Оголошення “коаліції донорів для фінансової стійкості Палестинської адміністрації (ПА)” стало новим тестом для міжнародної допомоги в добу множинних криз. 26 вересня Норвегія, яка роками очолює AHLC (головну донорську групу для палестинців), повідомила, що партнери – серед них Саудівська Аравія, Японія, Франція, Іспанія, Велика Британія – формують Emergency Coalition for the Financial Sustainability of the PA та вже запускають екстрені виплати, одночасно закликаючи Ізраїль розморозити належні Палестинській адміністрації кошти з “клірингових” надходжень.
Формат презентовано як термінову відповідь на “гостру й безпрецедентну” кризу ліквідності ПА, що загрожує зарплатам, базовим послугам і безпеці на Західному березі. Це не обхід Сполучених Штатів, а рятувальний трос для недопущення вакууму влади; і водночас – нові важелі впливу для Ер-Ріяда, Брюсселя й Токіо у взаємодії з Вашингтоном та Єрусалимом.
Це відбувається саме зараз через масштаби руйнувань і ціну відбудови. Спільна оцінка Світового банку, ООН і ЄС від 18 лютого визначила потреби Гази у 53,2 млрд доларів на десятирічний горизонт, з яких близько 20 млрд потрібні вже в перші три роки. За минулий рік економіка Гази, за оцінкою Світового банку, просіла на 83%, ціни на харчі злетіли на 450%, а загальна інфляція перевищила 300%; Західний берег також у рецесії. Без платоспроможної адміністрації, здатної тримати базові сервіси і поліцейську присутність, “день після” просто нікому реалізовувати.
Фінансовий обвал і гуманітарний голод: як донори поєднують гроші з тиском на доступ
Тут наявний фіскальний вузол – “клірингові” доходи – гроші, які Ізраїль збирає замість Палестинської автономії (зокрема, митні платежі з товарів, що завозяться на палестинські території). Потім ці кошти перераховуються ПА, але з відрахуваннями. Саме тут змикаються економіка й політика: за даними Світового банку, торік відрахування Ізраїлем із цих надходжень для ПА зросли в рази – до середніх 500 млн шекелів щомісяця проти 200 млн до війни. Це одночасно з падінням активності й надходжень у готівкову частину бюджету створило касові розриви, що конвертувалися у скорочені виплати зарплат держсектору до 60–70% та ризик невиплат узагалі. Саме цю “дірку в оборці” і покликана швидко закрити коаліція.
На землі фінансова криза збігається з гуманітарною деградацією, що підштовхує донорів діяти не лише з міркувань фінансової стабільності, а й з морально-політичного імператива. 22 серпня глобальна система IPC вперше офіційно підтвердила голод (Phase 5) у місті Газа: це перший випадок формалізованого голоду на Близькому Сході.
У спільних заявах FAO, UNICEF, WFP і ВООЗ містилося попередження про те, що без негайного доступу й масштабних поставок допомоги смертність зростатиме, а зона голоду розширюватиметься до Дейр-ель-Балах і Хан-Юніса. Це створює для донорів політичне “вікно можливостей”: хто публічно визнає дві держави, має підкріпити це фінансовою спроможністю інституції, що тримає порядок “на день після”.
Цьогорічний європейський контур підтверджує цей зсув від заяв до інженерії. 21 травня Єврокомісія довела гуманітарний пакет для палестинців до 170 млн євро, а 24–25 вересня додала ще 50 млн – разом 220 млн євро на рік. Від початку війни сукупний гуманітарний обсяг ЄС перевищив 550 млн євро, доповнений “повітряним мостом”, через який до початку року вже пройшло понад 3 800 тонн вантажів і який надалі масштабувався.
Кошти йдуть через ООН-структури та Міжнародний Комітет Червоного Хреста на продовольство, медицину, воду, санітарію, притулок і логістику – це не бюджетна підтримка ПА і не зарплати чиновникам. Ефективність, однак, упирається в доступ на маршрутах: будь-яке перекриття коридорів миттєво обвалює роздачі їжі і роботу кухонь.
Саме доступ “змиває” ідеальні паперові механізми контролю. Коли коридори працюють, масштабується облік і верифікація; щойно їх закривають, частина поставок розчиняється в хаосі черг та насильства. Після закриття переходу Зіккім 12 вересня операційні збої на півночі стали правилом, а ООН і ВООЗ впродовж серпня-вересня неодноразово фіксували спад доступу та згортання польових кухонь і клінік, що напряму підвищує ризик смертності у дітей.
У підсумку донорська коаліція працює паралельно інженерії доступу: гроші плюс політичний тиск на безперешкодний прохід – єдиний спосіб конвертувати фінансування в реальні порції їжі й медичні процедури.
Гуманітарна багатосторонність як стратегія: Саудівська Аравія, ЄС і Японія між підтримкою Палестинської адміністрації та балансом із США
Що переслідує Саудівська Аравія? Поєднання гуманітарного імперативу, регіонального лідерства і прагматичної стабілізації “передньої периферії” власних інтересів. Підтримка фінансової стійкості ПА та керованого відновлення зменшує ризик радикалізації, потоку зброї й збоїв у Червоному морі, критично важливому для Vision 2030; а активна роль у координації донорів підсилює переговорні позиції в пакеті “нормалізація з Ізраїлем – гарантії від США – цивільна ядерна програма”. Коаліційний формат дозволяє Ер-Ріяду виглядати мотором процесу, не заходячи в прямий клінч з США.
