Економічний розвиток України значною мірою залежить не від фінансової допомоги міжнародних партнерів, яка планується на відновлення, а від її населення. Держава повинна не відштовхувати своїми рішеннями, а докладати максимум зусиль для повернення своїх громадян, створюючи для цього сприятливі умови вже зараз. Політика уряду щодо повернення українців з-за кордону має стати пріоритетом номер один, оскільки це питання є життєво важливим для нації.
За загальними висновками економістів для успішного відновлення і розвитку економіки необхідно, щоб населення України складало, як мінімум, 55 млн осіб. Однак за даними Українського інституту майбутнього (UIF) населення України на сьогодні становить приблизно 28,5 мільйона осіб. З них 16,8 мільйона є економічно неактивними, приблизно 11,7 мільйонів осіб є економічно активними, але реально зайнятими залишилося лише 9,3 мільйона. Ці цифри були озвучені експертами UIF під час презентації прогнозу економіки України на 2023–2024 роки.
Якщо від цієї кількості відняти працівників бюджетної сфери, то залишається лише 6–7 мільйонів осіб, на яких зараз фактично тримається вся економіка країни. Ситуація може ще більше погіршитися, якщо українці продовжать виїжджати за кордон, адже не буде кому створювати ВВП і сплачувати податки. Брак робочої сили призведе до зростання податкового тиску, оскільки на одного працюючого буде припадати більше непрацюючих, і щоб їх утримувати, потрібно буде ще збільшувати податкові ставки. Це призведе до ще більшої фіскалізації економіки України.
За даними дослідження Центру економічної стратегії станом на 2024 рік за кордоном знаходиться 4,9 млн українських біженців. Основна категорія – це жінки віком від 30 до 44 років з дітьми – 13%. Кількість мігрантів зосередилася у Німеччині (30%) , у Польщі (22%) та (4,4%). Також велика кількість українців спостерігається у США (280 тис осіб) та у Канаді (210,2 тис осіб). Однак, багато експертів зазначає, що кількість наших біженців значно перевищує 6 млн.
Розглядаючи склад біженців, їх умовно можна поділили на такі категорії:
- класичні біженці – це переважно жінки з дітьми, які раніше не бували за кордоном (41%);
- квазітрудові мігранти – ті, що їздять на заробітки за кордон постійно (29%);
- професіонали – це біженці, які мали власний бізнес в Україні, або працюють виключно за фахом (29%);
- біженці із зони бойових дій – найбільш постраждала від війни категорія, що втратила власне житло (16%).
Якщо брати до уваги усі умови цих груп, що змусили їх до переїзду за кордон, то можна дійти висновку, що третя та четверта групи найбільш готові повернутися в Україну. Результати дослідження вказують на те, що врешті-решт близько 1,4 млн – 2,3 млн українців зостануться на новому місці проживання. Наслідки такого рішення болюче відгукнуться на соціально-економічному розвитку України.
Внаслідок істотного збільшення відтоку трудових ресурсів за кордон в Україні останнім часом спостерігається певна негативна тенденція. Молоде перспективне населення країни, що виїжджає за її межі, спричиняє старіння нації та демографічну кризу. За прогнозами експертів, до 2030 року Україна відчуватиме нестачу в робочих кадрах у розмірі 4,5 млн. Вочевидь, що такими темпами, Україні скоро знадобиться приток емігрантів з інших країн, аби заповнити власні прогалини. В свою чергу, це рішення змусить країну переглянути стан економіки, а також вплине на реакцію суспільства щодо перебування в країні іноземних емігрантів. Директорка Інституту демографічних та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Елла Лібанова:
“Якщо робочі місця з’являться в Україні, якщо почне зростати позитивна динаміка і економічна, відбудеться створення чіткого плану по відбудові житла, то саме тоді більшість людей повернеться з-за кордону. А якщо ми не зможемо врегулювати ситуацію в країні, то ті, хто хотів би повернутися, не зможуть повернутися до країни через низький економічний та соціальний рівні життя”.
