Об’єднані Арабські Емірати оголосили про вихід з Організації країн-експортерів нафти та більш широкого формату ОПЕК+. Про це рішення повідомило еміратське інформаційне державне агентство WAM. Це означає втрату одного з ключових елементів однієї з найвпливовіших енергетичних груп у світі.
Рішення не було спонтанним – його роками непублічно обговорювали як усередині Об’єднаних Арабських Еміратів, так і в діалозі з американськими посадовцями. В Абу-Дабі дійшли висновку, що їхні національні пріоритети більше не збігаються з курсом Організації країн-експортерів нафти і ймовірно, надалі лише розходитимуться з інтересами як самої організації, так і ширшого формату ОПЕК+, серед учасників якого є й Росія.
ОАЕ, яка має видобувні потужності приблизно на рівні 4,8 мільйона барелів на добу та значний потенціал для подальшого зростання, заявила, що виходить з організації, аби зосередитися на «національних інтересах». Це рішення ухвалене на тлі масштабної енергетичної кризи, спричиненої війною США та Ізраїлю проти Ірану.
Що потрібно знати про ОПЕК та ОПЕК+
Організація країн-експортерів нафти була створена у вересні 1960 року під час Багдадської конференції п’ятьма країнами – Іраном, Іраком, Кувейтом, Саудівською Аравією та Венесуелою. На той момент світовий нафтовий ринок контролювали великі західні компанії, відомі як “Сім сестер”, які визначали обсяги видобутку і ціни. Метою створення організації було зміцнення суверенітету країн над власними природними ресурсами, а також забезпечення справедливих і стабільних цін для виробників і надійних поставок для споживачів.
Сьогодні ОПЕК налічує 12 членів і контролює близько 30% світового видобутку нафти. Група зі штаб-квартирою у Відні створена для впливу на світові ціни на нафту через узгодження рівнів видобутку, збільшуючи або скорочуючи його залежно від ситуації на ринку.
Її підхід полягає в пошуку балансу: утримувати ціни на такому рівні, щоб країни-учасниці могли наповнювати свої бюджети й отримувати вигоду від власних ресурсів, але водночас не допустити надмірного зростання вартості нафти. Адже занадто високі ціни можуть уповільнити економіку країн-споживачів або навіть змусити їх скорочувати споживання енергії – тобто призвести до так званого “знищення попиту”. Такий підхід не раз викликав невдоволення у США, де ціни на пальне мають виразний політичний вимір. Зокрема, Дональд Трамп звинувачував Організацію країн-експортерів нафти у тому, що вона “наживається на решті світу”, тоді як Джо Байден, своєю чергою, тиснув на організацію, закликаючи збільшити видобуток, аби стримати зростання цін.
Водночас сама Організація країн-експортерів нафти пояснює свою роль як спробу узгодити нафтову політику між країнами-учасницями. Йдеться про підтримання стабільних і прийнятних цін для виробників, забезпечення безперебійних і економічно доцільних поставок для споживачів, а також створення умов для справедливої віддачі інвестицій у галузь.
З 2016 року ОПЕК співпрацює з низкою інших країн, зокрема з Росією, у форматі ОПЕК+, що разом охоплює приблизно 41% глобального видобутку.
Вихід ОАЕ набуде чинності 1 травня. Як повідомляє агенція АР, країна панує продовжувати реалізувати свою давню мету – збільшення видобутку сирої нафти “поступово та виміряно, узгоджуючи це з попитом та ринковими умовами”.
ОАЕ була членом організації з 1967 року. Однією з причин виходу є наявність у ОАЕ значних резервних потужностей, які дозволяють швидко збільшувати видобуток. У таких умовах держава може бути зацікавлена у максимізації власного видобутку, а не у стримуванні його відповідно до квот. Крім того, зовнішньополітичний курс ОАЕ поступово віддаляв країну від інших членів ОПЕК, особливо від Саудівської Аравії. Сторони мають розбіжності щодо низки регіональних питань, зокрема Ємену.
Водночас Абу-Дабі активно розширює свій вплив на Близькому Сході та в Африці, а також поглиблює відносини зі США та Ізраїлем, з яким нормалізував дипломатичні зв’язки у 2020 році в межах Авраамських угод.
ОАЕ розглядають ці відносини як важливий інструмент регіонального впливу та канал взаємодії з Вашингтоном, особливо в умовах війни з Іраном. Варто зазначити, що ОАЕ – не перша країна, яка залишає організацію. Раніше з ОПЕК виходили Індонезія, Катар, Еквадор, Ангола та Габон, здебільшого через суперечки щодо квот на видобуток.
Ер-Ріяд vs Абу-Дабі: геополітичний конфлікт як передумова рішення ОАЕ
З геополітичної точки зору це рішення слід розглядати на тлі зростаючого суперництва між Об’єднаними Арабськими Еміратами та Саудівською Аравією. Попри значні взаємні інвестиції, розбіжності між двома державами накопичувалися роками і наприкінці грудня вийшли у відкриту площину.
Тоді саудівська авіація завдала ударів по силах Південної перехідної ради в Ємені – угрупованню, яке підтримують Емірати. У результаті наступ цієї сили було зупинено, еміратські підрозділи змушені були відступити, а саму раду згодом фактично розгромили. Це спричинило гучний публічний конфлікт між Ер-Ріядом і Абу-Дабі, який поширився і на інші регіональні питання, зокрема політику щодо Судану, та активно обговорювався в інформаційному просторі регіону.