Водночас Євросоюз переслідує суміш безпекового реалізму та політичної послідовності. Брюссель послідовно нарощує гуманітарку, запускає “повітряний міст”, координує медичної евакуації до країн-членів і на вересневому тлі нових актів визнання Палестини чітко прив’язує політичні заяви до логістики і фінансів “дня після”. ЄС у своїх повідомленнях безпосередньо пояснює європейському виборцю: допомога – це не “щедрість”, а інструмент зниження смертності та стримування міграційно-безпекових ризиків для самого Союзу.
Зі свого боку, Японія переслідує “практичну багатосторонність”. Токіо активізує гуманітарні та інституційні вливання, уникаючи поспішного визнання державності й роблячи акцент на стабілізації як передумові дипломатії. Це водночас захист глобального “порядку правил” і турбота про енергобезпеку та безпеку судноплавства. У спільних з ЄС заявах МЗС Японії читається саме ця обережна залученість: конвертація фінансів і репутації у політичний капітал без жорсткого геополітичного позиціонування.
Чи це спроба послабити вплив США? Ні, щонайменше не у конфронтаційній формі. Ядро коаліції складають союзники Вашингтона, а логіка – не допустити фіскального колапсу ПА й вакууму безпеки – доповнює американські пріоритети деескалації. Паралельно в англо-європейському таборі циркулюють ідеї тимчасових форматів управління для Гази, що обговорюються з Білим домом; це радше “хеджуюча багатосторонність”, яка підстраховує прогалини, якщо США з тактичних причин рухаються повільніше.
Окрім 53,2 млрд доларів потреб на відбудову, Світовий банк і ООН фіксують безпрецедентне падіння економіки Гази та рецесію на Західному березі; Палестинська адміністрація стискає виплати, де-факто живучи в режимі постійних касових розривів. На ринку праці Західного берега у другому кварталі 2025-го – кожен четвертий, або 287 тис. людей, безробітний; це лише невелике “мікрополіпшення” проти першого кварталу, яке не змінює тренд структурного тиску.
Саме цей причинно-наслідковий ланцюг – “утримання доходів/падіння надходжень → касовий дефіцит ПА → урізані зарплати/слабша безпека → соціальна напруга й простір для радикалів → вищий ризик насильства/контрабанди” – і мотивує донорів діяти солідарно і негайно.
Ще один ключ до легітимності витрат у Європі, Японії та Британії – контроль і “фільтри” від ХАМАС. Паралельно з гуманітарними вливаннями ЄС і США посилюють санкційну рамку проти фінансових мереж ХАМАС і споріднених структур, регулярно накладаючи секторальні санкції та “б’ючи” по псевдогуманітарних каналах.
Одночасно Мінфін США офіційно видав комюніке з комплаєнс-настановами: як допомагати цивільним, не порушуючи санкцій; дозволені “звичайні і необхідні” транзакції для гуманітарних цілей за умови жорсткого скринінгу партнерів. Тобто юридичний коридор для допомоги існує, але він вузький і контрольований.
Це все відбувається на тлі дипломатичного зсуву на Заході. Протягом тижня Генеральної Асамблеї ООН ми побачили хвилю нових рішень про визнання Палестини: 21–22 вересня уряди Великої Британії та Франції оголосили про визнання державності, підкресливши, що підтримка двох держав має бути підкріплена практичними кроками – від гуманітарного доступу до фінансової стійкості інституцій, які мають утримати порядок. Саме коаліція донорів – з участю Саудівської Аравії – і є таким “мостом” між політикою та інженерією.
Україна серед множинних криз: як зберегти пріоритет у донорській конкуренції через прозорість і довіру
Палестинська тема дійсно забирає багато уваги у світі та в медіа, особливо під час засідань Генасамблеї ООН. Але це не означає, що про Україну забули чи перестали підтримувати. Євросоюз створив спеціальну програму Ukraine Facility – великий фонд на 50 мільярдів євро до 2027 року. Гроші виділяються частинами щокварталу, і кожен транш прив’язаний до виконання певних умов.
Крім того, діє й інший механізм – кредит від G7, розрахований на те, що в майбутньому виплати будуть покриватися за рахунок доходів від заморожених російських активів.
Ці рішення створюють “довгий горизонт” підтримки, який не конкурує “рубль-у-рубль” з гуманітаркою Близького Сходу. Втім виклик для Києва інший: у добу множинних криз увага йде до тих, хто демонструє бездоганну прозорість і передбачуваний результат – тут доречно посилювати комунікацію виконання “маяків” у Facility та верифікованих виплат через програми Світового банку.
У США справді є ризики для допомоги Україні: Верховний суд дозволив адміністрації затримувати частину вже схвалених грошей. Це створює прецедент і дає противникам допомоги аргумент у суперечках про “пріоритети витрат”.
Але сама система підтримки України побудована так, що гроші йдуть через законодавчо затверджені програми з аудитом і контролем. Це набагато стабільніше, ніж разові гуманітарні пакети. Тому твердження, що Україну “відсунули”, цифрами не підтверджується. Справжня боротьба йде не за ресурси, а за увагу виборців і довіру платників податків, яку забезпечує прозорість.
Щодо Палестини, донорська коаліція тут – не антиполярний фронт проти США, а радше кризовий інструмент, що дає Саудівській Аравії додатковий важіль у регіоні, ЄС – спосіб втілювати політику “двох держав” у практичні кроки, а Японії – шанс закріпитися в якості надійного донора. Це своєрідний “мережевий шлюз”, який може працювати разом із Вашингтоном і зменшує ризик затримок з боку США.
Для України урок простий: у світі, де кожен уряд змушений звітувати за кожен євро й долар, максимальна прозорість – не просто гарна риса, а умова того, щоб залишатися серед ключових пріоритетів міжнародної допомоги.
Тетяна Вікторова
