Відмова від спадщини на користь родича: чому усні домовленості не мають юридичного значення

Питання щодо спадщини майже завжди пов’язані не лише з документами та майном, але й довірою між близькими людьми. Тому чимало рішень у спадкових справах приймаються «по-родинному» — без письмових домовленостей, з розрахунком на чесне слово, взаєморозуміння або бажання уникнути зайвих витрат. Проте на практиці саме такі ситуації нерідко стають причиною серйозних конфліктів, судових спорів та втрати права на спадщину. Особливо це стосується випадків, коли один зі спадкоємців відмовляється від своєї частки на користь іншої особи, не до кінця усвідомлюючи правові наслідки такого рішення.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували, як законодавство регулює відмову від прийняття спадщини, хто має право відмовитися на користь іншої особи, чи можна відкликати таку заяву, в яких випадках її реально оскаржити в суді та чому усні домовленості між родичами фактично не мають юридичного значення.

Не зважаючи на те, що спадкові правовідносини є одними з розповсюджених, кожний громадянин стикається з вирішенням спадкових питань, а іноді й не одноразово в житті, втім враховуючи їх многогранність та коло осіб, які можуть бути залучені до участі в процес та обсяг спадкового майна, вони й досі залишаються такими, що викликають багато питань й не тільки у пересічних громадян. Одним з аспектів спадкових питань є питання відмови від прийняття спадщини.

Досить поширеною у спадкових справах є ситуація, коли після смерті батьків між близькими родичами виникають домовленості, які здаються простими та вигідними для всіх. Наприклад, після смерті батька, який не залишив заповіту, житловий будинок за законом має перейти двом синам у рівних частках. Один з братів багато років проживає у цьому будинку разом з родиною, іншого житла не має та фактично вважає цей дім своїм єдиним місцем проживання. Інший брат уже забезпечений власним житлом і матеріально почувається значно впевненіше. Саме тому між ними виникає, на перший погляд, цілком логічна домовленість: один брат відмовляється від своєї частки спадщини на користь іншого, а той обіцяє пізніше компенсувати йому вартість половини будинку грошима.

Мотив таких рішень у більшості випадків цілком зрозумілий — родичі намагаються уникнути додаткових витрат на оформлення договорів купівлі-продажу, переоформлення часток та сплати супутніх платежів. Люди вважають, що простіше одразу оформити все майно на одного спадкоємця, а питання грошей вирішити вже між собою. Саме так може статися у наведеному нами прикладі з братами, назвемо їх умовно Михайло і Петро. Михайло погодився написати у нотаріуса заяву про відмову від прийняття спадщини на користь брата, розраховуючи на подальшу грошову компенсацію. Однак через вісім місяців Петро несподівано помирає, так і не виплативши братові обіцяних коштів. У результаті Михайло залишається і без спадщини, і без грошей, після чого звертається до адвоката з питанням, чи можливо скасувати власну відмову від спадщини.

Саме у таких ситуаціях люди найчастіше вперше стикаються з тим, що спадкове законодавство досить жорстко регулює питання відмови від спадщини та не враховує усні домовленості між родичами. Закон прямо передбачає, що спадкоємець як за заповітом, так і за законом має право відмовитися від прийняття спадщини у строк, встановлений статтею 1270 Цивільного кодексу України. Така заява подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини, а у сільській місцевості — уповноваженій посадовій особі органу місцевого самоврядування.

Зазначимо, що для прийняття спадщини законом встановлено чіткий строк — шість місяців з моменту смерті спадкодавця. Протягом цього періоду людина може або прийняти спадщину, або офіційно відмовитися від неї. Після завершення цього строку змінити своє рішення значно складніше, а інколи — практично неможливо. Водночас окремо закон передбачає ситуації, коли право на спадкування виникає вже після того, як інші спадкоємці відмовилися від спадщини або не прийняли її. У такому випадку спадкоємцям наступної черги надається додатковий строк — три місяці з моменту виникнення у них права на спадкування. Наприклад, якщо спадкоємець першої черги відмовився від спадщини, а інших спадкоємців цієї черги немає, спадкоємці другої черги можуть прийняти спадщину або також відмовитися від неї протягом трьох місяців.

Разом з цим закон встановлює певні обмеження для окремих категорій осіб. Людина з обмеженою цивільною дієздатністю може відмовитися від спадщини лише за згодою піклувальника та органу опіки і піклування. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років мають право на таку відмову лише за згодою батьків, піклувальника та органу опіки і піклування. Якщо ж спадщина належить малолітній або недієздатній особі, батьки, усиновлювачі чи опікуни можуть відмовитися від неї лише після отримання дозволу органу опіки та піклування.

