Українські біженці можуть назавжди залишитись в Європі навіть після завершення війни: The Economist

Ще у 2022 році більшість українців, які рятувалися від війни за кордоном, були переконані: вони обов’язково повернуться додому. Минуло три роки — і ця впевненість зникає. Дані соціологів і факти з життя вказують на тривожну тенденцію: значна частина українських біженців більше не пов’язує своє майбутнє з Україною. Навіть у випадку завершення бойових дій. Сотні тисяч людей — переважно жінки й діти — інтегруються в нові суспільства. Вони вивчають мову, отримують освіту, шукають роботу, оформлюють документи на довгострокове проживання, а дехто вже подає заявки на громадянство. З тимчасових переселенців вони стають частиною постійної міграції.

Від 74% до 43%: у два рази менше охочих повернутися

27 березні The Economist оприлюднила дані дослідження українського Центру економічної стратегії: у 2022 році повернення в Україну планували 74% біженців, а зараз — вже лише 43%. Тобто кількість тих, хто хоче повернутися, зменшилася майже вдвічі.

Це більше не спонтанна емоція — це тренд. Люди не просто чекають закінчення війни. Вони ставлять інше питання: якою буде Україна після війни? Чи буде вона безпечною? Чи буде інтегрованою в Європу? Чи матиме гарантії від нової агресії Росії? Чи буде захищена свобода і права?

The Economist пише:

“Термін дії схеми “тимчасового захисту” Європейського Союзу, яка пропонує 4,3 мільйонам українських біженців з ЄС доступ до житла, роботи та пільг, закінчується в березні наступного року. Європа, ймовірно, не буде наслідувати Дональда Трампа, який розглядає можливість скасування статусу українських біженців в Америці. Але незалежно від того, чи буде продовжена програма ЄС (вдруге), українці в еміграції все частіше відмовляються від ідеї повернутися додому.

Для багатьох важливо не лише коли закінчиться війна, а й як саме вона закінчиться. Українці не хочуть повертатися в країну, яка залишиться сам-на-сам з агресором, без членства в НАТО, без гарантій безпеки, з російською армією в кількох сотнях кілометрів”.

Польща як індикатор: більше заявок на ПМП, більше курсів мови

Найпоказовішу динаміку демонструє Польща — країна, яка прийняла понад 1,5 мільйона українських біженців. Тут різко зросла кількість заяв на постійне проживання, отримання польського громадянства та легалізацію довгострокового статусу. Все більше українців відвідують безкоштовні мовні курси, адаптаційні програми, шукають стабільну роботу, переводять дітей у польські школи.

Все це є чіткими маркерами: люди не чекають повернення. Вони будують нове життя тут і зараз. Часто — із відчуттям болю і провини, але й з усвідомленням того, що це реальність.

“Українці в Європі пускають коріння. У Польщі частка біженців, більшість з яких жінки, які працюють або активно шукають роботу, перевищила 67%. Уряд планує дозволити біженцям обмінювати тимчасовий захист на дозвіл на проживання терміном на три роки. Число, яке стосується, «може складати кілька сотень тисяч, або це може бути все”, — вважає Мацей Дущик, заступник міністра внутрішніх справ.

Скасування воєнного стану може відкрити нову хвилю міграції

Зараз більшість українських біженців складають жінки, але після скасування воєнного стану за кордон потенційно можуть виїхати ще до пів мільйона чоловіків призовного віку, які нині не мають права виїзду. Це — потенційна нова хвиля еміграції, яка може стати критичною для українського ринку праці, демографії та обороноздатності. Як зауважують в The Economist, саме через ці ризики скасування воєнного стану не відбудеться швидко. Адже одразу після цього Україна може втратити ще сотні тисяч громадян.

“Колись українські жінки, які становлять основну частину біженців від війни, після війни повернулися додому. Сьогодні вірогідніше, що припинення воєнного стану призведе до виїзду з країни ще більшої кількості українців, особливо чоловіків призовного віку, яким зараз заборонено виїзд. Дослідження CES говорить, що понад 500 000 чоловіків можуть виїхати. Оскільки це було б катастрофою для українського ринку праці та для його здатності захищатися, країна вагатиметься щодо послаблення обмежень”, – зазначається у виданні.

Держава пробує повертати — поки що безрезультатно

Україна декларує зусилля щодо повернення біженців. 4 березня представник Кабміну у Верховній Раді Тарас Мельничук повідомив, що держава виділила понад 150 мільйонів гривень на повернення громадян із-за кордону. Але ці кошти виглядають символічно на тлі мільйонів, які вже інтегрувалися в інші країни. Головне — не гроші, а довіра. І з цим, як визнають навіть у владних колах, нині — проблема.

Україна бореться за території, за незалежність, за суб’єктність у світі, але водночас втрачає свій народ. І це загроза не менш серйозна, ніж ракети чи дрони. Після завершення війни Україна може прокинутись у новій реальності: без мільйонів своїх громадян – без молодих спеціалістів, енергійного класу,  цілого покоління, яке вже асоціює себе з іншими суспільствами. Це означатиме зовсім іншу країну. І до цього вона мусить готуватися вже зараз — не гаслами, а системною політикою повернення та гарантіями майбутнього.