“Вічні хімікати” вічно з нами: чому ЄС не має права на половинчасті рішення у боротьбі з PFAS

Сьогодні в Брюсселі точиться одна з найзапекліших лобістських битв – за долю так званих PFAS, або пер-і поліфторалкільних речовин. Це синтетичні сполуки, які отримали невтішне прізвисько “вічні хімікати” через свою виняткову стійкість до розкладу. Вони не руйнуються ані в природному середовищі, ані в нашому організмі, залишаючись там назавжди. Організація економічного співробітництва та розвитку нараховує щонайменше 4730 видів PFAS. І майже всі вони з нами щодня.

PFAS – у вашому водостійкому плащі, на поверхні вашої сковорідки, у пакуванні їжі, в електромобілі, у фарбі, в лаку, в антипригарному кухонному посуді, в чохлі для смартфона – і, найстрашніше, у склянці вашої питної води. Імовірно, ці речовини вже є в крові кожного з нас. І це має дуже серйозні наслідки.

PFAS – отрута без терміну придатності: чому компроміси більше не працюють

У 2024 році Агентство з охорони довкілля США вперше запровадило обмеження на шість найбільш небезпечних PFAS у питній воді. І не дарма: наукові дослідження свідчать, що PFAS пов’язані з низкою серйозних проблем зі здоров’ям – від репродуктивних розладів, затримок розвитку у дітей і змін у гормональній системі до підвищеного ризику розвитку раку (простати, нирок, тестікул) та пригнічення імунної системи. У деяких випадках — навіть з ослабленням реакції на вакцини. Це реальність, яка отруює нас непомітно, але щодня.

І все ж, попри беззаперечні докази, хімічна індустрія докладає всіх зусиль, щоб не допустити ухвалення універсальної заборони PFAS, запропонованої Європейським хімічним агентством. Розслідування Forever Lobbying Project та Corporate Europe Observatory показало: масштаби лобізму безпрецедентні. В гру вступили дезінформація, перекручення фактів і спроби представити часткові обмеження як «перемогу екології».

Єврокомісарка з питань довкілля Єссіка Росвалл пообіцяла заборонити використання PFAS у “споживчих товарах”, зокрема в косметиці, пакуванні їжі й верхньому одязі. Подібні обіцянки озвучив і віцепрезидент Комісії Стефан Сежурне. Та є одна проблема: це забагато для промисловості і замало для нашого здоров’я.

Якщо ЄС зведе заборону лише до “споживчих товарів”, то втратиться сам сенс регулювання. Адже, по-перше, ми, споживачі, користуємося не тільки куртками, а й телефонами, авто, лаком, фарбами, побутовою хімією, у всьому цьому теж є PFAS. А по-друге – і це головне – найбільше PFAS ми поглинаємо через їжу. Забруднення довкілля виникає на кожному етапі – виробництва, використання та утилізації. PFAS проникають у воду, ґрунти й повітря. І, зрештою, в наші організми. А отже, не має жодного значення, з якого саме джерела – «споживчого» чи «промислового» – до вас потрапляє ця речовина. Вона отруює однаково.

Нам потрібна повна заборона. Не декоративна. Не компромісна. Не така, яку зручно приймати в коридорах влади після перемовин із хімічними гігантами. А така, яка визнає: PFAS – повсюдні. І щоб зупинити цю хімічну пандемію, потрібна універсальна заборона на всі види PFAS, з винятками лише для тих випадків, де немає безпечної альтернативи, а потреба життєво необхідна. Інакше ми прирікаємо себе та наступні покоління на життя з отрутою, яка не має терміну придатності.

Лобі PFAS: таке ж уперте, як і самі «вічні хімікати»

Промислове лобі PFAS демонструє надзвичайну живучість, подібно до продуктів, які воно захищає. Від самого початку воно систематично протистоїть загальній забороні PFAS, намагаючись її ослабити, відкласти або зовсім зупинити.

Тривожно, що все більше провідних політиків у Європі починають переймати аргументи промисловців, схиляючись до “обмежених” заборон, тобто таких, що виключають наймасовіші промислові джерела забруднення. Цим лобі намагається змусити Єврокомісію обрати шлях часткових заборон замість радикального, всебічного підходу. І найгірше – така стратегія часто дає результати.

Приклад – Франція. Під час розробки національної заборони на PFAS у деяких споживчих товарах компанія Groupe SEB (власник бренду Tefal) розгорнула потужну кампанію тиску й домоглася виключення кухонного посуду зі списку заборонених. Отже, навіть слабкі спроби обмежити PFAS зустрічають шалений опір.

І поки промисловість воює за право й далі використовувати ці шкідливі сполуки у сковорідках, водонепроникному одязі та інших щоденних речах, ми – споживачі – маємо право бути обуреними. PFAS у побутових товарах абсолютно не є життєво необхідними. Безліч безпечних альтернатив уже доступні.

Але заборона не має обмежуватися лише такими “легкими мішенями”. Якщо Єврокомісія піде на поступки, зведе все до споживчого сегмента – це буде короткозоре рішення, яке проігнорує масштабну шкоду для здоров’я, природи та економіки.

У другій каденції Урсули фон дер Ляєн у Брюсселі панують слова на кшталт “конкурентоспроможність” і “спрощення”, що часто означає бажання зняти з бізнесу частину соціальних та екологічних зобов’язань. Проте саме зараз ЄС повинен виявити принциповість і не дати лобістам диктувати екологічну політику.