При цьому закон розрізняє два окремих види відмови від спадщини. Перший варіант — це відмова від прийняття спадщини без зазначення конкретної особи, на чию користь вона здійснюється. У такому випадку частка спадкоємця розподіляється між іншими спадкоємцями відповідної черги. Другий варіант — це відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця. Саме цей механізм найчастіше використовується між родичами, коли сторони намагаються домовитися між собою без укладення окремих договорів. Проте саме тут і виникає найбільше юридичних ризиків, про які люди часто замислюються вже після виникнення проблеми.

У випадку звичайної відмови від прийняття спадщини частка спадкоємця не зникає і не залишається «нічийною». Закон передбачає, що вона розподіляється порівну між іншими спадкоємцями тієї ж черги. Якщо ж спадкоємців відповідної черги немає, право на спадкування переходить до спадкоємців наступної черги, які також отримують ці частки у рівних частинах. Саме тому навіть проста відмова від спадщини завжди впливає на майнові права інших осіб та змінює порядок розподілу спадкового майна.

Окремо варто звернути увагу на одну з найважливіших особливостей спадкового законодавства: відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною. Це означає, що людина не може офіційно відмовитися від спадщини в обмін на гроші, майно, послуги чи будь-які інші обіцянки. Закон не передбачає ситуації, коли спадкоємець пише заяву про відмову, але водночас висуває умови або домовляється про певну компенсацію в майбутньому.

Саме тому ситуація між Петром і Михайлом, про яку ми говорили раніше, з юридичної точки зору є дуже ризикованою. Якщо Михайло погоджувався відмовитися від своєї частки лише через обіцянку отримати гроші пізніше, він мав би не писати заяву про відмову від спадщини, а спочатку прийняти спадщину, оформити право власності на свою половину будинку і вже після цього укладати договір купівлі-продажу або інший цивільно-правовий договір із братом. Усі усні домовленості про майбутню компенсацію фактично не мають юридичного значення, навіть якщо між родичами існувала повна довіра.

Більше того, закон спеціально підкреслює безумовність такої відмови ще й тому, що спадкоємець має право передумати. Цивільний кодекс України дозволяє відкликати заяву про відмову від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття. У стандартній ситуації йдеться про ті ж самі шість місяців із дня смерті спадкодавця. Тобто людина може спочатку подати заяву про відмову від спадщини, а потім змінити своє рішення, відкликати цю заяву та все ж прийняти спадщину.

Фактично закон надає спадкоємцю право змінити свою позицію протягом встановленого строку без будь-яких додаткових пояснень. Саме через це будь-які неофіційні домовленості про гроші чи компенсацію залишаються вкрай небезпечними. Людина може отримати певну вигоду за свою відмову, а потім відкликати заяву і знову претендувати на спадкове майно. Саме тому закон і не визнає подібні усні домовленості як юридично значущі.

Досить чітко закон визначає і правила відмови від спадщини на користь іншої особи. Якщо спадкування відбувається за заповітом, спадкоємець має право відмовитися лише на користь іншого спадкоємця, зазначеного у цьому ж заповіті. Передати своє право людині, яка могла б успадковувати лише за законом, у такій ситуації неможливо.

Якщо ж спадщина переходить за законом, коло можливих осіб є ширшим. Спадкоємець може відмовитися від своєї частки на користь будь-кого зі спадкоємців за законом незалежно від черги спадкування. Водночас відмовитися на користь особи, яка взагалі не має права бути спадкоємцем, закон не дозволяє.

Також закон передбачає право спадкоємця відмовитися навіть від тієї частки спадщини, яку він отримав через відмову іншого спадкоємця на його користь. Окремо врегульовано ситуацію із підпризначеним спадкоємцем. Якщо заповідач заздалегідь визначив особу, яка має успадкувати майно у випадку відмови основного спадкоємця, то відмовитися від спадщини можна виключно на користь саме цієї особи.

Водночас не допускається відмова від прийняття спадщини на користь осіб, які усунені від спадкування. Йдеться, зокрема, про осіб, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Так само не можуть успадковувати особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт та цим сприяли виникненню права на спадкування у себе чи інших осіб або збільшенню своєї частки у спадщині.

Варто знати, що не мають права на спадкування за законом і батьки після смерті дитини, якщо вони були позбавлені батьківських прав та ці права не були поновлені на момент відкриття спадщини. Крім того, право на спадкування втрачають батьки, усиновлювачі, повнолітні діти, усиновлені особи, а також інші громадяни, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо така обставина встановлена судом.

