У ніч на 1 травня міністр економіки України Юлія Свириденко повідомила про підписання у Вашингтоні українсько-американської угоди щодо співпраці у сфері природних ресурсів. Підписана рамкова угода відкриває для американських компаній доступ до 57 ключових мінералів, які Україна планує розробляти на нових родовищах. Формально це політична домовленість про співпрацю у сфері надрокористування, але по суті йдеться про створення нової моделі впливу, де військова допомога обмінюється на участь у контролі за стратегічними ресурсами.
Документ містить перелік — від урану, літію, гафнію й паладію до графіту, золота і титану. Саме ці речовини критично важливі для оборонної, енергетичної й технологічної промисловості країн НАТО, передусім США. Угода не поширюється на існуючі розробки, але визначає, що всі нові ліцензії, які держава видаватиме з моменту набуття чинності, потрапляють під дію домовленостей.
Угода охоплює: алюміній, сурму, миш’як, барит, берилій, вісмут, церій, цезій, хром, кобальт, мідь, диспрозій, ербій, європій, фтор, плавиковий шпат, гадоліній, галій, германій, золото, графіт, гафній, гольмій, індій, іридій, лантан, літій, лютецій, магній, марганець, неодим, нікель, ніобій, паладій, платина, калій, празеодим, родій, рубідій, рутеній, самарій, скандій, тантал, телур, тербій, тулій, олово, титан, вольфрам, уран, ванадій, ітербій, ітрій, цинк, цирконій, а також нафту й природний газ.
Вони є основою для виробництва акумуляторів, мікрочипів, електромобілів, військової техніки, супутників, ракет і енергетичного переходу, який здійснює Захід. Україна, яка перебуває в умовах війни, бере участь у формуванні нового ринку поставок, не маючи ще нічого — ні прибутку, ні технологій, ні прав власності, зате вже маючи домовленість про перерахування прибутків у фонд, де зброя прирівнюється до інвестицій.
Угода обмежена лише 12 сторінками. Для порівняння, попередній проєкт документу, який передавався українській стороні в березні, складав понад 90 сторінок. Різниця між ними не просто у розмірі — укорочена версія залишає поза межами публічної фіксації ключові фінансові та управлінські параметри: як саме працюватиме інвестиційний фонд, хто контролює кошти, які гарантії повернення прибутків в Україну і чи передбачено обмеження на виведення капіталу. Усе це буде прописано пізніше — у так званій «технічній угоді», до якої поки що немає доступу.
Окрема новація — включення військової допомоги США як «інвестиційного внеску» в цей фонд. Угода прямо фіксує, що поставки озброєнь, боєприпасів, технологій або навчання автоматично збільшують частку американської сторони в інвестиційній участі. Це означає, що чим більше зброї надходитиме в Україну, тим більший вплив отримає Вашингтон у механізмах, які керуватимуть розробкою українських надр.
Водночас, як засвідчує сам текст, американські компанії не отримують автоматичного пріоритету — їм гарантується лише право на участь в аукціонах або переговорах на умовах, не гірших за інших покупців. Проте відсутність механізмів контролю і прозорості на цьому етапі створює ризики, що рівні умови будуть лише формальністю. Українська сторона, згідно з угодою, зобов’язується інвестувати у спільний фонд усі доходи від продажу нових ліцензій і рентних платежів з надрокористування. Натомість у документі немає згадки про гарантії реінвестування коштів у відновлення України, які раніше озвучував прем’єр-міністр Денис Шмигаль, зокрема про зобов’язання не виводити прибутки з фонду щонайменше десять років.
Також документ залишає осторонь інші доходи — з існуючих родовищ, нафти, газу чи транзиту — вони не входять у сферу дії угоди. Але список з 57 мінералів і металічних ресурсів вичерпно охоплює ті компоненти, які найбільш цінні у глобальному перерозподілі ринків.
Значна частина формулювань угоди виглядає як типовий рамковий меморандум: немає підпорядкування однієї держави іншій, передбачені консультації у випадку конфліктів із правом ЄС. Але в реальності вплив буде визначатися не абзацами про рівність, а обсягами реальної участі сторін у майбутніх тендерах і схемах розподілу прибутків.
