Соціальні виплати та зарплати бюджетникам під загрозою: Держбюджет-2026 між дефіцитом і зовнішньою залежністю
Проєкт Державного бюджету України на 2026 рік показує, наскільки вразливою стала фінансова система країни в умовах тривалої війни та демографічного спаду. Витрати держави суттєво перевищують можливості економіки самостійно їх покрити, перетворюючи соціальну сферу на територію залежності від рішень зовнішніх партнерів. Кошти, які держава здатна мобілізувати власними силами, практично повністю йдуть на армію, тоді як пенсії, зарплати бюджетників і соціальні виплати забезпечуються кредитами та грантами, на які Україна не має прямого впливу. Будь-які затримки або зміни зовнішнього фінансування створюють прямий ризик того, що соціальні виплати та зарплати бюджетників у наступному році можуть бути скорочені, а мільйони громадян опиняться у фінансовій невизначеності.
Держбюджет-2026: ситуація з майбутніми соціальними виплатами і зарплатами бюджетників
Державний бюджет України на 2026 рік, який Верховна Рада підтримала у першому читанні 22 жовтня 2025 року, буде рекордним за видатками. Головний фінансовий документ формує картину, де масштабні зобов’язання держави дедалі більше розходяться з можливостями економіки їх самостійно забезпечити, адже структура бюджету демонструє безпрецедентний розрив між видатковою та дохідною частинами. Масштабні оборонні витрати, які закономірно зросли через тривалу війну, перетягнули на себе майже весь потенціал дохідної частини Держбюджету, залишивши соціальний блок у залежності від зовнішніх фінансових рішень, які ухвалюються партнерами не завжди синхронно з потребами України.
Статистика, оприлюднена Комітетом Верховної Ради з питань бюджету, показує, що видатки Держбюджету на 2026 рік сягають 4,75 трильйона гривень. Водночас доходи плануються на рівні 2,89 трильйона гривень, тобто приблизно 55% від необхідного обсягу. Решту 45% доведеться шукати за рахунок міжнародних запозичень або грантової підтримки. Це створює ризики не лише для стійкості державних фінансів, а й для дотримання норм Бюджетного кодексу, де передбачено обмеження щодо граничного співвідношення боргу до ВВП.
В парламенті вважають, що одним з інструментів залучення грошей є збільшення державного боргу, який вже зараз більш ніж на 100% перевищує ВВП, хоча, згідно з Бюджетним кодексом, він не може бути вищим за 60% ВВП. Тобто інструмент запозичень перетворюється на вимушений механізм, який держава застосовує всупереч власним нормативним рамкам.
Залежність Держбюджету від зовнішніх рішень посилюється змінами у політичних ландшафтах партнерських держав, де уряди країн переобираються, коригують пріоритети та формують свої бюджети, які не передбачають попередні обсяги підтримки України. Спостереження за діями США, які змінили підходи до військової й бюджетної допомоги, та реакцією ЄС, де кожне рішення потребує тривалих узгоджень, дозволяють зрозуміти, чому внутрішня соціальна політика опинилася в стані залежності від факторів, на які наша країна не має прямого впливу.
В результаті ті кошти, які держава здатна мобілізувати самостійно, практично повністю спрямовуються на оборону, тоді як пенсії, соцвиплати вразливим категоріям громадян і зарплати бюджетної сфери забезпечуються кредитними та грантовими ресурсами міжнародних партнерів.
Ризик виникнення затримок або скорочення зовнішнього фінансування стає особливо критичним, коли йдеться про другий квартал 2026 року, на який вказує нардеп Леся Забуранна, наголошуючи на тому, що дефіцит у 44,5 млрд доларів досі не має чітко підтверджених джерел покриття майже на половину. У Верховні Раді вважають, що цю ситуацію може врятувати лише репараційний кредит від ЄС, адже тільки цей механізм здатен надати ті ресурси, без яких соціальні виплати і зарплати бюджетникам можуть опинитися під загрозою скорочення.
Водночас позиція Бельгії, яка пропонує обмежитися використанням відсотків із заморожених російських активів, залишає невизначеність, яка впливає на темпи ухвалення рішень у Брюсселі. Затягування цих процесів створює ризик, коли державі доведеться балансувати між фінансовими зобов’язаннями та нестачею коштів.
