Міністерство освіти і науки України нещодавно впровадило важливі зміни в освітню систему, зокрема для українських дітей, які через війну опинилися за кордоном. Ці нововведення мають на меті зберегти освітній зв’язок між українськими учнями та їхньою рідною країною, враховуючи виклики нових реалій життя. В умовах, коли понад 330 тисяч дітей змушені адаптуватися до навчання в іноземних школах, Міністерство вирішило піти на компроміс та полегшити умови освіти для цих учнів, уникаючи подвійного навантаження і складних бюрократичних процедур. Проте це рішення викликає різні реакції як серед освітян, так і серед батьків та самих учнів.
Проблеми подвійної освіти: чому потрібні зміни
“Наслідки освітніх втрат, які вже бачимо сьогодні, надзвичайно серйозні. За даними PISA-2022, рівень знань українських підлітків відстає щонайменше на два роки від потрібного рівня, і це сигнал тривоги для всього суспільства. Освітні втрати не просто позначаються на індивідуальному розвитку дитини – вони в перспективі можуть стримувати економічний та соціальний прогрес цілої країни.
Через вимушені переїзди та пропуски в навчанні під час війни багато дітей не мали змоги отримати достатньо знань і практичних навичок. Це не лише питання шкільних оцінок. Це розвиток м’яких навичок та навичок соціалізації, це майбутні професійні можливості, успіхи, які можуть залишитись нереалізованими.
Світовий банк прогнозує, що через освітні втрати ці учні сумарно втрачатимуть мільярди доларів доходів упродовж свого життя. Це реальна загроза нашому людському капіталу та розвитку всієї країни. Зараз ми працюємо над стратегією повернення дітей до очного навчання – це не просто точкове рішення. Це наше зобов’язання перед майбутнім держави, наш шанс забезпечити дітям необхідні знання, навички та впевненість, які так важливі для їхньої успішної реалізації в житті та для сильного майбутнього України“, – заявила заступниця міністра освіти і науки Надія Кузьмічова.
До впровадження реформи українські учні, які навчалися за кордоном, стикалися зі значними труднощами в поєднанні освітніх програм двох країн. Одна з основних проблем полягає в тому, що розклади занять у місцевих школах іноземних держав часто не співпадали з українськими, що призводило до перевантаження дітей і навіть ставило під загрозу їхній успіх як у місцевій школі, так і в українській. Це стало справжнім викликом для дітей, їхніх батьків та вчителів, оскільки потребувало значних зусиль для поєднання обох систем освіти.
Батьки також відчували тиск через необхідність контролювати одночасне навчання в українській та іноземній школі, що лише посилювало стрес для всієї родини. Виникали випадки, коли діти навіть задумувалися про те, щоб повністю відмовитися від української системи освіти через складність її інтеграції в нове життя.
Рішення МОН: спрощення заради ефективності
У відповідь на ці виклики, Міністерство освіти і науки України вирішило змінити підхід до навчання українських дітей за кордоном. Було введено спеціальний “українознавчий компонент”, який дозволяє дітям зосереджуватися на ключових предметах: українська мова, література, історія України, географія та захист України. Всі інші дисципліни учні вивчають у своїх іноземних школах, і їхні оцінки автоматично зараховуються в українські шкільні щоденники.
Ця реформа, як пояснила заступниця міністра освіти і науки Надія Кузьмічова, спрямована на те, щоб діти не втрачали зв’язок із українською культурою та мовою, але при цьому не були перевантажені додатковим навчанням.
“Учні, які перебувають за кордоном, не можуть під’єднуватися до занять в той час, поки йде урок в українській школі. Бо вчаться у місцевих школах. Для цієї категорії запроваджений ще в 2023 році українознавчий компонент (скорочена програма, за якою діти можуть вивчати предмети, яких немає в закордонних школах – ред.).
Це дозволяє дітям, які перебувають за кордоном, вчити лише українську мову, літературу, історію, правознавство, географію і захист України. Решту предметів учню перезараховують. Розроблені рекомендації для вчителів, як це робити.
