ІА”ФАКТ” вже повідомляло про надходження від експорту до держбюджету. Наразі видається доречним розглянути вплив зовнішніх і внутрішніх факторів воєнного періоду на вітчизняний експортний сектор, виробничі та логістичні витрати. Адже в Україні сформувалася тенденція вимушеної адаптації бізнесу до нових ринкових умов. Маються на увазі як позитивні аспекти – зростання попиту на окремі товари, так і негативні – зростання витрат на логістику та страхування, а також нестабільність ринків та витрат, пов’язаних із війною.
Найбільші статті експорту традиційно у сільськогосподарської та олійної продукції
Попит на українську продукцію, зокрема соняшникову олію, залишається високим, підтримуваний ринковою кон’юнктурою та кліматичними умовами, що впливають на врожаї інших країн. У 2022-2023 році експорт зернових та рослинних олій сягнув майже 68 млн тонн, що на 10% більше попереднього року. Експорт соняшникової олії у 2023-2024 маркетинговому році зріс на 18%, досягнувши обсягів, що перевищують довоєнні показники (довідково: маркетинговий рік дозволяє точніше оцінити статистику врожайності, запасів і ринкових тенденцій. Для зернових культур (пшениці, кукурудзи) маркетинговий рік зазвичай починається в липні та закінчується наступного червня, оскільки врожай збирають у липні-серпні, для соєвих бобів та олійних культур маркетинговий рік може починатися у вересні). Сприятливі ціни (780-795 USD/т СРТ-порт) підвищили виручку до $5 млрд у 2023 році.
Україна залишається одним із провідних експортерів соняшникової олії, кукурудзи, пшениці, соєвих бобів та ріпака. Проте сьогодні успіх українських експортерів залежить від стабільності логістичних шляхів, які зазнають перешкод через війну. Потреба у продукції зберігається завдяки зниженню врожайності в інших країнах, але зовнішні чинники – погодні умови, експортні обмеження та глобальні економічні коливання – створюють додаткову нестабільність і ризики.
Блокада чорноморських портів змушує українських виробників шукати альтернативні маршрути для експорту. Наприклад, соняшникову олію та інші аграрні продукти почали відправляти залізницею або автотранспортом через західні кордони – до Польщі, Румунії та інших європейських країн. Однак сухопутна логістика є значно дорожчою та менш зручною для великих обсягів експорту, ніж морські шляхи.
Експорт кукурудзи та пшениці також стикається з аналогічними викликами. Втрата доступу до портів змушує фермерів використовувати сухопутні шляхи через Польщу та дунайські порти в Румунії. Це не тільки підвищує транспортні витрати, а й призводить до заторів на кордонах, що затримує відправлення товарів і ускладнює планування. Крім того, через військові ризики зростає вартість страхування вантажів. Лише спеціалізовані компанії готові страхувати вантажі з України і це збільшує витрати для українських експортерів.
Подібні логістичні труднощі виникають і для експорту соєвих бобів та ріпака, де погодні умови у країнах-конкурентах також впливають на ринковий попит. Наприклад, неврожай сої в Бразилії через посуху підвищив інтерес до української сої, проте нестабільність логістичних шляхів заважає українським експортерам вчасно постачати продукцію. Використання альтернативних маршрутів через Західну Європу для експорту ріпака значно збільшує витрати, що знижує рентабельність українського експорту на світовому ринку.
Ситуація у Чорному морі залишається вкрай напруженою: через постійні обстріли портів Одеси та інших міст після припинення зернової угоди, судноплавство в регіоні є ризикованим, що суттєво обмежує обсяги експорту зерна та олійних культур з України. Це впливає не тільки на українських аграріїв, але й на країни, які традиційно залежать від української продукції – Туреччину та Єгипет, які тепер змушені шукати нових постачальників. Такі зміни підсилюють конкуренцію і знижують частку українського експорту на міжнародних ринках.
Таким чином, українським аграріям доводиться адаптуватися до змінних умов, шукати нові ринки та перебудовувати логістику, щоб втриматися на плаву.
Надходження до держбюджету від експорту металу
Російське вторгнення сильно вдарило по українській сталеливарній галузі, яка традиційно забезпечувала суттєві надходження до держбюджету. Зупинка металургійних підприємств на сході України, зокрема “Азовсталі” і “ММК ім. Ілліча”, руйнування критичної інфраструктури спровокували скорочення виробництва та експорту сталі. Незважаючи на це, у першому півріччі 2022 року, завдяки високим світовим цінам на метал, доходи від експорту сталі були порівняно стабільними. Однак після червня 2022 року ситуація погіршилася, оскільки глобальні ціни на метал знизилися, що вплинуло на доходи галузі.
У 2023 році галузь поступово відновлювалася, проте інфраструктурні проблеми та бойові дії продовжували обмежувати виробництво. Експорт залишався важливим джерелом доходів, хоча докризового рівня надходжень досягти не вдалося.
Наразі очікується подальше відновлення, особливо завдяки модернізації та відновленню роботи заводів. Прогнозується помірне зростання експорту, однак його успіх залежатиме від ситуації на фронті та світових економічних умов.
За даними Державної митної служби України, у 2022 році експорт чорних металів становив 6,1 млн тонн, що значно менше порівняно з попередніми роками. Валютна виручка від експорту металу у 2022 році зменшилася на 41,6% і склала 2,64 млрд доларів США, тоді як у 2021 році цей показник становив 13,9 млрд доларів США.
