Анкети, соцмережі й російські бази даних: як аналітики шукають викрадених Росією українських дітей

Повернення українських дітей, яких Росія вивезла на окуповані території, до Росії або Білорусі, починається з встановлення їхнього місцеперебування та підтвердження особи. У цій роботі важливими стають будь-які публічні сліди: фото з дитбудинку, анкета в російській базі, допис опікунів, сюжет місцевих медіа чи згадка на сторінці табору, бо саме з таких фрагментів складають маршрут дитини після викрадення. Аналітики  перевіряють публічні згадки, порівнюють обличчя, знаходять нових опікунів, вивчають сайти дитбудинків і фіксують людей, які брали участь у переміщенні дітей, щоб кожен підтверджений факт міг допомогти у поверненні дитини та майбутньому розслідуванні.

Як працює пошук через відкриті джерела

Представник Molfar Intelligence Institute Богдан Музика пояснив, як фахівці з розвідки на основі відкритих джерел допомагають встановлювати місцеперебування викрадених українських дітей. За його словами, головне завдання аналітиків полягає у тому, щоб знайти дитину, перевірити її особу та з’ясувати, у кого вона перебуває.

Станом на квітень фахівці інституту ідентифікували близько 200 українських дітей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, у Росії або Білорусі. З цього списку, за підтвердженими даними, в Україну вже повернули 11 дітей.

Розвідка на основі відкритих джерел передбачає пошук інформації у публічному просторі: новинах, реєстрах, соціальних мережах, форумах, державних базах, сайтах установ, відео, фотоархівах та медіаматеріалах. У побуті схожий підхід використовує будь-яка людина, яка перевіряє інформацію через пошуковики, проте професійна робота відрізняється глибиною перевірки, кількістю джерел і складною верифікацією.

У випадках з дітьми аналітики не можуть покладатися на один збіг або одну фотографію. Дані перевіряють через кілька незалежних джерел, оскільки Росія може змінювати дітям імена, прізвища, дати народження та місце походження. Через це фахівцям доводиться порівнювати фото, біографічні деталі, згадки в соцмережах, анкети в російських базах і матеріали з дитячих установ.

Для пошуку використовують сторінки дитини, її родичів, нових опікунів або людей, які могли брати участь в усиновленні. Окреме значення мають російські бази, зокрема так званий банк даних про дітей-сиріт, де публікують анкети для всиновлення.

Аналітики також працюють з базою зниклих осіб Міністерства внутрішніх справ України, Telegram-каналами зі списками вивезених дітей, російськими медіа, сторінками інтернатів, дитбудинків і таборів. Для пошуку застосовують сервіси розпізнавання зображень, складні запити в Google та Яндексі, оскільки російський пошуковик часто краще знаходить матеріали всередині російського інформаційного простору.

Чому російські дитбудинки допомагають фіксувати докази

Сайти та сторінки російських дитячих установ мають велике значення для розслідувань, бо там часто з’являються фото і відео зі свят, таборів, шкільних заходів та пропагандистських подій. Для маленьких дітей, які не мають власних соцмереж і не залишили помітного цифрового сліду, такі кадри можуть бути єдиним відкритим доказом їхнього перебування після вивезення.

На фотографіях з дитбудинків або таборів аналітики шукають обличчя, одяг, приміщення, таблички, інтер’єри, географічні ознаки та людей поруч із дитиною. Такі деталі допомагають встановити заклад, місто, дату зйомки й коло причетних осіб.

Чому змінені документи ускладнюють розшук

Найскладнішими є випадки з малими дітьми, які не пам’ятають свого походження або не встигли залишити цифрового сліду. Якщо дитині змінюють ім’я, прізвище, дату народження чи місце народження, звичайний пошук за документами стає майже безрезультатним.

У таких ситуаціях аналітики працюють із непрямими ознаками: фотографіями, спогадами родичів, старими публікаціями, записами про евакуацію, повідомленнями з окупованих територій і даними про людей, які супроводжували вивезення. Пошук за обличчям також має обмеження, бо немовлята швидко змінюються, а відкритих фото часто майже немає.

Як встановлюють причетних до депортації

Робота аналітиків охоплює не лише пошук дітей, а й встановлення осіб, які брали участь у депортації, перевезенні, розміщенні, усиновленні або ідеологічному впливі. У поле зору потрапляють посадовці, працівники освіти, керівники інтернатів, директори таборів, волонтерські структури, місцеві колаборанти та організатори логістики.

Зібрані дані мають значення для майбутніх судових процесів, оскільки кожне ім’я, посада, фото, публікація або відео можуть стати частиною доказової бази. Аналітики архівують матеріали, бо сторінки й дописи можуть видаляти після розголосу або зміни політичної ситуації.

У частині випадків відкритих джерел недостатньо, тому для перевірки інформації можуть залучати людей на тимчасово окупованих територіях, у Росії або Білорусі. Такі джерела допомагають підтвердити місце перебування дитини, уточнити дані про опікунів або спростувати помилкові версії.

Цей напрям потребує особливої обережності, оскільки будь-яка передчасна публікація або необережна дія може поставити під загрозу дитину, її родичів чи людей, які допомагають із перевіркою даних.

Документування ідеологічного впливу

Окремий напрям роботи стосується дітей на тимчасово окупованих територіях, яких залучають до російських шкіл, свят, мілітаризованих заходів і програм так званого перевиховання. У таких випадках аналітики фіксують не лише присутність дітей на подіях, а й організаторів, виконавців, освітні установи та місцевих посадовців.

Такі матеріали можуть використовуватися для встановлення ланцюга відповідальності: хто організував захід, хто збирав дітей, хто публікував звіти, хто відповідав за програму та хто забезпечував участь українських неповнолітніх у російських пропагандистських практиках.

Чому відкриті джерела стали важливими для повернення дітей

Україна вже задокументувала понад 20 тисяч фактів депортації дітей, і кожен конкретний випадок потребує окремої перевірки. Державні органи, громадські організації, волонтери, аналітичні команди та спецслужби працюють з різними частинами цього процесу: одні збирають свідчення, інші шукають цифрові сліди, треті допомагають з поверненням.

Співпраця між державним і громадським сектором, за словами Богдана Музики, уже має практичні результати. Команди презентують спільні напрацювання на конференціях, обмінюються даними та поступово вибудовують сталі горизонтальні зв’язки.

Пошук дитини через відкриті джерела рідко виглядає як швидке розслідування з одним вирішальним доказом. Частіше це тривале складання розрізнених фрагментів: фото з дитбудинку, стара анкета, пост опікуна, запис у російській базі, згадка в місцевому медіа, коментар родича або дані з українського реєстру.

Кожен підтверджений збіг наближає встановлення місця перебування дитини, а кожне збережене свідчення допомагає не втратити її справжню історію. Саме тому аналітики працюють не лише заради пошуку сьогодні, а й заради того, щоб у майбутньому дитина могла дізнатися, ким вона є, звідки її вивезли та хто був причетний до цього злочину.