Від тимчасового прихистку до пошуку майбутнього: з якими труднощами зіткнулися українці в Канаді

Українці, які після початку повномасштабної війни переїхали до Канади за спеціальною програмою тимчасового захисту, досить швидко змогли розв’язати найнагальніші питання, пов’язані з безпечним проживанням, працевлаштуванням та навчанням дітей. Проте після завершення початкового етапу облаштування перед багатьма сім’ями постали значно складніші завдання, пов’язані вже не з адаптацією до нового середовища, а з пошуком можливості залишитися у країні на тривалий час.

Програма екстреного в’їзду забезпечила захист, але не гарантувала довгострокового майбутнього

Дослідження, проведене в Канаді серед українських біженців та організацій, які працюють з ними, показало, що найбільші труднощі виникають тоді, коли тимчасовий прихисток перестає відповідати потребам людей, які вже встигли облаштувати своє життя. Після російського вторгнення Канада запровадила програму Canada-Ukraine Authorization for Emergency Travel (CUAET), яка стала надзвичайним механізмом допомоги громадянам України.

Вона дала можливість майже 300 000 українців отримати тимчасовий дозвіл на проживання, відкритий дозвіл на роботу, право навчатися та користуватися окремими державними послугами. Для багатьох родин це стало шансом розпочати життя у безпечних умовах після вимушеного виїзду з України.

Перші місяці після переїзду більшість зусиль були спрямовані на пошук житла, оформлення необхідних документів, працевлаштування, запис дітей до шкіл та опанування англійської мови. Саме ці питання визначали повсякденне життя українців, які намагалися якомога швидше пристосуватися до нових умов.

Водночас програма від самого початку створювалася як тимчасове рішення. Вона не передбачала окремого механізму отримання постійного статусу, через що після завершення початкової адаптації перед людьми постало питання, як будувати майбутнє без чітких гарантій довгострокового перебування у Канаді.

Після облаштування розпочався складніший етап

Авторка дослідження Маріка Єзьорек, докторка філософії із глобального управління Школи міжнародних відносин Балсіллі, провела серію інтерв’ю з українськими переселенцями та представниками громадських організацій, які супроводжують їх після прибуття до Канади. Зібрані свідчення засвідчили, що головні труднощі виникали вже після того, як люди знаходили безпечне місце для проживання.

Більшість співрозмовників розповідали, що одночасно доводилося вирішувати відразу кілька складних питань. Пошук роботи супроводжувався необхідністю оплачувати житло, вивчати англійську мову, доглядати за дітьми, оформлювати документи та з’ясовувати правила канадської імміграційної системи. Через таке навантаження багато родин не могли зосередитися на одному напрямку, оскільки кожне рішення залежало від кількох інших обставин.

Тимчасовий статус обмежив можливості для тих, хто вирішив залишитися

На відміну від традиційних канадських програм переселення біженців, CUAET діяла через систему тимчасової імміграції. Українці отримували право працювати та навчатися, але не мали доступу до повного комплексу послуг, які передбачені для інших категорій біженців. Також програма не містила спеціального шляху до оформлення постійного проживання.

Через це ті, хто планував залишитися у Канаді, були змушені самостійно шукати можливості для участі у чинних імміграційних програмах. Підготовка документів, перевірка відповідності різним критеріям та вибір найбільш придатного варіанта відбувалися одночасно з повсякденними справами, пов’язаними з роботою та облаштуванням побуту.

Канадський уряд повідомив, що учасники програми можуть до 31 березня 2026 року подавати заяви на нові дозволи на роботу чи навчання або продовжувати чинні дозволи строком до 3 років. Пізніше цей термін продовжили ще на 1 рік, однак навіть це рішення не усунуло невизначеності для тих, хто розраховував отримати постійний статус.

Як змінювалися потреби українців

Представники громадських організацій зазначають, що після прибуття українців головна увага приділялася забезпеченню житлом, працевлаштуванню та організації побуту. З часом характер звернень змінився. Значно частіше люди почали звертатися із запитаннями щодо оформлення постійного проживання, підтвердження дипломів, професійної кваліфікації та можливостей подальшого розвитку кар’єри.

Саме на цьому етапі проявилися обмеження тимчасової програми. Базова підтримка вже не відповідала новим потребам людей, які прагнули закріпитися у країні та планували майбутнє своїх сімей.

Окремою проблемою стала залежність працевлаштування від рівня володіння англійською мовою. Працівники громадських організацій звертали увагу, що значна кількість програм підтримки зайнятості була доступною лише для людей, які вже добре володіли мовою.

Багато українців спочатку витрачали час на навчання, а після досягнення необхідного рівня англійської виявляли, що термін участі в окремих програмах підтримки вже завершився. Через це можливості отримати додаткову допомогу або скористатися окремими сервісами ставали значно меншими.

Громадські організації взяли на себе значну частину роботи

Відчутну роль у підтримці українців виконували організації громадянського суспільства. Навіть без достатнього фінансування або офіційного статусу постачальників послуг вони допомагали новоприбулим знаходити житло, оформлювати необхідні документи, записувати дітей до навчальних закладів, отримувати інформацію про державні послуги та адаптуватися до життя у новому середовищі.

Після зміни потреб українців ці організації розширили напрями своєї роботи. Вони почали пояснювати зміни у міграційній політиці Канади, допомагати із заповненням документів, перекладати офіційну інформацію українською мовою та консультувати щодо можливих способів оформлення постійного проживання.

Учасники дослідження неодноразово наголошували, що без такої підтримки розібратися у складній системі імміграційних правил було б набагато важче, особливо для людей, які лише нещодавно прибули до країни та ще продовжували адаптуватися до нових умов.

Дослідження показало, що безпечний переїзд до Канади став лише першим етапом для українських родин. Подальше життя залежить від значно ширшого комплексу чинників, серед яких доступність житла, зрозумілі правила імміграційної системи, можливість отримувати необхідні консультації, своєчасне оформлення документів та підтримка у процесі довготривалої інтеграції. Саме ці питання після завершення першого періоду адаптації визначають, наскільки успішно українці зможуть будувати своє майбутнє у Канаді.