Кількість дітей-сиріт і позбавлених піклування не зростає навіть під час війни: дані Мінсоцполітики
Повномасштабна війна, яка триває в Україні з 2022 року, не лише зруйнувала життя мільйонів родин, але й створила безпрецедентні ризики для найуразливішої категорії — дітей. Особливу увагу суспільства та держави традиційно привертає доля дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Однак попри воєнні дії, активні бойові операції, масові переміщення родин та окупацію частини територій, статистика щодо кількості таких дітей в Україні не демонструє різкого зростання.
Про що заявила міністерка соціальної політики України
Міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович заявила про те, що відповідно офіційній статистиці, зараз в Україні на обліку перебуває близько 62 тисяч дітей, які мають визначений законом статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. До початку повномасштабної війни ця цифра була дещо вищою — понад 65 тисяч. Таким чином, уряд не фіксує суттєвого зростання кількості статусних дітей навіть в умовах війни.
«Насправді статистика залишається приблизно такою ж, як і раніше – у нас сьогодні кількість статусних дітей навіть дещо зменшується. Тобто було понад 65 тисяч, а зараз близько 62 тисяч. Тому ми не можемо сказати, що війна якось призвела до того, що наші сім’ї раптом стали більш неблагополучними», — наголосила Жолнович.
Особливості обліку під час війни
Водночас, як зазначила міністерка, нинішні цифри не повною мірою відображають реальний стан справ, оскільки охоплюють меншу частину дитячого населення України. Це пов’язано з тим, що частина українських територій залишається під російською окупацією, а ще чимало дітей разом із родинами виїхали за кордон, рятуючись від бойових дій.
«Ми сьогодні оперуємо даними щодо меншої кількості людей, адже частина території України перебуває під окупацією, де не зрозуміло, що відбувається з дітьми. Окрім того, частина дітей виїхала з родинами за кордон, де вони потрапляють у міжнародні системи опіки», — пояснила міністерка.
Таким чином, зазначена статистика стосується лише тієї частини дитячого населення, яке нині перебуває на підконтрольній Україні території й обліковується в українських органах опіки та соціального захисту. Тобто офіційні дані є репрезентативними лише для частини країни, а реальна ситуація щодо дітей на окупованих територіях або за кордоном може суттєво відрізнятися.
«В Україні ця цифра балансує на приблизно однаковому рівні, але вона стосується меншої кількості людей», — підсумувала Жолнович.
Переважна більшість дітей-сиріт виховується у сімейних формах
Окрема особливість української системи опіки, яку зберегли навіть у воєнних умовах, полягає в тому, що понад 90% дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виховуються не в інтернатних закладах, а у сімейних формах. Це дозволяє дітям зберігати стабільніше емоційне середовище, отримувати індивідуальну увагу та мінімізувати психологічні наслідки втрати батьківського піклування.
Реформа системи захисту дітей, яку Україна активно впроваджувала останнє десятиліття, зберегла свою дієвість і в умовах війни. Пріоритетом залишаються сімейні форми виховання — усиновлення, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу та опіка родичів. Такий підхід дозволив уникнути масового розширення мережі інтернатів навіть в умовах нових викликів, які принесла війна.
Ризики на окупованих територіях та вивезення дітей до Росії
Особливою проблемою, яку не охоплює офіційна статистика Мінсоцполітики, лишається ситуація з дітьми на тимчасово окупованих територіях. Через відсутність контролю державних органів у цих регіонах неможливо отримати повну інформацію про те, скільки дітей залишилося без батьківського піклування, скільки з них перебувають у небезпеці, або були вивезені на територію Російської Федерації чи третіх країн.
Українська влада неодноразово заявляла про факти примусового вивезення дітей з окупованих територій, їхню подальшу передачу в російські прийомні сім’ї або державні установи. Ці дії, згідно з міжнародним правом, розглядаються як незаконна депортація й можуть кваліфікуватися як воєнний злочин.
Відсутність доступу до таких територій і дітей, що там перебувають, є найбільшою перешкодою для створення повної картини щодо загальної кількості сиріт під час війни.
Ситуація з українськими дітьми за кордоном
Ще одна специфічна група — це діти, які разом з родинами виїхали за межі України у перші місяці повномасштабної війни. Частина з них також могла втратити батьківську опіку вже під час перебування за кордоном — у зв’язку з загибеллю чи зникненням батьків, або унаслідок інших обставин. У таких випадках діти потрапляють у систему захисту тієї країни, де вони зараз проживають.
Мінсоцполітики лише частково отримує інформацію про таких дітей завдяки міжнародній співпраці, проте централізованої статистики за кордоном немає. Ці діти випадають із загального українського обліку сиріт та дітей, позбавлених піклування, оскільки перебувають під юрисдикцією інших країн.
Отже, як зазначає Мінсоцполітики, попри драматичні наслідки війни, Україна зберігає контроль над ситуацією щодо дітей-сиріт на підконтрольній території. Офіційна статистика свідчить про те, що кількість таких дітей не зросла, а навіть трохи скоротилася порівняно з довоєнним періодом. Це стало можливим завдяки збереженню системи сімейних форм виховання та роботі соціальних служб навіть у найскладніших умовах. Однак одночасно існує велика невідомість щодо долі дітей на окупованих територіях та за кордоном, які випадають із поля зору національних органів. Вирішення цих проблем потребуватиме окремої уваги держави й міжнародної спільноти у майбутньому.