Українознавчий компонент – це не тільки про освіту. Це ще й про зв’язок дитини з нашою державою. Так, ми пропонуємо в чомусь іти на компроміс. І в основі цього компромісу лежить довіра. Ми довіряємо французькій, польській, будь-якій іншій школі, яка поставила оцінку учню. І радимо зайвий раз не тестувати дитину, не створювати додаткових оцінювань, щоб переконатись, чи відповідає ця оцінка дійсності. Бо результат від цього який? Дитина відмовляється від навчання не в польській школі, а в українській.
Тут і нібито і правильна логіка у наших вчителів, бо всі ми хочемо давати дітям якісні знання. Але з такими масштабами міграції Україна ще не стикалася. І в освітніх політиках важливо закладати те, що прив’язує, залишає зв’язок людини з Україною”, – зазначила Кузьмічова.
За її словами, основою нової програми є довіра до іноземних освітніх систем. Українська влада визнала, що рівень освіти в багатьох країнах, де зараз перебувають українські діти, відповідає високим стандартам. Враховуючи це, було прийнято рішення не ускладнювати процес верифікації оцінок, які учні отримують у закордонних школах. Це дозволяє уникнути дублювання освітнього процесу та зосередитися на важливих аспектах української культури і історії, які залишаються обов’язковими для українських учнів.
Реакція батьків: чи достатньо цих змін?
Попри прагнення МОН спростити процес, реакція на нововведення була неоднозначною. Деякі батьків висловлюють вдячність за спрощення навчального процесу, адже це дозволяє їм повноцінно зосередитися на навчанні в іноземній школі. Проте є й інша сторона — скептики, які вважають, що нові правила можуть спричинити втрату глибокого зв’язку з українською системою освіти.
За словами Кузьмічової, серед деяких учнів виникає відчуття, що якщо українська школа буде вимагати надмірного навантаження, вони можуть просто відмовитися від неї на користь іноземної. Це викликає побоювання, що спрощення системи може призвести до відчуження частини дітей від української культури та освітніх традицій.
Статистичні дані
Офіційні дані свідчать, що понад 330 тисяч українських дітей зараз проживають за кордоном, проте ця цифра може бути значно вищою через недоступність повної інформації про тих, хто знаходиться на окупованих або тимчасово непідконтрольних територіях.
“У нас є система АІКОМ (Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту – ред.). За даними, які ми маємо в нашому АІКОМі, де є картка-профіль учня, за кордоном перебувають 331 903 дітей. Там теж є певна похибка, до 10%.
Це діти, яких ми бачимо в системі освіти. Тих, хто реально перебувають за кордоном, більше. Бо частина вже вийшла з нашої системи освіти, вони зробили вибір в бік іншої країни і вже не навчаються у нас.
Але скільки їх саме за кордоном, на жаль, не знаємо не тільки ні ми, але й жодна країна Європи. Через відсутність кордонів всередині ЄС дитина, яка перетнула наш кордон, може навчатися в будь-якій державі. Обміну реєстрів між країнами Європи немає.
Певні дані дає ООН. Але там можуть порахувати тих самих дітей двічі. Коли ті вчилися у Польщі, а тоді переїхали, скажімо, до Німеччини. І тоді виходить дублювання даних по одній дитині в європейській країні”, – розповіла заступниця міністра.
Чи зможе нова реформа утримати дітей в українській системі освіти
Попри зусилля Міністерства освіти і науки, залишається питання: чи достатньо цієї реформи для збереження зв’язку українських дітей з рідною країною? Хоча спрощення умов навчання сприяє зменшенню стресу для учнів, все ж викликає занепокоєння питання щодо збереження ідентичності та освіти на високому рівні. Чи вдасться за допомогою нових правил підтримати інтерес дітей до української освіти, коли в іноземних школах їм пропонують інші перспективи?
Рішення Міністерства освіти і науки України щодо адаптації освітніх умов для дітей за кордоном — це спроба знайти компроміс між вимогами часу та збереженням освітнього зв’язку з рідною країною. Однак час покаже, наскільки ефективними виявляться ці заходи. Довіра до іноземних систем освіти є важливим кроком вперед, проте чи зможе вона забезпечити достатній рівень української освіти для дітей за кордоном? Відповіді на ці питання залишаються відкритими, але головна мета реформи — зберегти освітній зв’язок з Україною — все ще актуальна й надзвичайно важлива для майбутнього покоління українців.
