“У нас з 1918 року абсолютно свідомо культивувалася зневага до розумової праці”: Елла Лібанова про освіту і демографію в Україні

У сучасній Україні питання демографії, освіти та ринку праці набувають особливої актуальності. Війна, масова міграція, соціальні трансформації – все це впливає на майбутнє країни. Елла Лібанова, відома науковиця, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи, поділилася своїми поглядами на виклики, які стоять перед Україною у сфері демографії та освіти.

“Школа має бути місцем для дітей: їхнього спілкування, розвитку, соціалізації, а вже потім набуття ними нових знань. Зверніть увагу, що це я поставила не на перше місце, хоча це надзвичайно важливо. Але коли ми починаємо говорити, що в кожному селі має бути школа, мені плакати хочеться. Питання не в грошах, це не питання бюджету. Я, як демограф, знаю, що багато сіл і селищ, де дітей дуже мало. Ці діти, вочевидь, не можуть там отримати нормальну освіту.

Якщо один і той самий вчитель приходить і читає географію і історію – в мене вже сумніви. А якщо це хімія і фізика? Але з іншого боку, зверніть, будь ласка, увагу на те, яких результатів досягають наші діти за кордоном. У 2023 році був зворотній процес, до України поверталися мігранти. Переважна їх частина поверталася через те, що діти середнього шкільного віку були незадоволені якістю освіти в Німеччині, Польщі, Чехії”, – зазначила Лібанова.

Вона наголосила, що школа виконує кілька важливих функцій, і навчання – лише одна з них. Важливо забезпечити простір для розвитку і спілкування дітей, що має стати основою для якісного навчального процесу.

Говорячи про вплив демографії на освіту, Лібанова зазначила, що першим викликом є виїзд великої кількості молоді за кордон. За її словами, “у країнах Євросоюзу, за даними Євростату, офіційно зареєстровано 4,3 мільйона наших воєнних мігрантів. Ще 200-300 тисяч – у Великобританії і невелика частина у Канаді та Сполучених Штатах. Дійсно небагато, бо далеко їхати. Тобто, грубо кажучи, – 4,5 мільйони. Третина воєнних мігрантів – це діти і підлітки до 18 років. Тобто контингент тих, хто навчається, зменшився в Україні”.

Вона також звернула увагу, що “70% українських жінок – воєнних мігранток мають вищу освіту. По-перше, їхали містяни, левова частина поїхала в перші два тижні. Переважною мірою виїжджали з Києва та Харкова – міст із найбільш освіченим населенням. І ви розумієте, що загальний рівень освіченості населення зараз знизився саме через міграцію.

“Поляки кажуть, що, якщо взяти реально працездатних – тобто жінок працездатного віку за винятком тих, у кого є маленькі діти та хворі члені родини, – понад 80%. Якщо дивитися дані Євростату про чисельність безробітних, то за моїми підрахунками 18% – рівень безробіття наших жінок. Вони працюють значною мірою не за своєю спеціальністю, але працюють. Німецьких даних нам не дають.

Є ринок праці. Є в ньому зареєстрований сегмент, а є – незареєстрований. При чому це не обов’язково стосується нелегальної зайнятості. Якщо людина не має роботи, в неї є три шляхи. Перший – вона йде до центру зайнятості і реєструється. Вона потрапляє у ці самі відсотки. Другий шлях – вона не йде до центру зайнятості, самостійно шукає роботу. Третій – вона нічого не робить і сидить без роботи. Коли ми говоримо про 80% – це йдеться про зареєстроване безробіття. Це статистика центру зайнятості. Сьогодні чоловік побіжить реєструватися до центру зайнятості?”, – зазначила експерт.

Говорячи про кадровий дефіцит в освіті, Лібанова зазначила, що державі не доведеться залучати іноземних фахівців. Вона наголосила, що “необхідно буде запроваджувати різні форми освіти. Необхідно буде об’єднувати школи – школа, в якій 10-12 учнів, це ненормальний рівень освіти.

Щодо думки про те, що “нема школи – нема села”, Лібанова висловила категоричну незгоду:

“Коли говорять, що “немає школи – немає села”, це неправда. Насправді “немає роботи – немає села”. Для чого школа? Давайте самі собі чесно відповімо. Для того, щоб діти отримували освіту? Для того, щоб вчителі мали роботу? Чи для того, щоб було місце спілкування?”.

