Тіньове зерно і публічна дипломатія: конфлікт України та Ізраїлю, який не сховаєш у трюмі 

Україна попередила Ізраїль про можливі дипломатичні наслідки у разі, якщо судно “Panormitis”, яке Київ пов’язує з вивезенням зерна з окупованих територій, буде допущене до розвантаження в порту Хайфи. Судно перебуває поблизу ізраїльського узбережжя і очікує дозволу на захід у порт.

Інцидент швидко набув дипломатичного виміру після того, як Україна заявила про підозру у повторному використанні логістичної схеми, пов’язаної з вивезенням аграрної продукції з окупованих територій. Ізраїль, зі свого боку, наголосив на відсутності наданих юридично підтверджених доказів і заявив про необхідність розглядати питання виключно через офіційні правові механізми.

Ситуація розвивається на тлі вже зафіксованих раніше подібних випадків, які Україна пов’язує з тією ж моделлю постачання зерна.

“Очікуємо, що влада Ізраїлю поважатиме Україну й не робитиме кроків, які послаблюють двосторонні відносини“, – заявив у цьому зв’язку президент Володимир Зеленський.

Розслідування: як викрадене зерно з окупованої України могло потрапляти до Ізраїлю

У масштабному розслідуванні ізраїльського видання “Haaretz” стверджується, що зерно, вивезене з окупованих Росією територій України, могло системно постачатися до Ізраїлю через приховану морську логістичну мережу в Чорному морі.

За версією журналістів, йдеться не про поодинокі рейси, а про повторювану схему з ознаками організованого ланцюга постачання, в якому поєднуються морські перевезення, перевалка вантажів і приховування їхнього походження.

Зокрема, у матеріалі йдеться про використання практик, характерних для так званого “тіньового флоту”. Серед них – вимкнення систем автоматичного відстеження суден, приховані перевантаження вантажів у морі південніше Керченської протоки та повторне вмикання транспондерів уже після завершення ключових операцій.

Такі дії, як зазначається в розслідуванні, ускладнюють встановлення початкового походження зерна та розривають прямий зв’язок між місцем завантаження і кінцевим портом призначення.

Серед згаданих у розслідуванні випадків – судно Abinsk, яке, за даними матеріалу, доставило до порту Хайфи партію пшениці на мільйони доларів. Українська сторона заявляє, що цей вантаж походив з окупованих територій і що ізраїльські органи були попереджені заздалегідь.

Окремо згадуються інші судна, зокрема St. Olga, яке, за твердженням розслідування, розвантажило близько 27 тисяч тонн зерна в Ашдоді, а також Sword Lion, яке спочатку прямувало до Хайфи, але змінило маршрут після публічної уваги до його рейсу.

Журналісти видання “Haaretz” стверджують: щонайменше частина таких постачань не є ізольованими випадками. У матеріалі йдеться про кілька суден, які прибували до Ізраїлю, рухаючись подібними маршрутами, а також про додаткові рейси з ознаками приховування походження вантажу.

Окремо посилаються на російські портові документи, в яких нібито фігурують десятки відправлень із зазначенням Ізраїлю як кінцевого пункту.

Масштаб втрат і контекст війни

Україна оцінює загальний обсяг викраденого зерна з початку повномасштабного вторгнення Росії у приблизно 15 мільйонів тонн. У розслідуванні підкреслюється, що йдеться про ресурс, який є частиною економічної бази країни та водночас потенційним джерелом фінансування воєнних дій Росії.

У цьому контексті зерно постає не лише як товар, а стає елементом економічної інфраструктури війни.

Українська сторона наголошує, що інформувала ізраїльські органи про ризики походження вантажів і що попри це окремі судна були допущені до розвантаження.

Водночас ізраїльське МЗС у відповідь на запити журналістів “Haaretz” заявило, що передало відповіді українській стороні дипломатичними каналами.

Цей обмін меседжами підкреслює ключову проблему всієї справи: розбіжність між політичними звинуваченнями і юридично підтвердженими доказами походження вантажів.

Водночас ЄС запросив у Ізраїлю додаткову інформацію щодо походження імпортованої пшениці, підкресливши, що розглядає такі поставки в ширшому контексті обходу санкцій і фінансування російських воєнних зусиль.

Після розслідування “Haaretz” у Брюсселі почали обговорювати можливість санкцій проти ізраїльських фізичних і юридичних осіб, які можуть бути причетні до схем постачання зерна з окупованих територій України. 

Чому зерно стає “сірим активом” війни

Зерно є фізично однорідним товаром, який в умовах цієї війни легше перемістити, ніж довести його походження. Проблема в тому, що після кількох етапів логістики воно втрачає чітку юридичну прив’язку. Пшениця з різних регіонів змішується в силосах і трюмах, не має індивідуального маркування і після перевалки перетворюється на уніфікований продукт, який фізично неможливо відокремити від легального.

Це накладається на структуру міжнародної торгівлі, де ланцюг постачання розтягнутий і фрагментований. Кожна нова точка – інше судно, інший порт, інший трейдер – означає нові документи, іншу юрисдикцію і формально нову історію вантажу. У певний момент початкове походження перестає бути фактом, який можна верифікувати, і зводиться до однієї з можливих версій.

Ключову роль у цьому відіграють морські перевалки. Операції типу ship-to-ship дозволяють змінювати носія вантажу без заходу в порт і без повної фіксації маршруту. Вимкнені транспондери, фрагментарні треки, відсутність безперервного контролю створюють ситуацію, в якій юридичний ланцюг розривається. У таких умовах довести, що конкретна партія зерна походить із конкретного місця, стає значно складніше, ніж відстежити її загальний маршрут.

