У дитсадках на ТОТ Луганщини насаджуються традиції російського “козацтва”: начальник Луганської ОВА

Системне нав’язування ідеологічних практик у сфері освіти є одним з головних інструментів влади РФ на окупованих територіях, спрямованих на зміну ідентичності майбутніх поколінь. Особливо небезпечним цей процес стає тоді, коли він охоплює наймолодших дітей, адже у дошкільному віці формується первинний світогляд і відчуття належності до певної культурної спільноти. На тимчасово окупованих територіях Луганської області сьогодні відбувається саме такий експеримент: у дитячих садках створюються групи так званих «козачат», де дітей щодня навчають традицій сучасного російського козацтва.

Механізм нав’язування «козацької» ідеології

Ці практики не є випадковими чи поодинокими — вони становлять частину ширшої програми, спрямованої на формування лояльності до окупаційного режиму та витіснення української ідентичності з освітнього і культурного простору.

За інформацією начальника Луганської обласної військової адміністрації Олексія Харченка, у так званому «міністерстві освіти і науки ЛНР» здійснюється жорсткий контроль за відкриттям груп козачат у дитсадках. Кожна з таких груп розглядається не як факультативна чи додаткова діяльність, а як обов’язковий елемент дошкільного виховання. Зміст занять формують за лекалами «сучасного російського козацтва», у межах якого дітям демонструють ритуали, символіку та побутові практики, які мають утвердити відчуття приналежності до нав’язаних культурних кодів.

Особливістю цієї програми є тотальний контроль з боку окупаційної влади. Вона перевіряє кількість дітей у кожній групі, і там, де їх бракує, адміністрації садків змушують проводити додатковий набір. Таким чином, відмова батьків або нестача бажаючих не розглядається як перешкода — групи мають існувати за будь-яких умов. Подібна практика нині зафіксована, зокрема, у Станиці Луганській.

Ідеологічні паралелі і мета РФ

Запровадження груп козачат є не лише педагогічним експериментом, а продовженням послідовної політики Росії щодо використання історичних образів для легітимізації свого контролю над чужими територіями. Якщо в радянські часи роль такого символу виконували піонерські організації, то сьогодні місце піонерів займають «козацькі» структури. В обох випадках ключовою метою є формування з раннього віку слухняних, керованих та ідеологічно оброблених громадян, які не ставлять під сумнів нав’язані моделі поведінки.

Для адміністрації РФ на окупованих територіях така система має подвійний ефект. З одного боку, вона дозволяє посилити контроль над освітнім середовищем і перетворити його на простір відтворення потрібних смислів. З іншого — сприяє поступовому витісненню будь-яких проявів української культурної ідентичності, які залишаються у дитячому середовищі завдяки сім’ї чи громаді.

Примусовість як ключова риса

Крім того, окремої уваги заслуговує механізм примусу. Якщо раніше виховання у дитсадках на тимчасово окупованих територіях здебільшого обмежувалося зміною навчальних програм та введенням російської мови як основної, то нині ситуація набула іншого характеру. Батьків, які не погоджуються на участь дітей у таких групах, ставлять у фактичні умови безвиході: дитсадок не пропонує альтернатив, а сама система організована так, щоб не залишалося можливостей уникнути «ідеологічної лінії».

Тиск посилюється регулярними перевірками з боку владних органів РФ. Керівництво садків має звітувати про кількість учасників і відвідуваність занять. У випадку виявлення недобору дітей адміністрацію змушують негайно шукати нових учасників, навіть якщо це суперечить бажанню родин.

Наслідки для майбутнього

Подібні практики формують серйозну загрозу для майбутнього. Діти, які сьогодні зростають у таких умовах, отримують з самого початку спотворений світогляд, де українська культура ідентифікується як «чужа» або навіть «ворожа». Це закладає підґрунтя для довготривалого розриву з власною ідентичністю і створює серйозні виклики для подальшої реінтеграції цих територій після їхнього звільнення.

Використання «козацької тематики» у дитсадках є лише одним з елементів ширшої стратегії, яка включає й інші інструменти — від переписування історії у шкільних підручниках до відродження радянських практик на кшталт «стахановського руху». Кожна з цих ініціатив спрямована на те, щоб витіснити українські смисли з повсякденного життя і замінити їх на сконструйовану російську «традицію».

Спроба перетворити дитячі садки на інструмент ідеологічної обробки показує, що влада РФ прагне контролювати не лише території, а й свідомість наймолодших громадян. Примусове створення груп козачат, системний контроль і відсутність альтернатив роблять цей процес схожим на класичні авторитарні моделі виховання, де ідеологія важить більше, ніж права родини чи свобода вибору. У перспективі такі практики створюють глибокі травми для суспільства, адже покоління, яке формується під тиском нав’язаних символів, може потребувати років і навіть десятиліть для повернення до власної культурної ідентичності.