За її словам Україні вдасться повернути лише частину біженців, які виїхали через війну за кордон. Для країни все частіше стають неминучими такі фактори, як депопуляція, дефіцит робочої сили та зниження щільності населення на певних територіях. Крім цього, близько 2,8 млн жінок працездатного віку, які виїхали з України в якості біженців, вже не повернуться додому і це спричинить нову хвилю втрати українським ВВП 10% річного довоєнного валового внутрішнього продукту.
Для нашої країни вже почали відчуватися негативні наслідки міграційної хвилі. Мільйони українців за кордоном почали розраховуватися там власними банківськими картками, що спричинило масштабний відтік національної валюти до інших країн, викликаючи фінансову кризу в самій Україні. Українці за кордоном все сильніше починають тиснути на валютний ринок нашої держави, змушуючи її хаотично шукати будь-які інструменти для порятунку від кризи. Масштабні відпливи валюти з України допомогли перекрити міжнародні партнери, які надавали держбюджету мільярдні кредити і гранти. Окрім цього, до економіки надходила валюта від трудових мігрантів.
Водночас, поки економіка нашої країни страждає від цілої низки проблем, інші країни, що приймають у себе біженців, мають певні вигоди від цього і прагнуть отримати максимальну вигоду для власних економік та підвищити рівень свого життя. Українці за кордоном стимулювали зростання рівня споживчого попиту та підтримували економічну активність країн перебування у нелегкий час занурення світової економіки у рецесію.
Що роблять інші країни зі своїми мігрантами, які залишали батьківщину та вирушали шукати кращої долі за кордон?
Десятиліття військових конфліктів та масового насильства в Іраку спонукали мільйони іракців мігрувати за кордон. До кінця 2023 року близько 5 млн іракців повернулися, 2,1 млн осіб так і залишилося за кордоном. Для їхнього повернення влада Іраку відкривала у своїх посольствах офіси підтримки, створювала громадські ради у країнах, де проживало багато іракців, для полегшення процесів повернення громадян, проводила для осіб, що поверталися, безкоштовні курси професійної підготовки, уклала угоду про співпрацю з ЄС для розширення діалогу щодо добровільного повернення мігрантів. Бюджет програми реінтеграції склав для дорослих – 1800 євро та 2800 євро для дітей.
В Руанді від 1990 років тривала громадянська етнічна війна, котра викликала масштабну хвилю біженців з країни. Близько 1,2-1,7 млн осіб втекли до сусідніх країн. 1 млн руандійців стали внутрішньо переміщеними особами. Згодом, зміна влади у країні та поява програми створення невеликих сіл на сто сімей, де репатріанти безкоштовно отримували землю та житло, спонукали 3,5 млн руандійців повернутися на батьківщину, успішно реінтегруватися й отримати всі необхідні умови для нормального спокійного життя.
Ангола знаходилася у стані кровопролитної війни понад 30 років. Під час цього конфлікту загинуло 500 тис осіб, а кількість мігрантів з країни зросла до 4 млн осіб, що склала третину населення країни. Після мирної угоди та завершення війни Ангола, УВКБ ООН та дві країни, котрі приймали в себе більшість анголських мігрантів, підписали угоди щодо репатріації мігрантів. Уряд Анголи розробив стратегію комплексних рішень з питання мігрантів. Від того часу близько 94 тис мігрантів повернулися до країни з таборів Конго, Замбії і Намібії. Уряд ООН допомагав країні оформляти документи шукачам притулку, надавав їм гуманітарну допомогу, здійснювати безпечну інтеграцію мігрантів та у розробці законодавства, яке забезпечувало всі потреби та права біженців. У період з 2003 по 2015 рік до Анголи повернулися 523 тис мігрантів.
