Українські діти, які після початку повномасштабної війни опинилися в Латвії, дедалі активніше входять в місцеву систему освіти. Однак разом з цим для багатьох з них зберігається складний щоденний режим між латвійською школою та українським дистанційним навчанням. Вони змушені будувати свій щоденний графік між іншою мовою, новими правилами та дистанційними уроками з українськими вчителями. У такій реальності інтеграція до європейської системи освіти часто супроводжується втомою, емоційним виснаженням і відчуттям життя одразу у двох країнах.
Як українські діти навчаються в школах Латвії
За даними дослідження УВКБ ООН, більшість школярів вже відвідує латвійські класи, проте понад половина продовжує навчатися онлайн за українською програмою, через що звичайний навчальний день перетворюється на кількагодинне поєднання уроків, домашніх завдань і спроб не втратити зв’язок із майбутнім поверненням додому.
У Латвії проживає майже 32 тисячі українців зі статусом тимчасового захисту, серед яких значну частину становлять жінки та діти. За останній навчальний рік кількість українських школярів, інтегрованих у латвійську освітню систему, помітно зросла: якщо у 2023/2024 році місцеві школи відвідували 62% дітей шкільного віку, то у 2024/2025 році цей показник сягнув 80%.
Такий приріст свідчить про поступове входження українських сімей у латвійське освітнє середовище, адже після перших років вимушеного переїзду частина родин почала приймати довші рішення щодо навчання дітей. Дівчата залучені до шкільної освіти активніше, ніж хлопці: за даними дослідження, латвійські школи відвідують 91% дівчат і 81% хлопців.
Водночас п’ята частина українських дітей шкільного віку досі залишається поза латвійськими школами. Майже половина таких випадків пов’язана з тим, що родини залишають дітей у дистанційній українській системі, оскільки розраховують на повернення або хочуть зберегти звичну освітню траєкторію.
Дві школи в одному розкладі
Найскладнішою частиною дослідження УВКБ ООН стала цифра щодо подвійного навчання: 53% українських дітей шкільного віку в Латвії поєднують латвійську школу з українськими онлайн-уроками. Для таких учнів ранок проходить у класі, де потрібно вивчати предмети латвійською мовою, а після обіду або на вихідних починається другий навчальний блок за українською програмою.
Особливо відчутне навантаження припадає на старшокласників, серед яких 65% навчаються у двох системах одночасно. Для учнів старших класів такий режим означає підготовку до оцінювання, виконання завдань за різними програмами, адаптацію до іншої мови викладання та постійну потребу вкладатися у два набори вимог.
Серед дітей початкової школи подвійне навчання трапляється значно рідше — лише 2% поєднують обидві системи. Батьки молодших школярів, імовірно, менше схильні навантажувати дітей двома програмами, оскільки для малечі навіть адаптація до нового класу, мови та правил уже потребує значного ресурсу.
Чому родини залишають українську програму
Багато сімей продовжують українське дистанційне навчання через бажання зберегти для дитини можливість повернутися до української школи без значних прогалин. Для батьків, які не знають, скільки триватиме перебування в Латвії, українська програма стає способом не втратити зв’язок із попереднім освітнім маршрутом.
Такий вибір має високу ціну для дітей, адже після повного дня у латвійському класі вони знову сідають за уроки, виконують домашні завдання і намагаються встигати за вимогами двох систем. У підлітків, які вже мають більший обсяг предметів і складнішу програму, це забирає час на відпочинок, сон, гуртки та спілкування з однолітками.
Історія дванадцятирічної Софії з Риги добре передає цю напругу. Вона ходить до латвійської школи, а після занять продовжує навчання за українською програмою перед ноутбуком. Дівчина хоче повернутися до друзів в Україні, однак родина поки залишається в Латвії, тому навчання тут стало частиною щоденного життя.
Булінг у школах і нестача підтримки
Окрему тривогу викликають дані про безпеку українських дітей у латвійських школах. За результатами дослідження, 26% школярів стикалися з цькуванням. Найчастіше агресорами були однолітки, однак у 3% випадків діти повідомляли про булінг із боку вчителів.
Проблема ускладнюється тим, що 53% українських дітей, які навчаються у латвійських школах, не отримують жодної додаткової підтримки. Там, де допомога є, вона переважно стосується латвійської мови, тоді як предметні консультації або ширша навчальна підтримка доступні рідше.
Для дітей, які вчаться в іншомовному середовищі та водночас зберігають українське онлайн-навчання, відсутність підтримки посилює напруження. Учень має не лише зрозуміти матеріал, а й опанувати мову, увійти в новий колектив і впоратися з емоційними наслідками переїзду.
Українська мова і позашкільне життя
Лише третина дітей має можливість очно відвідувати заняття з української мови. Для родин, які розглядають повернення додому або хочуть зберегти мовний зв’язок із Україною, така підтримка має особливе значення, оскільки дистанційна школа часто стає єдиним стабільним каналом українського навчального середовища.
Водночас 69% дітей беруть участь у позашкільній діяльності: спорті, гуртках, секціях та інших заняттях. Такий показник свідчить, що значна частина школярів поступово входить у місцеве життя поза уроками, знаходить спілкування та заняття за інтересами. Проте участь у гуртках не скасовує проблем у класі, особливо для тих дітей, які пережили цькування або залишилися без допомоги під час навчання.
Старші підлітки і ризик втрати освітнього маршруту
Дослідження окремо фіксує складну ситуацію серед української молоді віком від 16 до 24 років. Лише 16% представників цієї групи планують вступати до латвійських університетів або коледжів, тоді як 43% не мають таких планів.
Ще 10% молодих людей не навчаються, не працюють і не проходять жодної підготовки. У міжнародній практиці таку групу відносять до категорії NEET, яку вважають вразливою через ризик соціального випадіння, втрати професійного старту та тривалої невизначеності.
Попри ці дані, 72% опитаних загалом висловлюють намір залишатися в Латвії принаймні на поточному етапі. Для таких родин питання освіти набуває практичного значення, оскільки статус тимчасового захисту діє до березня 2027 року, а подальші умови перебування поки залишаються невизначеними.