Слід зазначити, що в Європейському Союзі багато ключових рішень ухвалюються за принципом одностайності або кваліфікованою більшістю, що означає, що навіть якщо більшість держав підтримує певну ініціативу, позиція однієї країни може заблокувати ухвалення рішення. Це стосується не лише законодавчих актів, а й важливих політичних рішень, зокрема щодо фінансової допомоги Україні. Якщо одна держава виступає проти, рішення не може бути прийняте, а будь-які альтернативні формули, наприклад часткова підтримка або компромісні схеми, вимагають тривалих переговорів та політичних поступок.
Станом на листопад 2025 року основним прикладом застосування цього принципу стала позиція Угорщини, прем’єр-міністр якої Віктор Орбан неодноразово висловлював відкриту незгоду з продовженням фінансової допомоги Україні. Орбан використовує інститут вето як інструмент політичного тиску під час ключових самітів ЄС або погрожує його застосуванням, що фактично паралізує ухвалення рішень у повному обсязі. Через таку позицію Угорщини інші 26 держав-членів змушені були погоджувати допомогу Україні у форматі «ЄС мінус Угорщина», демонструючи, наскільки принцип одностайності може впливати на швидкість і обсяг підтримки.
Крім Угорщини, у першій половині 2025 року певні застереження щодо великих пакетів військової допомоги (наприклад, на 20 або 40 млрд євро) висловлювали Італія та Іспанія, вказуючи на необхідність розподілу фінансового тягаря відповідно до економічних можливостей. Проте їхні застереження не мали категоричного характеру і не блокували всю допомогу, а лише впливали на темпи та механізми фінансування. Схожу позицію демонструвала і Словаччина, яка вказувала на потребу збалансованого розподілу тягаря фінансування, проте її позиція також не була настільки ж радикальною, як у Угорщини.
Попри складні обставини, уряд України намагається зберегти ключові соціальні програми й навіть прийняв рішення щодо впровадження «зимової підтримки» громадян, програми «УЗ-3000», яка надає українцям можливість безкоштовно подорожувати на відстань до 3000 кілометрів у межах України, а також підтримки родин з дітьми, яка передбачає одноразову допомогу при народженні, регулярні виплати протягом перших років життя дитини та додаткову підтримку для тих, чиї діти відвідують садки й ясла. Подібні кроки мають на меті стримати негативні настрої українців і демографічні тенденції, але успішність їх реалізації, як і раніше, залежатиме від результативності переговорів з партнерами та здатності держави забезпечити безперервність зовнішнього фінансування. Якщо вони виявляться безрезультатними, обіцянки уряду будуть марними.
Важливим фактором є те, що суперечності в статистиці щодо кількості отримувачів соціальної допомоги ускладнюють прогнозування навантаження на Держбюджет. Міністерство соціальної політики наводить орієнтовні 15 млн осіб, тоді як Голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев говорить приблизно про 8 млн, якщо відокремити пенсіонерів і включити лише бенефіціарів цільових програм. Така різниця в оцінці уряду і парламенту наочно свідчить про неузгодженість навіть статистичних даних, і водночас демонструє глибоку кризу управління соціальною сферою. Відсутність єдиної системи обліку та прозорих алгоритмів розподілу коштів робить будь-які плани фінансування вразливими, відкриваючи простір для помилок, затримок і політичних маніпуляцій. В умовах дефіциту Держбюджету 2026 року це безпосередньо загрожує своєчасності виплат пенсіонерам, малозабезпеченим та зарплат бюджетникам.
Хто і чому опинився під контролем держави
Поки уряд веде переговори про зовнішнє фінансування соціальних видатків і одночасно планує космічні бюджети на зарплати і пенсії певної категорії посадовців, звичайні українці опинилися під суворим контролем держави. У 2025 році процедури отримання соціальної допомоги були радикально змінені, і тепер кожен, хто претендує на субсидії, допомогу малозабезпеченим або інші види підтримки, змушений пройти сувору перевірку і контроль. Держава прагне перевірити, чи дійсно допомога надходить тим, хто її потребує, але водночас така «оптимізація» не зачіпає чиновників, суддів, депутатів та інші категорії, які отримують значно більші доходи та житлові пільги без будь-яких перевірок.