У минулому році з України було експортовано 4,76 млн тонн чорних металів, що на 22% менше, ніж у перший рік війни. Надходження від експорту металопродукції у 2023 році знизилися на 41,6% до 2,64 млрд доларів США.
Водночас з цим російські атаки на портову інфраструктуру Одеської області призвели до зростання страхових платежів для суден, що прямують до українських портів. Вартість страхування суден зросла з 0,75% до 1% від вартості вантажу, що підвищує витрати на морські перевезення. Обстріли портів ускладнюють роботу великих міжнародних контейнерних компаній в Україні, що додатково збільшує витрати на імпорт та експорт.
На економіку України значно впливають й останні події на світовому ринку сталі та у сфері морських перевезень. Китай, як найбільший споживач сталі, активно підтримує своїх девелоперів, що сприяє зростанню цін на метал. Однак через кризу в сфері нерухомості внутрішній попит в Піднебесній на сталь залишається слабким, і китайські виробники змушені збільшувати експорт, що впливає на світові ціни.
Зростання цін на сталь та підвищення страхових платежів стають додатковим тягарем для українських виробників та експортерів. Ці фактори можуть призвести до збільшення витрат, що в підсумку відобразиться на кінцевих споживачах.
Макроекономічні виклики вітчизняних виробників
Наразі вітчизняні виробники стикаються з низкою макроекономічних викликів, що знижують ефективність бізнесу та експорту конкурентоспроможність. Найбільше на вітчизняний бізнес тиснуть інфляція, девальвація гривні, дороговизна енергоносіїв, кадровий голод та втрата традиційних ринків збуту.
Очевидно, що військові дії та економічні потрясіння підштовхнули інфляцію, що суттєво підвищує собівартість виробництва. Наприклад, українська компанія, яка виробляє сільгосптехніку, змушена купувати метал та деталі з-за кордону через нестачу вітчизняних ресурсів. У результаті, через девальвацію гривні, вартість імпортованих матеріалів постійно зростає, що призводить до збільшення загальної собівартості продукції. Компанія намагається зберегти конкурентну ціну, але змушена частково перекладати зростання витрат на кінцевого споживача, що знижує її конкурентоспроможність.
Високі ціни на енергоносії також тиснуть на промисловість. Подорожчання блакитного палива змушує хімічні та агропромислові підприємства знижувати виробництво або шукати альтернативні джерела енергії. Деяким компаніям доводиться підвищувати витрати на виробництво, що змушує їх піднімати ціни на кінцеву продукцію, знижуючи її конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Хімічні підприємства, зокрема виробники міндобрив, є одними з найбільш енергоємних, і тому відчувають особливий тиск. Через подорожчання газу багато з них змушені скорочувати обсяги виробництва або навіть припиняти роботу, що знижує доступність добрив і зрештою впливає на аграрний сектор.
Кадровий голод став ще одним бар’єром для виробників. Мобілізація та масова еміграція призвели до відтоку висококваліфікованих фахівців. Дефіцит кадрів змушує компанії інвестувати у пошук нових спеціалістів або ж навчання менш кваліфікованих працівників.
Через військову агресію РФ втрачено традиційні ринки збуту на території СНД, що змусило вітчизняних виробників шукати нові ринки в Європі, Азії та на Близькому Сході. Очевидно, що вихід на нові ринки вимагає суттєвих інвестицій у маркетинг та адаптацію продукції до стандартів і вимог нових країн. Наприклад, кондитерські компанії, які раніше експортували свою продукцію до Росії, тепер змушені адаптувати її для європейських споживачів, змінюючи упаковку, вдосконалюючи рецептури та налагоджуючи нові маркетингові канали для завоювання довіри нових споживачів.
Загалом, ці виклики призводять до зростання витрат на виробництво і транспортування української продукції, що ускладнює конкуренцію з іноземними компаніями, які діють в більш стабільних умовах. Це негативно позначається на частці українських виробників на міжнародних ринках, зменшуючи їхню здатність конкурувати і розвиватися в глобальному середовищі.
Посилена роль єврозони як експортного партнера України
Скорочення внутрішнього ринку підвищує значущість експорту для української економіки, де Євросоюз виступає ключовим торговим партнером. Міжнародна підтримка допомагає знизити ризики експорту та оптимізувати логістику, однак Україна стає дедалі більш залежною від експорту сировини та низькотехнологічної продукції. Це може збільшити торгівельний дефіцит, послабивши позиції країни на світовому ринку.
Попри складні умови війни, економіка України демонструє ознаки відновлення, що відкриває можливості для розвитку власного виробництва. Однак бізнесу для цього потрібні значні інвестиції. Через обмежені ресурси і високу залежність від зовнішньої допомоги, держава має обмежені можливості для підтримки інвестицій. Також скорочення банківського кредитування посилює ризик технологічного відставання та зношування виробничих фондів.
Експерти наголошують на кількох ключових загрозах для економічної безпеки України. Зокрема, це міграція населення, частина якого не планує повернення через війну; зниження довіри до держави і зростання тіньової економіки; скорочення бюджетних ресурсів для фінансування важливих витрат; зниження конкурентоспроможності через нестачу інвестицій; посилення імпортозалежності; негативний вплив на довкілля та загроза продовольчій безпеці через проблеми в аграрному секторі.
Ці виклики потребують перегляду державних стратегій та визначення нових пріоритетів для забезпечення економічної стабільності.
Тетяна Вікторова
