Самовільне зайняття земельної ділянки: що загрожує тим, хто вирішив “тимчасово” зайняти чужу ділянку

Земельна ділянка, яка роками стоїть необробленою, для когось може виглядати як нічийна або вільна. Особливо в сільській місцевості часто виникає спокуса засіяти поле, поставити паркан, розширити город чи почати будівництво ще до завершення всіх документальних процедур. Однак в земельних питаннях фактичне користування без належної правової підстави може мати серйозні наслідки — від адміністративного штрафу до кримінального провадження, судимості та втрати отриманого врожаю.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували, як закон розмежовує самовільне зайняття земельної ділянки, використання землі без оформлених документів, адміністративну та кримінальну відповідальність, а також пояснили, що варто робити власнику, якщо він виявив, що його ділянкою користуються сторонні особи.

Багато хто навіть не здогадується, що самовільне користування чужою земельною ділянкою може мати не лише цивільно-правові чи адміністративні наслідки, а й стати підставою для кримінальної відповідальності. У Кримінальному кодексі України для таких випадків передбачена стаття 197-1, яка стосується самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва.

У Кримінальному кодексі України для таких випадків передбачена стаття 197-1. Вона встановлює відповідальність за фактичне використання ділянки без законної підстави, якщо цим завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. За частиною першою цієї статті таке правопорушення карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 3 400 гривень до 5 100 гривень, або пробаційним наглядом на строк до двох років.

Значно суворіші наслідки передбачені тоді, коли самовільне зайняття земельної ділянки вчиняє особа, яка вже була судима за кримінальне правопорушення, передбачене цією статтею, або коли такі дії вчиняє група осіб. Так само закон окремо виділяє випадки, коли йдеться про особливо цінні землі, землі в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель. У таких ситуаціях покаранням може бути обмеження волі на строк від двох до чотирьох років або позбавлення волі на строк до двох років.

Окремий блок відповідальності стосується самовільного будівництва. Якщо будівлі або споруди зводяться на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій статті 197-1 Кримінального кодексу України, це карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 17 000 гривень до 68 000 гривень, або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк. Якщо ж будівництво здійснюється на ділянці, про яку йдеться у частині другій цієї статті, або його вчиняє особа, раніше судима за таке саме кримінальне правопорушення чи кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 197-1, покаранням є позбавлення волі на строк від одного до трьох років.

Крім того, важливе значення має розмір шкоди. Для застосування частини першої статті 197-1 Кримінального кодексу України шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. У 2026 році для норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень застосовується сума 1 664 гривні. Отже, для визначення значної шкоди йдеться про суму від 166 400 гривень.

Свого часу Державний комітет України із земельних ресурсів у своєму листі надав роз’яснення, у якому послався на статтю 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». За цим визначенням, самовільне зайняття земельної ділянки — це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування чи оренду, або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Винятком є лише ті дії, які відповідно до закону є правомірними.

З цього випливає важливе практичне питання: якщо орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування вже прийняв рішення про передачу земельної ділянки у власність чи про надання її у користування або оренду, такі дії не вважаються самовільним зайняттям земельної ділянки. Водночас цей перелік рішень є вичерпним. Якщо людина користується земельною ділянкою лише на підставі інших рішень, наприклад рішення про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки або рішення про погодження місця розташування об’єкта, такі дії можуть кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

Також самовільним зайняттям земельної ділянки не вважається ситуація, коли щодо неї вже вчинено відповідний правочин, тобто укладено передбачену законодавством цивільно-правову угоду щодо цієї земельної ділянки.

Водночас важливо розрізняти самовільне зайняття земельної ділянки і використання землі без правовстановлюючого документа, зареєстрованого в установленому порядку. Якщо людина фактично користується земельною ділянкою, але при цьому вже є рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу цієї ділянки у власність або надання її у користування чи оренду, або є цивільно-правова угода про набуття права на земельну ділянку, житловий будинок, будівлю чи споруду, які на ній розміщені, такі дії не можуть кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. У такому випадку йдеться саме про використання земельної ділянки без правовстановлюючого документа, а відповідальність за такі дії не передбачена.

