Під час повномасштабної війни ставлення суспільства до ролі військових у публічному житті набуває особливої ваги, оскільки мова стосується не лише довіри до армії, а й уявлення про межі її впливу на державні рішення. На цьому тлі помітно, що українці відокремлюють політичну конкуренцію від питань оборони досить чітко: підтримка аполітичності військових поєднується з очікуванням, що їхній голос має враховуватися там, де рішення стосуються безпеки країни, управління армією та перебігу війни.
Такі настрої зафіксувало дослідження “Військові і політика: баланс медійності, впливу та єдності держави”, яке 8 квітня 2026 року представила компанія Active Group. Результати показали, що понад половина опитаних підтримують дистанцію між військовими та політикою, водночас значна частина суспільства допускає їхній вплив на рішення у сфері оборони, де йдеться про безпеку держави, систему управління військом і відповідальність за стратегічні кроки під час війни.
Найбільша частина респондентів підтримала думку, що військові під час війни мають залишатися поза політикою. Однозначну підтримку такої позиції висловили 23,1% опитаних, ще 27,3% схилилися до неї, тоді як 37,6% допустили участь військових у політичному житті, а 12% не визначилися.
Такий розподіл відповідей показує, що в суспільстві співіснують два підходи, які стосуються різних сфер впливу. Помітна частина громадян підтримує відокремлення військової служби від політичної конкуренції, проте не заперечує участі військових у розмові про оборону, якщо їхня позиція стосується безпеки країни, забезпечення армії чи змісту рішень на воєнному напрямку.
У поглядах на систему управління армією переважає підтримка жорсткої моделі підпорядкування. Дуже важливою єдину систему командування назвали 41% респондентів, ще 31,5% оцінили її як скоріше важливу, тоді як близько 10% не поділяють такої позиції.
У питанні про те, хто має ухвалювати рішення під час війни, відповіді розподілилися між кількома центрами. На президента як верховного головнокомандувача вказали 22,4% опитаних, на головнокомандувача Збройних сил України — 25,6%, на Генеральний штаб — 25,4%, на командирів нижчого рівня — близько 14%, ще 12,9% не визначилися.
Окремо респондентам запропонували оцінити співвідношення централізації та автономії. Переважно вертикаль управління підтримали 40,1% опитаних, із них 16% обрали виключно таку модель, ще 24,1% висловилися на її користь із певними застереженнями. Більшу автономію підрозділів підтримали 37%, з яких 29,5% виступили за ширші повноваження на місцях, а 7,5% — за повну автономію. Ще 22,9% не дали визначеної відповіді.
Найбільш прийнятною формою участі військових у публічному житті українці назвали заклики до політиків ухвалювати рішення у сфері оборони — такий варіант підтримали 37,3% респондентів. Позитивніше за інші форми також сприймаються публічна позиція щодо законопроєктів, яка набрала 26,3%, і створення ветеранських або громадських організацій із показником 24,6%.
Найгірше українці ставляться до використання військового авторитету для впливу на виборців. Цей варіант отримав найнижчий баланс оцінок — мінус 30,4%. Негативно також сприймаються участь у формуванні політичних рішень та коментування політичних процесів, якщо така активність виходить за межі питань оборони.
Серед якостей, яких суспільство найбільше очікує від командира, перше місце посіла відповідальність за підлеглих — 64,9%. Далі розташувалися стратегічне мислення з показником 59,9%, здатність виконувати завдання — 37,1%, дисциплінованість — 35,4% і взаємодія з командуванням — 33,4%.
Медійна активність у цьому переліку майже не має ваги. Її як важливу рису командира назвали лише 2,4% респондентів, тому суспільний запит у цьому пункті зосереджений на професійних і управлінських якостях, пов’язаних із відповідальністю, дисципліною та здатністю діяти в складних обставинах.
Найчастіше опитані називали корупційні ризики. На зловживання під час закупівель указали 53,9%, на проблеми під час планування операцій — 46,1%. Помітна частина респондентів також звернула увагу на втому особового складу та недостатню ротацію, які набрали 42,7%.
До переліку причин, які шкодять ефективності армії, увійшли застарілі підходи до підготовки — 35,3%, низька мотивація — 35,1% і бюрократичні процедури — 34%. У відповідях переважають питання управління, забезпечення та організації служби, які безпосередньо впливають на боєздатність.
Позитивне ставлення до підрозділів, які поєднують дисципліну, державне підпорядкування та сучасні підходи до війни, висловили 76,5% українців. З них 47,8% оцінили таке ставлення як позитивне, ще 28,7% — як скоріше позитивне.
У рейтингу за сприйняттям дисципліни та ефективності перше місце посів Центр спеціальних операцій “А” СБУ “Альфа” з показником 17,9%. Далі розташувалися 3-й армійський корпус — 14,5% і “Азов” — 13,2%.
За рівнем довіри до виконання державних завдань найвищий показник отримав “Азов” — 15,2%. Наступними стали Сили спеціальних операцій ЗСУ з результатом 14,7% і “Альфа” з показником 13,4%.
Помітною деталлю дослідження став високий відсоток респондентів, які не змогли назвати конкретні підрозділи. Таких відповідей було понад 40%, тому картина суспільного сприйняття значною мірою залежить від публічної присутності окремих формувань і від того, наскільки часто вони з’являються в інформаційному просторі.
