Соціальні служби у багатьох громадах стикаються з викликами щодо забезпечення безпеки та добробуту дітей, проте питання критеріїв втручання у родини, які опинилися у складних життєвих обставинах, залишається надзвичайно проблемним. Ситуації, коли батьки не можуть забезпечити належні умови проживання через руйнування житла або фінансову нестачу, потребують комплексного підходу, який поєднує допомогу, підтримку та захист прав дітей. В Ірпені стався випадок, який викликав суспільний резонанс і дискусії про механізми роботи соціальних служб.
Вилучення дітей у родини
За повідомленнями благодійного фонду «Твоя опора», у місті Ірпінь під Києвом у родини, яка постраждала від окупації Київщини, вилучили чотирьох дітей. Причиною названо так звану «соціальну бідність», що означає неспроможність батьків забезпечити житло у належному стані через відсутність коштів на ремонт.
Засновниця фонду Валерія Татарчук підкреслила, що дітей вилучили не через насильство, кримінальні правопорушення чи небезпеку для їхнього життя, а виключно через економічні труднощі родини.
Родина втратила своє житло під час окупації Київщини і була змушена переїхати до іншого будинку, який до цього не мав ремонту та базових умов для проживання. За допомогою волонтерів у новому житлі відновили електропостачання, замінили вікна, вивезли сміття та частково зробили ремонт, проте цих заходів виявилося недостатньо для соціальної служби, яка ухвалила рішення про вилучення дітей та їхнє поміщення в інтернат.
«В Україні дітей почали вилучати з родин за бідність. Не за насильство, не за кримінал, а за те, що у батьків немає грошей на ремонт після окупації», — йдеться в повідомленні Татарчук.
Вона наголошує, що таке рішення завдає серйозної психологічної травми дітям і може мати довгострокові наслідки для їхнього розвитку. Вона підкреслює, що соціальна бідність не є підставою для розлучення родини, і державні органи мають створювати умови для підтримки родин у складних обставинах, а не карати їх за відсутність фінансових ресурсів.
Суспільна реакція на подію
Волонтерські та громадські організації наголошують на необхідності системного підходу до роботи соціальних служб у регіонах, де війна залишила руйнування та матеріальні збитки. Вони вказують, що ключовим завданням держави повинна залишатися підтримка родин, відновлення житла та надання допомоги у складних ситуаціях, а не застосування крайніх заходів, які позбавляють дітей сімейного оточення.
«Замість допомоги, система обрала найлегший і найжорстокіший шлях: вилучити дітей та помістити їх в інтернат. Таке рішення не просто несправедливе — воно травмує дітей на все життя. Бідність — це не привід для розлучення родини! Бідність — це не вирок! Бідність — це виклик, який держава має допомагати долати, а не карати за нього», — заявила Татарчук.
Після окупації багатьох населених пунктів Київської області постраждалі родини часто опиняються у ситуації, коли відновлення житла вимагає значних ресурсів, а державна допомога на ремонт або соціальні виплати не завжди доступна оперативно. У таких умовах рішення про вилучення дітей через бідність викликає дискусії щодо етичності та правової обґрунтованості дій соціальних служб.
Ситуація в Ірпені є показовою для розуміння, що соціальна підтримка родин, які постраждали від війни, потребує не тільки нормативного врегулювання, а й комплексної допомоги, яка включає психологічну, матеріальну та юридичну підтримку. Тільки такий підхід дозволяє захищати права дітей і водночас зберігати цілісність сім’ї, яка потрапила у скрутні обставини через зовнішні фактори, що не залежать від батьків.