Це має практичне значення, адже процедура передачі земельної ділянки у користування чи власність зазвичай триває не один день. Через це на практиці трапляються ситуації, коли людина вже має рішення компетентного органу або належну цивільно-правову угоду, однак ще не отримала весь остаточний пакет документів чи не завершила реєстраційні формальності. Якщо за таких обставин вона починає користуватися ділянкою або здійснювати будівництво, це саме по собі не є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Наскільки вагомою і дієвою може бути стаття 197-1 Кримінального кодексу України, показує постанова Верховного Суду України від 2 квітня 2026 року в справі № 930/2820/24. Вона є показовою саме тому, що стосувалася доволі типової для земельних відносин ситуації: людина фактично використовувала сільськогосподарську ділянку без правових підстав, виростила на ній урожай, а згодом питання дійшло не лише до вироку, а й до конфіскації зібраного зерна.

За фабулою справи, вироком районного суду від 9 січня 2025 року, який 25 березня 2025 року був залишений без змін апеляційним судом, затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим. Його засуджено за частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України до покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому суд вирішив долю речових доказів: 27 220 кілограмів зерна соняшника конфісковано в дохід держави.

Чоловіка було визнано винуватим у самовільному зайнятті земельної ділянки за таких обставин. З квітня 2024 року він, усупереч положенням статей 78, 93, 116, 123-126 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України № 963-IV від 19 червня 2003 року «Про державний контроль за використанням та охороною земель», за відсутності правових підстав, умисно і з корисливих мотивів самовільно зайняв земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності. Йдеться про земельну ділянку площею 17,3662 гектара на території громади.

Зазначену ділянку засуджений неправомірно використовував для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме для вирощування соняшника. Унаслідок цього громаді було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 191 827,22 гривні, що на час вчинення кримінального правопорушення більше ніж у 100 разів перевищувало неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Саме цей розмір шкоди і став однією з ключових обставин для кримінально-правової оцінки дій чоловіка.

Як бачимо, ситуація доволі типова для сільської місцевості, де всі живуть за принципами: «Все навкруги колгоспне – все навкруги моє», «є вільна земельна ділянка, то чому б її не обробляти, що з нею буде, вона ж як була, так і залишиться». Те, що на перший погляд здається доволі невинним та досить реально можливим, по факту перетворюється на кримінальну справу, тягар у вигляді судимості та витрати на правовий захист та сплату штрафу. Саме тому попереджаємо охочих використовувати чужі земельні ділянки – це категорично заборонено!

Нас часто питають: якщо спричинена шкода менше ніж сто і більше разів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, можливо є сенс обробляти вільну земельну ділянку та продавати свою продукцію? Слід знати, що законом передбачена не лише кримінальна, але й адміністративна відповідальність. Якщо заподіяна шкода не досягає розміру, необхідного для притягнення до кримінальної відповідальності, це зовсім не означає, що самовільне користування чужою землею залишиться безкарним. Стаття 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює, що самовільне зайняття земельної ділянки тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 170 до 850 гривень, а на посадових осіб — від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повертаючись до наведеної справи, варто зазначити, що засуджений не погодився лише з частиною вироку, якою було конфісковано 27 220 кілограмів соняшника. У касаційній скарзі він стверджував, що вирощений урожай є його власністю, не має ознак речового доказу та не підлягає конфіскації, а тому просив скасувати вирок у цій частині та призначити новий розгляд справи.

Однак Верховний Суд з такими доводами не погодився. Суд звернув увагу, що частина перша статті 197-1 Кримінального кодексу України є бланкетною нормою, а визначення самовільного зайняття земельної ділянки міститься у статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Згідно із цим визначенням, самовільним зайняттям є будь-які дії, що свідчать про фактичне використання земельної ділянки без відповідного рішення компетентного органу про передачу її у власність або користування чи без укладеного правочину щодо такої земельної ділянки.

