На початку жовтня ми традиційно вітаємо вчителів. Знаходимо пафосні слова про місію, служіння, плекання людських доль. Щастя, коли вчитель може бачити плоди своєї праці, коли з його рук виходять справжні люди, коли вдячні учні рік за роком згадують своїх педагогів, знаходять для них теплі слова подяки і підтримки. Дійсно, вчителювання – це більше, ніж професія. Однак за високою місією стоїть буденна реальність, у якій вчителі стикаються з тими ж проблемами, що й інші люди. Низький рівень зарплат змушує їх шукати додаткові джерела доходу, беручись за кілька підробітків. Хронічна втома, яку вчителі отримують від постійної гонитви за стабільністю, перешкоджає повній самовіддачі на основній роботі. Чи може вразити своєю ерудицією учнів педагог, який замість перегляду актуального фільму, прочитання нової книги, а то й опанування цікавої для учнів гри, шукає способів звести кінці з кінцями? Чи може викладатися на всі сто педагог, який перевіряє зошити вночі за рахунок відпочинку? Чи матиме духовний контакт зі школярами вчитель, який не може дозволити собі неквапливу прогулянку парком і захоплюючу розмову з учнями, бо він мусить бігти на другу, а то й третю роботу?
Питання підвищення зарплат освітянам через війну зависає у повітрі. Однак і до війни в уряді не поспішали гідно оцінити працю педагогів. Що означає гідно – бачимо на прикладі показників середніх вчительських зарплат в Європі.
Влітку багато вчителів звільнилося через безгрошів’я. Писали пости, знімали відео, влаштували цілий флешмоб: зморені, але щасливі педагоги прощаються з професією.
Сайти пошуку роботи рясніють вакансіями для педагогів. В Україні не вистачає викладачів фізики, хімії, математики, інформатики, іноземної мови і навіть української мови. Водночас випускники педагогічних вишів не хочуть вчителювати, оскільки не бачать особливих перспектив. Молоді випускники педагогічних вишів часто обирають інші професії або їдуть працювати за кордон через низькі зарплати, відсутність можливостей для професійного зростання та загальну недооцінку праці вчителів. Молодь з математичними здібностями все частіше обирає ІТ-сферу, це стає вже майже аксіоматичним. Педагогічні виші своєю чергою не розраховують на кращих випускників шкіл, оскільки робота вчителя втратила престиж серед обдарованої молоді. У результаті університети змушені набирати абітурієнтів із досить низькими балами ЗНО.
Ситуація з вчителями, які залишились працювати, є вкрай складною. Їхнє виснаження зумовлене не лише низькими зарплатами, але й великим обсягом документації, постійними перевірками, а також реаліями воєнного часу — обстрілами та необхідністю пристосовуватися до небезпечних умов. Перевантажені класи, додаткові адміністративні завдання, потреба вести дистанційне навчання або оперативно змінювати формат занять також забирають сили. У таких умовах вчителі продовжують нести відповідальність за майбутнє покоління, але часто на межі виснаження як фізичного, так і емоційного.
Напередодні 1 вересня 2024 року на телеканалі “Суспільне. Новини” відбулася розмова з заступником голови Профспілки працівників освіти і науки України Сергієм Романюком. Він підкреслив, що, незважаючи на війну, вчителі продовжують свою місію – виховання та навчання дітей, віддаючи їм всю свою любов і знання.
Однак ситуація з оплатою праці викликає занепокоєння. За словами Романюка, вчителі недоотримують ¾ заробітної плати, що є ганьбою для влади та суспільства. Профспілка звернулася до Уряду та Верховної Ради з вимогою підвищення зарплат та збереження виплат із перспективою їх здійснення після завершення війни.
За словами Сергія Бабака, голови Комітету з питань освіти, науки та інновацій, держава щороку замовляє підготовку 12,5 тисяч вчителів, але лише 18-19% із них доходять до професії.
На думку Ігоря Лікарчука, екскерівника Українського центру оцінювання якості освіти, престижність учительської професії в Україні досягла історичного мінімуму. Він базує це твердження на власному 50-річному досвіді роботи в освіті та дослідженнях історії управління українськими школами.
Лікарчук зазначає, що цьогорічний вступ до педагогічних вишів майже не мав конкурсу, навіть на державні місця. Є загроза невиконання державного замовлення на підготовку педагогів, а ті абітурієнти, які вступають, часто мають мінімальні прохідні бали. Це ставить під сумнів їхню готовність працювати в школі та якість майбутньої педагогічної діяльності.
Особливо тривожним є старіння педагогічних колективів. У 2023 році 41% учителів, які працюють у 5-9 класах, мали стаж понад 25 років, що демонструє негативну динаміку порівняно з кінцем 90-х, коли таких учителів було близько 30%. Нестача молодих фахівців і стрімке збільшення кількості вчительських вакансій, зростання яких у середині 2024 року досягло 45%, лише підсилюють ці виклики.
Додаткові обов’язки вчителів є також трудомісткими і передбачають значний часовий ресурс. По-перше, це адміністративна робота, яка передбачає заповнення звітів, документації, підготовку планів занять, оцінок успішності та ведення електронних журналів. По-друге, вчителі займаються організацією позакласних заходів, таких як конкурси, олімпіади, екскурсії та спортивні змагання, що потребує часу на підготовку і проведення. По-третє, робота з батьками включає участь у батьківських зборах та індивідуальних консультаціях, що також вимагає додаткового часу і підготовки.
Додатково, вчителі працюють з учнями поза уроками, надаючи допомогу з домашніми завданнями, консультації, підготовку до олімпіад та інших змагань, а також підтримують учнів з проблемами в навчанні чи поведінці. Виховна робота також є важливою складовою їх діяльності, зокрема для класних керівників, які організовують виховні години, планують заходи з виховання учнів, відвідують їх домівки та ведуть документацію щодо їх успішності.
Психологічна підтримка стає все більш актуальною, оскільки вчителі нерідко виконують функцію неформальних психологів, що вимагає додаткових навичок і часу. Підвищення кваліфікації також є додатковим обов’язком, оскільки вчителі постійно навчаються, відвідують курси і семінари, що часто оплачується з їх власних коштів.
Робочий тиждень вчителя часто розтягується до 50-60 годин, хоча офіційно закріплені години уроків становлять лише 18-25. Це колосальне перевантаження призводить до емоційного вигорання, і, на жаль, стає однією з основних причин, чому вчителі залишають улюблену професію.
Жодна місія не може тривати вічно, коли її виконавці на межі виснаження. Аби освіта в Україні не втратила своїх найцінніших представників, необхідні реальні зміни – не лише у фінансовому забезпеченні педагогів, але й у ставленні суспільства до їхньої праці. Інакше вчителі й надалі будуть змушені йти з професії, залишаючи після себе порожні класи і покоління, яке може залишитися без тих, хто вказує шлях.