Водночас документи, які супроводжують вантаж, можуть залишатися формально бездоганними. Якщо зерно оформлене в російському порту, має експортні сертифікати і проходить митні процедури, для імпортера воно виглядає легальним товаром. Міжнародна торгівля значною мірою спирається саме на документ, а не на первинну історію вантажу, і ця логіка працює навіть тоді, коли походження викликає сумніви.

Додаткову складність створює сам факт окупації. Відсутність доступу до територій, втрачений контроль над портами і складами означають, що перевірка не може бути безпосередньою. Доказова база будується на супутникових знімках, даних морського трекінгу та непрямих логістичних збігах – інструментах, які дають підстави для висновків, але не завжди відповідають жорстким стандартам міжнародного права.

Саме тут виникає розрив, який і перетворює економічну проблему на політичну. Україна виходить із контексту війни та окупації, де сам факт вивезення ресурсів виглядає очевидним. Інші держави змушені діяти в межах процедур, де потрібен завершений доказовий ланцюг. Між цими двома підходами немає очевидного перетину.

У випадку з Ізраїлем ця напруга посилюється додатковими чинниками. Йдеться про країну з розвиненою системою портового контролю, інтегровану в глобальні торговельні ланцюги і водночас залучену в складну архітектоніку зовнішніх відносин. У такій системі будь-який сумнівний вантаж перестає бути суто технічним питанням і автоматично переходить у площину політики – з ризиками для репутації, санкційного режиму і двосторонніх відносин. 

Кейс “Panormitis” як продовження попередніх інцидентів

Ситуація навколо балкера “Panormitis” розвивається як продовження вже знайомого сценарію. Судно, яке, за оцінками української сторони, може перевозити зерно з окупованих територій, прибуло до узбережжя Ізраїлю 25 квітня і очікує дозволу на захід у порт Хайфи. За даними морського трекінгу, його маршрут пролягав із Чорного моря, поблизу Криму, через Босфор до Середземного моря. Це траєкторія, яка вже фігурувала в попередніх подібних випадках.

Україна публічно закликала ізраїльську сторону не допустити розвантаження і попередила про можливі дипломатичні наслідки. За інформацією Axios, у Києві не виключають, що допуск судна до порту може спричинити кризу у двосторонніх відносинах. Це формулювання фактично підвищує статус інциденту – від технічного питання контролю вантажу до політичного сигналу.

Підозри щодо походження зерна базуються на поєднанні кількох джерел. Дані MarineTraffic фіксують маршрут судна, а аналітики проєкту SeaKrime вказують на можливий зв’язок вантажу з попередніми перевезеннями з окупованого Бердянська. Зокрема, частину зерна пов’язують із судном “Леонід Пестріков”, яке могло здійснювати первинне транспортування перед перевалкою в морі. Подальше оформлення документів у російському порту Темрюк вписується у вже описану модель “перезапису” походження вантажу.

Обсяг вантажу, за оцінками, може становити понад 25 тисяч тонн зернових – пшениці та ячменю. Сам по собі цей факт не є винятковим для міжнародної торгівлі, однак у поєднанні з маршрутом і попередніми кейсами він підсилює підозри щодо системності таких перевезень.

Цей епізод розглядається в Києві не ізольовано, а в контексті попереднього інциденту з судном ABINSK, яке, попри застереження, було допущене до розвантаження в Хайфі. Саме ця повторюваність формує нинішню жорсткішу реакцію: Україна не лише фіксує факт, а й заявляє про зміну підходу – від інформування до попередження про наслідки.

Позиція України, яку озвучив міністр закордонних справ Андрій Сибіга, полягає в тому, що незаконний експорт зерна з окупованих територій є частиною ширшої економічної моделі війни і не може залишатися поза реакцією партнерів. У цій логіці кожен новий рейс – це не окремий інцидент, а елемент послідовної практики, яка вимагає політичного, а не лише технічного реагування.

Дипломатична реакція: публічний обмін і розбіжність підходів

Поточний інцидент із судном “Panormitis” швидко перейшов у площину публічної дипломатії. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга повідомив про виклик посла Ізраїлю до МЗС, наголосивши, що йдеться про черговий випадок можливого ввезення зерна з окупованих територій до порту Хайфи. За його словами, попередні звернення української сторони, зокрема в середині квітня, не призвели до реакції, а аналогічне судно тоді залишило порт без обмежень.

Відповідь ізраїльської сторони прозвучала також публічно. Міністр закордонних справ Гідеон Саар заявив, що дипломатичні питання не мають вирішуватися через соціальні мережі або медіа, і наголосив на відсутності наданих доказів. Він також звернув увагу на те, що Україна, за оцінкою Ізраїлю, не використала формальні механізми правової допомоги перед тим, як винести питання у публічну площину. За словами Саара, ситуація буде розглянута відповідно до законодавства, а рішення ухвалюватимуться компетентними органами.

Цей обмін підкреслює різницю у підходах сторін. Україна апелює до повторюваності інцидентів і вважає попередні дії Ізраїлю недостатніми, тоді як ізраїльська сторона наполягає на необхідності дотримання процедур і формалізованої доказової бази. У результаті навіть окремий епізод із конкретним судном перетворюється на ширшу дискусію про те, якими інструментами мають реагувати держави на подібні випадки в умовах війни.