Потрібно перекрити кран PFAS-забруднення, незалежно від того, чи йдеться про побутове, промислове чи професійне використання. І ті, хто отруює довкілля, мають повною мірою відповідати за рахунки за хвороби, за очищення навколишнього середовища, за шкоду, яка триватиме десятиліттями.

PFAS: необхідне зло чи екологічна катастрофа?

PFAS – це велика група пер – та поліфторалкільних речовин, які отримали неофіційну назву “вічні хімікати” через їхню надзвичайну стійкість у навколишньому середовищі. Проблема PFAS вже давно вийшла за межі фахової дискусії екотоксикологів: сьогодні вона набула глобального політичного та соціального звучання.

Як і у випадку з пестицидами, просте рішення “заборонити все” є непридатним. PFAS використовують у сотнях технологій, починаючи від виготовлення посуду і закінчуючи ядерною енергетикою. Наприклад, знайти матеріал, який би витримував контакт із гексафторидом урану (UF₆), фактично неможливо без PFAS, і це лише один приклад зі складного технологічного ланцюга.

Низка компаній вже сьогодні вкладає мільйони доларів у пошук альтернатив: одна з них витрачає 60% усіх своїх досліджень і розробок на цю мету. Але це складний і дорогий процес. Парадоксально, одна з причин, чому PFAS залишаються у вжитку, полягає в тому, що вони… занадто ефективні. Тож комерційні замовники прагнуть знайти не лише безпечніші, а й дешевші замінники, що не завжди можливо.

Однак найбільша проблема полягає не в самих полімерах, як-от тефлон, який хімічно інертний і виводиться з організму. Найнебезпечніші – це коротколанцюгові, реакційноздатні PFAS, які використовуються на етапах виробництва. Саме вони легко потрапляють у ґрунтові води, не розкладаються сотні років, накопичуються в живих організмах та можуть викликати серйозні захворювання.

Ще одна проблема – прогалина у регулюванні. Законодавство дозволяє компаніям модифікувати одну деталь у структурі молекули – і вже вважати її новою та безпечною, поки не доведено протилежне. Але хімічна логіка підказує інше: якщо молекула має короткий ланцюг, реакційно здатний “хвіст” і високу стабільність – вона з великою ймовірністю шкідлива. Ба більше, доведення її безпечності має бути обов’язком виробника, а не держави чи незалежних дослідників. І бажано – на основі публічних, рецензованих досліджень.

Часто ситуацію з PFAS порівнюють із драматичною історією азбесту. Колись його вважали матеріалом майбутнього, поки не з’ясували, що навіть одне волокно може спричинити рак. Проте з PFAS усе складніше: деякі з них інертні й безпечні, інші – надзвичайно токсичні, але не мають очевидної альтернативи.

Сьогодні Євросоюз рухається в бік поступової заборони PFAS із винятками для критично важливих галузей, як, зокрема, охорона здоров’я, космічна промисловість чи оборонна сфера. Але цього недостатньо без системної зміни підходу. Замість доводити небезпеку постфактум, слід запровадити превентивний підхід: жодна нова хімічна речовина не має з’являтися у виробництві без доказів її безпечності.

Врешті, ситуація з PFAS – це симптом глибшої проблеми. Технологічний прогрес людства часто розвивається швидше, ніж усвідомлення його довгострокових наслідків. Цілком можливо, що саме ця одержимість інноваціями й зробила нас домінантним видом на планеті. Але чи вистачить нам сміливості визнати, коли ми зайшли надто далеко?

“Не можна просто взяти й заборонити”: аргументи зсередини індустрії

У дискусіях довкола заборони PFAS важливо чути не лише позицію екологічних організацій, а й аргументи тих, хто безпосередньо працює в галузях, що залежать від цих речовин. Один з фахівців на Reddit  поділився такою думкою.

Як людина, добре обізнана з цією галуззю, можу сказати: робота над заміною PFAS триває вже багато років, і деякі найбільш шкідливі сполуки вже заборонені. Абсолютно погоджуюся, що у більшості випадків PFAS не є необхідними, і їх справді слід виводити з ужитку. Але кілька років тому Європейське агентство з хімікатів (ECHA) провело консультації, аби з’ясувати, у яких сферах замінити PFAS поки неможливо.

Ці результати стали для багатьох шоком. Повна й негайна заборона PFAS фактично паралізувала б європейську фармацевтику та високотехнологічні виробництва. Наприклад, без PFAS неможливо було б виготовляти чип-машини ASML, не працювало б частина медичного обладнання Thermo Fisher, неможливо було б збагачувати уран. І це лише початок списку.

Автомобільна галузь уже кілька років як працює над відмовою від PFAS. Але це дуже складно: замінити PFAS у низці застосувань вкрай важко. З часом це, вочевидь, станеться, проте деякі застосування, ймовірно, залишаться, або доведеться змиритися з тим, що певні компоненти служитимуть 5 років замість 20.

Крім того, наразі не існує прямої альтернативи PFAS. А якби вона й з’явилася, вона мала б ті самі екологічні проблеми: надзвичайну хімічну стійкість і нездатність до розкладання в природі.

Знову ж: обприскувати велосипедний ланцюг тефлоном не потрібно. Покривати PFAS кожен другий текстильний виріб для стійкості до плям – не потрібно. У складних механізмах також часто можна обійтися без них – і це правильно, що їх поступово виводять. Але “просто взяти і заборонити” всі PFAS було б дуже, дуже хибним рішенням.