Коментуючи ситуацію з навчанням українських дітей за кордоном, Лібанова зазначила, що у 2023 році спостерігався зворотній процес – до України поверталися мігранти. Переважна їх частина поверталася через те, що діти середнього шкільного віку були незадоволені якістю освіти в Німеччині, Польщі, Чехії.

Лібанова також наголосила на важливості розуміння різниці між знаннями (education) і навичками (skills):

“На моє глибоке переконання для людини важливе education, а для ринку праці – skill. І в цьому величезна різниця. І от PISA орієнтована саме на skill, вона не перевіряє education. Якщо ми говоримо про skill, то нам, крім менеджерів із продажів, ніхто не потрібен. Для мене критично важливим є людський розвиток, а це передовсім – освіта”.

Говорячи про майбутнє освіти, Лібанова висловила думку, що вчителі мають зосередитись на розвитку у дітей вмінь аналізувати, логічно мислити та критично оцінювати інформацію.

“Школа має виконувати виховну функцію, але вона не має підміняти батьків. Мене вчили, що є речі, які передаються із молоком матері, і це – на родині: як ставитися до старших за віком людей, як ставитися до своїх обов’язків, як любити – це родина; як поводити себе в суспільстві, як грати в команді – це школа”.

Вона також наголосила на необхідності створення хабів для навчання дітей українських предметів за кордоном:

“Я намагаюся зараз донести Чернишову (Олексій Чернишов – Віце-прем’єр-міністр України – Міністр національної єдності України – ред.), до його оточення ідею про використання освітянського та медичного потенціалу. Міністерство зараз націлене на створення хабів для наших воєнних мігрантів – їх має бути декілька в Польщі, Німеччині, Чехії, Британії та інших країнах. І ці хаби надаватимуть, по-перше, публічні послуги – це консульські, паспортні.

Дуже важливо, щоб діти могли там вчити українські мову, літературу та історію, тобто зберігати свою українськість. Тому що ідея, щоб наші діти там вчилися ще в онлайн-школі, мені не дуже подобається, діти не витримують це навантаження. Але вчитися там в недільній школі – це класна можливість і це можна робити через хаби. І от до цих хабів, мені видається, бажано було б долучити наших викладачок. Поляки і німці дуже спростили процедуру нострифікації, а для медиків поляки практично її ліквідували“.

Лібанова наголосила, що вирішення демографічних і освітніх проблем вимагає комплексного підходу, уваги до кожного елементу системи та підтримки з боку держави.

“Для мене критично важливим є людський розвиток, а це передовсім – освіта. Якщо ми хочемо щось зробити, ми маємо передусім впливати на психологію вчителів. І, до речі, не мова головне, а свідомість. Я так багато знаю військових, які три слова не можуть зв’язати українською мовою, але б’ються з першого дня за Україну і віддають за неї своє життя. То що для нас важливіше?

У дослідженні “Освіторії” та агенції FAMA йдеться, що понад 40% учителів налаштовані піти з професії до 2030 року. Це не тільки вчителів стосується, а ще й лікарів, науковців, робітників розумової праці. В нас з 1918 року абсолютно свідомо культивувалася зневага до розумової праці

І це не могло не вплинути в результаті на психологію значної кількості людей. Наприклад, що кухарка може керувати державою, що революції не потрібні математики – це я про французьку революцію. Зарплата у робітничих професіях ставилася в рази більше, ніж у інженера на тому самому заводі, і це неправильно. Це була принципова помилка. Ми це закладали і відповідним чином знижували планку тих, хто туди йшов, швидко цього виправити не можна. У нас вважається, що двотижневі курси в Трускавці для депутатів – це достатньо, щоб вони стали фахівцями з економіки. Слава богу, в уряді такого немає“, – вважає експерт.

Таким чином, Елла Лібанова акцентує увагу на тому, що для відновлення країни важливо не лише повертати мігрантів, а й створювати умови для збереження культурної ідентичності, розвитку якісної освіти та формування відповідального ставлення до майбутнього.