це покоління виросло під звуки сирен, на руїнах, без якісної освіти і в постійній невизначеності.
За даними ООН, станом на початок листопада 2024 року у війні загинули 12 162 мирні людини, ще 26 919 були поранені. Ці цифри включають 591 загиблу дитину і 1695 поранених дітей. Але це лише те, що вдалося зафіксувати. Реальні втрати можуть бути значно більшими.
Окремий біль — це 19 546 українських дітей, яких примусово перемістили або депортували до Росії. На сьогодні вдалося повернути лише 388. Кожна депортована дитина — це злочин, що не має строку давності, злочин, який руйнує не лише дитинство, але й майбутнє. Однак для дітей, які залишилися в Україні, реальність теж не стала безпечною. Вони змушені жити в умовах війни, пристосовуватися до нової реальності, де не можна бути певним, що школа чи лікарня не стануть наступною ціллю обстрілів.
За оцінками західних розвідок, загальні втрати серед військових України і Росії перевищили мільйон осіб, із них близько 200 тисяч загиблих і 400 тисяч поранених у російській армії. Українські втрати, за неофіційними підрахунками, включають 80 тисяч загиблих і 400 тисяч поранених, але ці цифри залишаються під охороною закону. Водночас щодня на полі бою продовжують гинути наші герої, які борються за кожен метр української землі.
За тисячу днів повномасштабної війни відбулося 58 обмінів полоненими. Загалом із російської неволі вдалося повернути 3767 українців — це тисячі життів, вирваних із тортур, голоду та принижень. Та не всі дочекалися повернення додому: щонайменше 177 українських військових загинули в полоні, зазнавши катувань або просто будучи кинутими напризволяще. Для тих, хто залишився в російських тюрмах, кожен день — це боротьба за виживання. Кожен обмін — це величезний тиск, місяці переговорів, іноді — дипломатичних інтриг і мовчазних компромісів. Але за кожну людину Україна продовжує битися до останнього.
За 1000 днів війни понад 250 тисяч будівель зруйновано або пошкоджено. Це школи, лікарні, дитячі садки, будинки. Російські ракети не шкодують нічого. 1911 медичних закладів і 3798 закладів освіти, включаючи 1300 дитсадків, стали жертвами обстрілів. Крім того, 2093 об’єкти культури знищено або пошкоджено, 630 релігійних споруд перетворено на руїни. Кожна зруйнована будівля — це історія про життя, яке було знищене війною.
Російське вторгнення в Україну — це не лише людські трагедії та руйнування інфраструктури, а війна проти природи. Вона руйнує ліси, вбиває тварин, отруює воду і повітря. Знищено 79 тисяч гектарів лісів, 9,7 мільйона дерев, 75 тисяч тварин. Загальні збитки, завдані довкіллю, оцінюються у $62,9 мільярда. Це масштабна екологічна катастрофа, яка змінить обличчя України на десятиліття вперед.
Крім того, загибель 75 тисяч тварин — це не просто цифра, а екосистеми, які втратили рівновагу. Це червонокнижні види, які могли б жити й розмножуватися, але стали жертвами війни. Вартість шкоди, завданої рідкісним рослинам і тваринам, оцінюється у $14,5 мільярда. Але справжня ціна цієї втрати — набагато більша, адже це невідновлювані багатства природи.
175 мільйонів тонн парникових газів викинуто в атмосферу через війну. Це рівень, який перевищує річні викиди таких країн, як Данія, Швеція, Фінляндія і Болгарія разом узятих. Кожен вибух, кожна ракета залишають свій слід у повітрі, яке тепер несе не лише дим війни, але й загрозу для здоров’я майбутніх поколінь.
68,8 тисяч тонн забруднюючих речовин потрапило у воду. Разом із цим війна принесла у водойми 37,3 тисячі тонн сторонніх предметів — уламки зруйнованої техніки, будівельні матеріали, залишки вибухівки. Особливу шкоду довкіллю завдав підрив дамби Каховської ГЕС, коли в річкові екосистеми потрапила величезна кількість небезпечних речовин, отруюючи річки й знищуючи життя, яке залежить від них.
1,4 мільйона тонн відходів від знищеної російської техніки залишилося на українській землі. Ці уламки — мовчазні свідки боїв, але їх присутність небезпечна для природи й людей. Уламки броні, сталі, гуми і пального просочуються в ґрунти, залишаючи за собою отруєну землю, яку потрібно очищати десятиліттями.
Війна знищує не лише людей і будівлі, але й економіку. За оцінками Київської школи економіки, непрямі збитки України від російської агресії становлять $1,164 трильйона. Це більше, ніж ВВП країни за 2021 рік у два рази.