Залучення іноземних мігрантів та наслідки
В Україні вже тривалий час спостерігається відсутність природного приросту населення, таке саме положення і в більшості європейських країн. Тому практично єдиним шляхом досягнення економічної відбудови нашої держави є залучення працездатного населення з-за кордону.
У 2019 році під час інавгураційної промови Володимир Зеленський закликав українців, що живуть за кордоном, повертатися додому, зазначивши, що в світі є 65 мільйонів українців. Це означає, що за кордоном перебувають 28 мільйонів, основну частину яких становить українська діаспора. Однак після його промови не були впроваджені програми для їхнього повернення. Крім того, є мільйони іноземців, які цікавляться Україною, зокрема, вихідці з інших країн СНД.
Зараз очевидно, що внутрішні ресурси та резерви не здатні забезпечити економічного зростання. З одного боку, у нас недостатньо людей продуктивного віку, з іншого – у населення немає достатнього рівня заощаджень для створення значного споживчого ефекту. До того ж, фінансових резервів у бюджеті немає: за даними Центру економічної стратегії, ми щорічно до 2027 року маємо повертати $15-20 млрд у рахунок погашення взятих боргів, тобто більша частина отриманих грошей буде повертатися кредиторам за раніше отриманими позиками. Отже, Україну потрібно “наситити людьми”, а потім вони “наситять економіку грошима”, а не навпаки.
На даний час в Україні понад 74% компаній відчувають дефіцит кадрів, а на будівництві вже зараз не вистачає до 30–40% спеціалістів. В умовах кадрового голоду будівельні та інші компанії планують залучати мігрантів з Азії та Африки. У зв’язку з цим Україна може зіткнутися з численними викликами, пов’язаними з напливом іноземних мігрантів. Хоча потенційні вигоди можуть бути, важливо враховувати наступні негативні наслідки, які можуть виникнути.
Політичні виклики
Збільшення кількості мігрантів може вплинути на політичний ландшафт країни. Це може призвести до виникнення нових політичних рухів та партій, що представляють інтереси мігрантів. Водночас, можуть посилюватися націоналістичні та антиіммігрантські настрої серед місцевого населення.
Залучення великої кількості мігрантів потребує ефективної державної політики та координації між різними урядовими органами. Недостатня підготовка або невідповідна політика можуть призвести до погіршення ситуації та виникнення соціальних та економічних проблем.
Економічні виклики
Збільшення кількості мігрантів може створити додатковий тиск на ринок праці. Це може призвести до зниження заробітної плати та погіршення умов праці, особливо в секторах, де зайнятість мігрантів є високою.
Міграція вимагає значних витрат на соціальні послуги, такі як охорона здоров’я, освіта та житло. Держава може зіткнутися з фінансовими труднощами при наданні цих послуг великій кількості мігрантів, що може вплинути на загальний рівень соціального забезпечення в країні.
Соціальні виклики
У деяких випадках наплив мігрантів може супроводжуватися зростанням кримінальної активності. Це може бути пов’язано з економічними труднощами, дискримінацією та соціальною ізоляцією мігрантів. Поширення стереотипів та негативних уявлень про мігрантів може ще більше погіршити ситуацію.
Крім того, соціальна ізоляція та дискримінація можуть сприяти радикалізації частини мігрантів. Це може створити додаткові виклики для національної безпеки та соціальної стабільності в країні.
Наплив іноземних мігрантів може призвести до виникнення культурних та мовних бар’єрів між місцевим населенням та новоприбулими. Це може стати джерелом непорозумінь, конфліктів та навіть дискримінації.
Збільшення кількості мігрантів може викликати конкуренцію за обмежені ресурси, такі як робочі місця, житло та соціальні послуги. Це може призвести до зростання соціальної напруги та незадоволення серед місцевого населення.
Діти мігрантів можуть мати труднощі в адаптації до української системи освіти через мовні бар’єри та культурні відмінності. Це може негативно вплинути на їхню академічну успішність та подальші кар’єрні перспективи.