Перевірки охопили кілька категорій громадян, що робить систему надзвичайно витратною та бюрократично складною. Заявники на соціальні виплати тепер повинні доводити не тільки фінансову потребу, а й фактичні умови проживання, що ускладнює процес для багатьох переселенців та малозабезпечених сімей. Внутрішньо переміщені особи зобов’язані підтвердити своє місце перебування, а сім’ї з дітьми проходять контроль під час оформлення опіки чи усиновлення або у випадках підозри на неналежний догляд. Родини військовослужбовців також підлягають перевірці при отриманні житлових пільг. Крім того, будь-які тривалі виїзди за кордон можуть стати підставою для призупинення виплат, отримання «зимової підтримки» відбувається лише після проходження повної перевірки.
Слід зазначити, що особливо гострою залишається ситуація з пенсіонерами. Для певних категорій, зокрема тих, хто проживає на тимчасово окупованих територіях, тих, хто виїхав із зони окупації на підконтрольну Україні територію, або тих, хто перебуває за кордоном, передбачена обов’язкова фізична ідентифікація до 31 грудня 2025 року. У разі невиконання цих вимог виплати з 1 січня 2026 року будуть призупинені, а гроші нараховуватимуться на рахунки, доступ до яких відкриється лише після проходження всіх процедур. Такий підхід, попри очевидну логіку контролю, створює надзвичайні труднощі для людей похилого віку та тих, хто через війну або обставини тимчасово не може пройти ідентифікацію, фактично роблячи їх фінансово вразливими.
На цьому фоні уряд декларує плани щодо реформування пенсійного забезпечення, зокрема через впровадження накопичувальної пенсійної системи та адресної фінансової допомоги. Солідарна система пенсійного забезпечення, яка передбачає перерозподіл коштів працюючого населення на виплати поточним пенсіонерам, у сучасних демографічних умовах і під час війни виявилася неспроможною. Зменшення чисельності платників, скорочення населення та падіння надходжень до Пенсійного фонду підсилюють дефіцит, а витрати на соціальну сферу ростуть через інфляцію та військові потреби. Уряд визнає, що без суттєвого збільшення видатків або структурних змін забезпечити соціальні гарантії стає неможливим.
Проте ключовий парадокс і водночас моральна криза цієї ситуації полягає у відвертій вибірковості контролю: тоді як прості українці змушені проходити багатоступеневі перевірки житлових умов, обов’язкові ідентифікації та обстеження, високопоставлені чиновники, депутати, судді та прокурори продовжують отримувати космічні зарплати, надбавки та пенсії, накопичувати численні квартири, будинки та землі в Україні й за кордоном. Проте перевірки їхніх доходів або способу життя не відбуваються, здійснюються формально без будь-яких наслідків і притягнення до відповідальності за незаконне збагачення.
При цьому постійні корупційні скандали, викриття схем незаконного збагачення та прихованих активів топ-чиновників лише підкреслюють цинізм, з яким держава перевіряє найбільш вразливих громадян, залишаючи без уваги тих, хто фактично масштабно краде ресурси, які мали б забезпечувати соцвиплати, пенсії та зарплати бюджетникам. Тобто величезні кошти, які могли б стабілізувати соціальну сферу і зменшити залежність України від зовнішніх кредитів та репарацій, залишаються поза увагою. Боротьба з корупцією та тіньовою економікою фактично не ведеться, а державні механізми контролю навмисно концентруються на тих, хто не має впливу і ресурсів для самозахисту.
Отже, нова система перевірок, обов’язкових ідентифікацій та обстежень житлових умов українців демонструє не реформування системи, а перекладання фінансового тиску на найбільш вразливих громадян. Уряд продовжує очікувати підтримки від міжнародних донорів, тоді як реальні резерви всередині країни залишаються невикористаними. Це створює небезпечну перспективу: якщо міжнародні партнери затримають фінансування або переглянуть свої пріоритети, уряду доведеться ухвалювати болючі рішення щодо виплат пенсіонерам, малозабезпеченим та бюджетникам, що може стати серйозним викликом для соціальної стабільності країни.