Протистояння швидко набуло особистісного характеру і стало фактором, який складно ігнорувати чи швидко подолати. Упродовж двох місяців перед початком війни з Іраном саме ця конкуренція була ключовим чинником, що визначав геополітичну динаміку в регіоні Перської затоки.
Не виключено, що саме в цей період в Абу-Дабі остаточно схилилися до рішення вийти з Організації країн-експортерів нафти. І якщо Емірати відчують переваги більшої автономії, наступним кроком може стати переоцінка участі й в інших багатосторонніх форматах – таких як Ліга арабських держав чи навіть Рада співробітництва арабських держав Перської затоки.
ОПЕК без ОАЕ: втрата стабілізаційного механізму
Для Організації країн-експортерів нафти та формату ОПЕК+ це рішення матиме помітні наслідки. Саудівська Аравія офіційно поки не відреагувала, однак для Ер-Ріяда це серйозний виклик. Об’єднані Арабські Емірати були не просто партнером, а фактично другим після Саудівської Аравії членом картелю, який мав реальні можливості швидко нарощувати видобуток. Разом ці дві країни формували своєрідний “резервний буфер” обсягом близько 4 млн барелів на добу, що дозволяло згладжувати коливання на ринку.
Після виходу ОАЕ цей механізм фактично розпався: Саудівська Аравія залишається одна відповідальною за балансування ринку, тоді як глобальна система втратила ключовий елемент стабілізації.
Для Ер-Ріяда це має і політичний вимір. Рішення ОАЕ не було попередньо узгоджене, що сприймається як дипломатичний сигнал віддалення і певна образа. На тлі суперечностей щодо Ємену та Сомаліленду відносини між наслідним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом бін Салманом і президентом ОАЕ Мухаммедом бін Заїдом суттєво охололи і зараз перебувають на одному з найнижчих рівнів за останні роки.
Попри емоційне напруження, Саудівська Аравія фактично обмежена у відповідях: жорсткі кроки у відповідь лише прискорили б дезінтеграцію Організація країн-експортерів нафти. Об’єднані Арабські Емірати обрали момент, коли регіон уже перебував у стані високої турбулентності через конфлікт у Затоці та часткові перебої з проходом через Ормузьку протоку, що тимчасово зменшило їхній видобуток майже на половину. У таких умовах вихід із картелю виглядає менш різким, ніж за стабільної ситуації.
Очікується, що після нормалізації ситуації і відновлення транзиту через протоку ОАЕ зможуть збільшувати видобуток без обмежень квот. Це формує прецедент, який може спонукати інші країни – зокрема Казахстан, Нігерію та Венесуелу — переглянути свою участь у домовленостях.
Найбільш чутливим цей процес є для Росії: розширення “суверенного видобутку” підриває конструкцію ОПЕК+ і послаблює здатність Москви впливати на глобальні ціни на нафту. Втрата координаційного механізму означає для неї скорочення одного з небагатьох інструментів економічного впливу у світі.
Окремо посилюється китайський фактор. Китай як головний імпортер нафти в Азії отримує вигоду від зростання пропозиції поза квотами. Це посилює конкуренцію між постачальниками: збільшення експорту з ОАЕ напряму тисне на частку російської нафти на китайському ринку, де вона вже продається зі значними знижками. У результаті зменшується простір для цінового демпінгу з боку Москви і посилюється боротьба за кожен контракт.
Далекі наслідки: як зміни в ОПЕК можуть вплинути на Україну
У короткій перспективі цей крок не має прямого впливу на ситуацію на фронті в Україні. Його можливі наслідки проявляться радше опосередковано і з часом – після стабілізації ситуації в Перській затоці та відновлення нормального транзиту через Ормузьку протоку.
Сам вихід Об’єднані Арабські Емірати з Організація країн-експортерів нафти не змінює миттєво баланс на ринку, але може сприяти поступовому тиску на нафтові ціни. У ширшій перспективі це здатне обмежити доходи Росія і, відповідно, її фінансові можливості для продовження війни.
Важливішим є не сам факт виходу, а потенційна динаміка, яку він запускає: якщо інші виробники почнуть діяти більш автономно, система координації в межах ОПЕК+ може поступово слабшати. Це створює довгостроковий ефект перерозподілу впливу на енергетичному ринку, який може працювати не на користь Росії.
За оцінкою експерта С. Сапєгіна, якого цитує видання Telegraf, у разі такого розвитку подій у виграші опиняються передусім країни-імпортери нафти, зокрема Китай, Індія, Японія, Південна Корея, а також держави Європейського Союзу та інші економіки, де значна частка витрат припадає на енергоносії. Натомість у програші опиняються країни-експортери, для яких високі ціни на нафту є критично важливими для наповнення бюджетів. Йдеться про частину членів Організація країн-експортерів нафти, а також про Росія, Ірак, Нігерія, Алжир та інших виробників.
Для України, як зазначає експерт, цей сценарій виглядав би радше позитивним. Зниження глобальних цін на нафту могло б поступово зменшити вартість пального, логістики та окремих виробничих витрат, що в умовах війни має непрямий, але відчутний економічний ефект.