Також не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або був визнаний таким за рішенням суду. Окремо суд може усунути особу від права на спадкування, якщо буде доведено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебував у безпорадному стані. Зазначене розповсюджується на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Крім того, не допускається відмова від прийняття спадщини на користь відказоодержувача — особи, на користь якої заповідач поклав на спадкоємця обов’язок вчинити певну дію за рахунок спадщини, наприклад передати майно, надати право користування житлом або право проживання. Попри наявність певних прав щодо спадкового майна, відказоодержувач спадкоємцем не вважається, а тому відмовитися від спадщини на його користь неможливо. При цьому заява про відмову від прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі. Заяви, складені від імені спадкоємців представниками, які діють на підставі довіреності, нотаріусом не приймаються.

Втім у випадках, коли людина не має можливості особисто звернутися до нотаріуса, закон дозволяє надіслати заяву засобами поштового зв’язку або подати її в електронній формі, підписавши кваліфікованим електронним підписом чи удосконаленим електронним підписом. У такому випадку нотаріус приймає заяву, відкриває спадкову справу та повідомляє спадкоємця про необхідність або надіслати поштою заяву, справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, або особисто прибути до нотаріуса для підтвердження свого волевиявлення.

Повертаючись до нашого випадку, виникає питання: чи має Михайло хоча б якийсь шанс скасувати свою відмову від спадщини? Закон дійсно передбачає можливість визнання такої відмови недійсною у судовому порядку, однак лише за чітко визначених підстав. Так, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та або не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси були порушені. Якщо ж особу після вчинення правочину буде визнано недієздатною, право звернутися до суду отримує її опікун. Саме такі підстави передбачає стаття 225 Цивільного кодексу України.

Окремо закон допускає можливість визнання правочину недійсним у разі помилки щодо обставин, які мають істотне значення. При цьому істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін або властивостей майна, які суттєво впливають на його цінність чи можливість використання. Водночас помилка щодо мотивів правочину, наприклад надмірна довіра до родича чи сподівання на виконання усної домовленості, як правило, істотного значення не має. Такі положення містить стаття 229 Цивільного кодексу України.

Крім того, якщо одна зі сторін навмисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, правочин також може бути визнаний судом недійсним. Згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, обман має місце тоді, коли сторона заперечує існування певних обставин або навмисно приховує інформацію, яка могла вплинути на прийняття рішення про укладення правочину.

Окремою підставою для визнання правочину недійсним є фізичний або психічний тиск. Якщо людина вчинила правочин не за власною волею, а через примус з боку іншої особи, такий правочин може бути скасований у судовому порядку відповідно до статті 231 Цивільного кодексу України. Також закон дозволяє визнавати недійсними правочини, які людина уклала під впливом тяжких життєвих обставин і на вкрай невигідних для себе умовах. При цьому не має значення, хто саме був ініціатором такого правочину. Такі підстави передбачає стаття 233 Цивільного кодексу України.

Зазначимо, що приймаючи заяву про відмову від прийняття спадщини, нотаріус, як правило, проводить розмову зі спадкоємцем, який бажає відмовитися від своїх спадкових прав, та роз’яснює йому правові наслідки такого рішення, а також права й обов’язки, які виникають після подання відповідної заяви. Саме тому в подібних ситуаціях довести в суді, що людина не розуміла значення своїх дій або не усвідомлювала наслідків відмови від спадщини, на практиці буває досить складно.

Тож у випадку Михайла право звернутися до суду у нього, безумовно, є. Водночас перспективи такої справи залежать від багатьох обставин: які саме домовленості існували між братами, чи є докази обману, тиску або інших істотних обставин, а також що саме зможе підтвердити сторона у суді. Однак з урахуванням загальних положень спадкового законодавства та практики розгляду подібних справ можна припустити, що шанси на задоволення такого позову є невисокими. Тому перед тим, як приймати рішення про відмову від спадщини, варто чітко розуміти правові наслідки такого кроку.

Так, якщо від прийняття спадщини відмовився один зі спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом та розподіляється між ними порівну. Якщо ж від спадщини відмовився один зі спадкоємців за законом тієї черги, яка закликається до спадкування, його частка переходить до інших спадкоємців цієї ж черги та також розподіляється між ними у рівних частинах.

Водночас ці правила не застосовуються у випадках, коли спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також тоді, коли заповідач заздалегідь призначив іншого спадкоємця на випадок відмови основного. Окремо варто звернути увагу ще на одну важливу особливість спадкового законодавства: навіть якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття спадщини, це саме по собі не позбавляє його права успадковувати майно за законом, якщо для цього існують передбачені законом підстави.

Радимо не сприймати відмову від спадщини як формальність або «технічне» рішення між родичами. Будь-яка заява про відмову від прийняття спадщини має серйозні правові наслідки, а усні домовленості про майбутні виплати чи компенсації не створюють юридичних гарантій. Перед тим як підписувати такі документи, варто детально оцінити всі ризики, не поспішати з рішенням та обов’язково отримати фахову юридичну консультацію.