Суд також встановив, що злочинні дії засудженого полягали саме у незаконному використанні земельної ділянки державної форми власності для вирощування соняшника. Зібраний урожай підтверджував обставини, які підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, а тому був обґрунтовано визнаний речовим доказом відповідно до статті 98 Кримінального процесуального кодексу України. Водночас конфіскація соняшника на користь держави була визнана законною як конфіскація майна, одержаного внаслідок вчинення кримінального правопорушення, що відповідає вимогам пункту 6 частини дев’ятої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Не знайшов Верховний Суд підстав і для твердження засудженого про нібито подвійне покарання. Суд наголосив, що вирішення питання щодо речових доказів є обов’язковою процесуальною дією під час ухвалення вироку і не є видом кримінального покарання. Саме тому касаційну скаргу було залишено без задоволення, а вирок судів попередніх інстанцій — без змін.

Якщо ж ви приїхали на свою земельну ділянку і несподівано виявили, що її вже хтось обробляє, засіяв або вирощує на ній урожай, зволікати не варто. Насамперед необхідно одночасно звернутися із заявами до двох органів. Першу заяву слід подати до відповідної сільської, селищної або міської ради, на території якої розташована земельна ділянка, з проханням провести перевірку за фактом її самовільного зайняття. Другу заяву необхідно подати до органів Національної поліції, оскільки за наявності відповідних підстав такі дії можуть містити ознаки кримінального правопорушення.

Крім того, варто самостійно зафіксувати стан земельної ділянки. Для цього бажано зробити фото та відео так, щоб було видно не лише саму ділянку, посіви, насадження чи інші ознаки використання, а й її прив’язку до місцевості: межі, сусідні об’єкти, дороги, будівлі, паркани, кадастрові позначення за наявності. Надалі такі матеріали можуть мати значення як докази, особливо якщо порушник заперечуватиме сам факт користування землею або площу самовільного зайняття.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право безперешкодно обстежувати в установленому законом порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, а також перевіряти документи щодо використання та охорони земель. Також державні інспектори можуть давати обов’язкові для виконання приписи з питань використання та охорони земель, а також щодо дотримання вимог законодавства України про охорону земель у межах своїх повноважень. У передбачених законом випадках вони мають право вимагати приведення земельної ділянки у попередній стан за рахунок особи, яка вчинила порушення, з відшкодуванням збитків, завданих власнику земельної ділянки.

Водночас до повноважень таких інспекторів належить складання актів перевірок і протоколів про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель. Вони можуть розглядати справи про адміністративні правопорушення відповідно до закону, а також передавати матеріали перевірок до відповідних органів для притягнення винних осіб до відповідальності.

Якщо на місці неможливо встановити особу порушника земельного законодавства, державні інспектори мають право доставляти його до органів Національної поліції або до приміщення виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради для встановлення особи та складення протоколу про адміністративне правопорушення. Також вони можуть викликати громадян, зокрема посадових осіб, для отримання усних або письмових пояснень з питань, пов’язаних із порушенням земельного законодавства України.

У випадках, коли в діях особи вбачаються ознаки кримінального правопорушення, державні інспектори мають право передавати акти перевірок та інші матеріали до органів прокуратури або органів досудового розслідування. Закон також дозволяє їм у встановлених випадках проводити фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України.

Зазначимо, що державні інспектори можуть звертатися до суду з позовами щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також щодо повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Після звернення власника або законного користувача державний інспектор має обстежити земельну ділянку та скласти акт перевірки. У такому акті, зокрема, зазначається орієнтовна площа самовільного зайняття, і саме на підставі цих даних надалі може розраховуватися розмір заподіяної шкоди. Складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення припису про усунення порушень також належить до компетенції державних інспекторів. Якщо ж розмір шкоди досягає межі, про яку йшлося на початку статті, матеріали можуть стати підставою для кримінального провадження, яке прийматимуть до свого розгляду правоохоронні органи.

Отже, радимо не користуватися земельною ділянкою без належного рішення, договору чи іншої законної підстави, навіть якщо вона здається покинутою або ніким не обробляється. Власникам землі варто періодично перевіряти свої ділянки, фіксувати будь-які ознаки стороннього користування та одразу звертатися до органу місцевого самоврядування і поліції, щоб захистити своє право та належно зафіксувати порушення.