Найбільших втрат зазнали продуктивні сектори економіки:
- Торгівля — $450,5 мільярда,
- Промисловість, будівництво й послуги — $410 мільярдів,
- Сільське господарство — $83,1 мільярда.
Усе це потребуватиме багатомільярдних інвестицій, але справжня вартість війни — це втрачені життя і понівечені долі.
Енергетика втратила $43,1 мільярда, транспорт — $38,8 мільярда. Водночас витрати на розмінування замінованих територій становлять $42 мільярди, а відновлення житлового сектору потребує $22 мільярдів. Війна не лише руйнує, а й змушує платити величезну ціну за кожен день відновлення.
Тисяча днів війни — це не лише зруйновані будинки, але й зруйновані сім’ї. Мільйони українців були змушені розлучитися з близькими через бойові дії, окупацію, еміграцію чи втрату домівок. Це батьки, які відправляли дітей у безпечніші країни, але самі залишалися вдома. Це сім’ї, які втратили зв’язок через окупацію. Це діти, які вперше почули голос одного з батьків через роки розлуки під час обміну полоненими. Згідно з соціологічними дослідженнями, 31% українців, пережили втрату близьких. Майже половина — стали свідками або жертвами обстрілів. Це досвід, який не зникне навіть після завершення війни, бо такі рани залишаються назавжди.
За тисячу днів війни Україна жила в постійному стані очікування небезпеки. Сирени звучали 50 523 рази — майже кожну годину, вдень і вночі, нагадуючи про те, що мир більше не є чимось звичним. Середня тривалість повітряної тривоги складала 1 годину 20 хвилин. Але були й дні, вони тривали понад дві доби. У липні 2024 року Харківська область пережила найтривалішу тривогу: 50 годин і 31 хвилина суцільного очікування вибухів. Кожна тривога — це розірвані буденні справи, сон у холодних укриттях, очікування, що цього разу минеться. Але це також звук боротьби за виживання, символ того, що українці тримаються попри все.
Крім того, під постійним тиском перебуває психологічний стан українців. За даними соціологічної служби “Рейтинг” дві третини населення пережили розлуку з близькими, 6% українців перебувають у стані надмірного стресу. Основною причиною цього є не лише війна, але й невизначеність, яка триває день за днем. Діти, які виросли за ці тисяча днів, встигли звикнути до сирен, укриттів і обстрілів. Вони не мріють про подарунки, а про тихий день, коли не буде тривоги. Вони малюють танки, ракети й зруйновані будинки. Вони дорослішають занадто швидко, несучи з собою травми, які знадобляться роки терапії, щоб хоча б частково зцілити.
Психологічна реабілітація українців стане одним із найбільших викликів після завершення війни. Військові, які повернуться з фронту, жінки, які втратили чоловіків, діти, які виросли під вибухи, — кожен із них потребуватиме підтримки. Україна вже розпочинає програми психологічної допомоги, але масштаб цієї роботи величезний. Війна залишає рани не лише на тілі, але й на душі, і вони загоюються найдовше.
Внутрішня і зовнішня підтримка України
Попри численні втрати серед військових і цивільних, українське суспільство мобілізувалося у небачену силу. Мільйони людей підтримують фронт через волонтерські фонди, збирають гроші на дрони та бронежилети, віддають останнє, аби забезпечити армію всім необхідним. Але одночасно з цим, підтримка союзників із усього світу стала справжнім фактором стійкості країни.
Українські волонтери стали символом незламності. Це ті, хто за власний рахунок купує тепловізори, дрони та бронежилети. Вони ночами збирають кошти через соціальні мережі, ремонтують розбиті машини, щоб передати їх на фронт, чи доставляють гуманітарну допомогу у найгарячіші точки. Цей рух почався ще у 2014 році, але з початком повномасштабного вторгнення він став масштабним, як ніколи раніше. Волонтери замінили державні структури там, де вони не встигали. Вони стали мостом між тилом і фронтом, забезпечивши армію тим, чого не вистачало. При цьому кожен донат — це особиста історія: від дитини, яка віддала кишенькові гроші, до пенсіонера, який пожертвував останні заощадження.
Люди об’єднуються у флешмоби, продають свої картини, печуть пироги чи організовують марафони. Їхня енергія здається невичерпною. Вони стають архітекторами перемоги, бо кожен придбаний дрон або авто на фронті — це врятоване життя.
Українці довели, що справжня сила не лише у зброї, а й у людях, які стоять за нею. Волонтерство стало не просто рухом, а новою культурою. Це більше, ніж допомога, це спосіб боротьби, спосіб сказати ворогу: “Ми не здамося”. Ці люди змінюють війну кожного дня, показуючи, що незламність — це про дії, а не слова.
Поки російські ракети та дрони щодня руйнують українські міста, окрім волонтерів, майже весь світ допомагає Україні не лише вижити, але й боротися. Завдяки масштабній підтримці, яка йде із західних країн, Україна не лише стримує ворога, але й повертає окуповані території, відновлює зруйновану інфраструктуру та готує основу для перемоги.
На кінець літа 2024 року Україна отримала від міжнародних партнерів астрономічні суми допомоги:
- Європейські країни надали €118,3 мільярда і обіцяли ще €74,1 мільярда.
- Сполучені Штати забезпечили €84,7 мільярда підтримки, а також додатково пообіцяли €15,43 мільярда.
Деякі держави зробили непомірні зусилля, якщо порівнювати допомогу із власними ресурсами. Данія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Чехія та Нідерланди — серед тих, хто надає найбільшу підтримку відносно свого ВВП.
США лідирують за обсягами постачання більшості видів зброї для України, забезпечуючи критичну потребу в сучасному обладнанні. Завдяки цій допомозі українська армія отримала передові зразки озброєнь, яких вона не мала до початку війни. Системи ППО, що стали ключовим щитом над українським небом, найбільше надала Німеччина. Польща, Нідерланди та Данія виступили основними постачальниками танків, які стали вирішальними на фронті.
Отже, те, що Росія називала “демілітаризацією” України, обернулося на її поразку: українські військові тепер стали набагато досвідченішими, наша армія наблизилася до стандартів НАТО, наші військові проходять навчання у західних центрах підготовки, а їхнє оснащення відповідає найкращим світовим стандартам.
Крім того, спроби Путіна відсунути НАТО від своїх кордонів завершилися тим, що Альянс отримав двох нових членів — Швецію та Фінляндію. Іронія нещадна: замість ослаблення НАТО, Росія сама створила ще більше причин для його посилення.
Слід зазначити, щодня війна вбиває понад 700 російських громадян, вона руйнує не лише українські міста, але й саму Росію, пожираючи її людські, економічні та моральні ресурси. Водночас цей процес не зупиняється. Ракети продовжують летіти, тіла повертаються в цинкових трунах. Проте найбільш шокує не лише те, що Росія день за днем кладе своїх громадян на жертовник агресії, але й те, що більшість населення продовжує це підтримувати. За даними “Левада-центру”, у 2024 році 77% росіян схвалюють війну проти України. Тобто абсолютна більшість, попри втрати та ізоляцію, не тільки погоджується із вбивствами та руйнуваннями, а й схвалює їх.
Перспективи завершення війни
Війна між Росією та Україною не лише розділила два народи, але й кардинально вплинув на весь світовий порядок. Питання її завершення зараз залишається центральним як для України, так і глобальної спільноти. Вона змінила глобальний геополітичний ландшафт. Світові альянси набули нової сили: НАТО розширилося, Європейський Союз продемонстрував небачену єдність, а країни, які раніше займали нейтральну позицію, обрали сторону України. Водночас Росія шукає підтримки у країн, які не є її традиційними союзниками, як-от Іран чи Північна Корея, намагаючись втриматися в геополітичній грі.
Війна стала важким випробуванням для української економіки. Зруйновані міста, заміновані поля, закриті підприємства — усе це призвело до значного скорочення економічної активності. Безробіття та інфляція стали нормою, а витрати на оборону зросли до небачених масштабів, перевершуючи будь-які інвестиції в соціальну сферу. Ця нерівновага не лише знижує рівень життя, але й створює довгострокові виклики для відновлення країни після війни. Водночас Росія також зазнає колосальних втрат. Санкції, міжнародна ізоляція та виснаження військових ресурсів дедалі більше підривають її економіку. Витрати на війну перевищують прибутки, а на горизонті видніється лише подальше зубожіння.
Українці жадають миру, але перспективи завершення війни залежать від багатьох факторів. З одного боку, дипломатичні зусилля продовжуються: міжнародні організації, такі як ООН, працюють над пропозиціями щодо миру, а західні країни виступають посередниками у перемовинах. З іншого боку, Росія і досі демонструє готовність до ескалації, використовуючи війну як інструмент шантажу. Ключовим питанням залишається політична воля всіх сторін. Україна бореться за свою свободу і територіальну цілісність, Росія прагне утримати окуповані землі, а Захід намагається уникнути прямої конфронтації з Кремлем, водночас підтримуючи Київ.
Політична нестабільність, викликана війною, залишає більше запитань, ніж відповідей. Навіть якщо конфлікт завершиться, його наслідки залишаться з Україною, Росією і світом на десятиліття. Відновлення економіки, подолання психологічних травм, відбудова зруйнованої інфраструктури — все це стане частиною післявоєнного порядку денного. Чи можливий мир найближчим часом? Це залежить від готовності сторін до компромісу.
